Як і в багатьох райцентрах нашої області, Криничанська центральна районна лікарня за статусом є базовим медичним закладом, звідки в усі (а їх майже тридцять) населені пункти надаються лікувальні послуги. Якість цих послуг — болюча тема сільської медицини, бо тут є своя об’єктивна закономірність: випускники рідної Дніпропетровської медичної академії не лише профільних спеціальностей за останні два десятиріччя до сіл не доїжджають. А якщо й з’явиться хтось у райцентрі, то як на екскурсію, що швидко завершується від’їздом. Отож і залишається районний лікар у ситуації, що він і швець, і жнець, і на дуду грець.

Роман Колода, фельдшер Мирнівської лікарняної амбулаторії, але зустрічав нас у ролі тимчасового керівника, бо завідувач Андрій Приходько тоді перебував у відпустці. Штат тут — чотири медпрацівники. Окрім лікаря та фельдшера, ще є акушерка з санітаркою на півставки. Під їхньою опікою перебувають 1560 мешканців, зокрема й 221 неповнолітня дитина, з навколишніх сіл Дружбівської сільради: Мирного, Красного ставу, Дружби, Першозванівки, Сухого хутора, Улянівки, Красноукраїнки, Кам’янчан.

Роман Євгенович якраз вів прийом у своєму кабінеті, який опалюється місцевим агрогосподарством. Погода стояла не дуже холодна, хворих ще не було. Ми мали нагоду поспілкуватися з ним про медичні реалії в сільському «пейзажі».

— Мене сюди привела безвихідь, бо як медик із освітою не можу торгувати барахлом на базарі чи бути перекупщиком м’яса (а саме там мої молоді ровесники нині), ось і працюю на ставку 392 гривні...

«Швидкої допомоги» тут немає, як і фізкабінету, стоматологічного, лабораторії. Хоча років вісім тому були. А нині Роман Євгенович сідає на свого велосипеда чи на попутну машину і їде на виклики до хворих за п’ять—вісім кілометрів. Хвалити Бога, що хоч телефон є, й додзвонюються люди з віддалених сіл. А ось, наприклад, Улянівка та Першозванівка хоч і мають свої фельдшерсько-акушерські пункти, але там ні опалення, ні зв’язку. Ми заїжджали до улянівського фельдшера Людмили Могили. Її не було, але нам показали місцеві медичні умови. Прямо біля фельдшерського столика стояв газовий балон з конвектором, що не може обігріти просторе приміщення із вутлими вікнами. А Людмила Миколаївна перебувала на лікарняному.

...Із забезпеченням ліками у Мирнівській лікарняній амбулаторії — велика проблема, хоч щось і перепадає з району, але за залишковим принципом, бо фінансування йде від відрахувань Дружбівської сільради. А це — 1000 гривень на рік на невідкладні засоби лікування. Медики на сесіях просять значно більше, але сільський голова Микола Коваленко тільки руками розводить, мовляв, і радий би, але де їх узяти ті кошти в цій сільській місцевості. Справді, де знайти спонсорів у розграбованих і напівзруйнованих за останнє десятиліття колись небідних базових господарствах тутешніх сіл, щоб хоч якось зглянулися на медицину.

— Як ви в таких умовах лікуєте людей? — запитую пана Романа.

— Це складне запитання, самі бачите, що у нас хоч щось є, а в інших ні тепла, ні зв’язку, ні належного медичного інструментарію, — відповідає фельдшер. — Коли ми не можемо допомогти, направляємо хворих за 16 кілометрів до Криничанської або за понад 60 км до Дніпропетровської обласної чи до Дніпродзержинської міської лікарень. До них теж не один десяток кілометрів...

А якщо, не приведи Господи, якесь запалення? Наймай автомашину, купуй бензин і проси, щоб доправили туди, де є надія на допомогу. Сільські люди співчутливі й виручають лікарів. Фактом є і те, що захворюваність на туберкульоз, онкологічні недуги в районі перевищують загальнообласні показники, бо їх практично вчасно не виявляють. І нема кому, і не звертають уваги, і просто люди змирилися з такою щоденною безвихіддю. Про які медичні послуги може йтися, коли в Мирнівській лікарняній амбулаторії їх просто нема кому надавати? Згодом Роман Євгенович доповнив несподіваним зізнанням:

— Робота медика на селі — це повільна деградація як фахівця, як особистості, бо як людина він мусить займатися приватним господарством — кури, гуси, поросята, корова, щоб вижити, бо якесь підвищення зарплати не конкурує із ціновими «балансами» навіть на селі.

Залишаючи цей сільський «осередок» охорони здоров’я, ми стали свідками, як на прийом привели тяжко хвору жінку. Куди її направить фельдшер Роман Колода і хто повезе до лікарні? Серце щемило. Від болю. Та не у кращій ситуації й Олексіївський, Червоноіванівський, Биківський та інші наявні чи тимчасово не існуючі ФАПи...

У Щорській селищній лікарні ми «заряджалися» оптимізмом. Колектив медпрацівників, очолюваний рішучим і безкомпромісним головлікарем Наталією Ісмагіловою, після тривалих і наполегливих «переговорів» із керівництвом району та Криничанської центральної райлікарні, рік тому набув статусу самостійного комунального закладу охорони здоров’я із цільовим фінансуванням, а не із залишкових фондів ЦРЛ, як це було раніше. Депутатський корпус райради підтримав щорсівських медиків, і вони поступово спинаються на ноги.

— Одразу відкрилися очі на все, що було з розподілом коштів для нашого медичного закладу, — кажуть лікарі. — Ми надаємо медичну допомогу понад 13 тисячам мешканців нашого селища трьома «швидкими допомогами», а, наприклад, на медикаменти одержували від 1972 до 2748 гривень на рік, не кажучи вже про виділення мізеру грошей на медобладнання та апаратуру, харчування хворих тощо.

Комунальна самостійність допомогла. Як свідчить кошторис райфінуправління, торік щорсівцям виділено бюджетних коштів понад 1,8 млн. Лікарня ожила, стало повноцінним і регулярним харчування хворих, закупили і завезли необхідне медичне устаткування та апаратуру.

Екс-голова райдержадміністрації Юрій Коваль та голова райради Віктор Петрушевський, до яких письмово зверталися щорсівські медики з вимогами навести лад у фінансуванні сільських закладів медицини та притягнути до відповідальності винних, на думку лікарів, активності не виявили.

Час уже наводити порядок і в цьому неймовірно складному лікувальному господарстві району, впевнене нинішнє керівництво району, хоч конкретної програми нам не показали, але над нею активно працюють, бо дуже вже рішуче вимагає її обласна влада.

Поки що громадянам району від запланованого наведення порядку, як кажуть, ні холодно ні жарко.

Дніпропетровська область.