Крайні зазвичай — селяни
Робочий день Леоніди Лівар починається вдосвіта і закінчується пізно ввечері. Адже це не жарт: шість корів нагодувати, напоїти, видоїти, хлів почистити. І все — на одні жіночі руки. Живе Леоніда Михайлівна з одинадцятирічною донькою. Двоє старших дітей уже мають свої сім’ї. У Цеценівці, що в Шумському районі на Тернопільщині, вона тримає найбільше корів. Вміє за ними доглядати: хоч на виставці демонструй. Але то все — важка праця.
— Рук не чую, — скаржиться жінка, — а який сенс? За першу половину лютого Шумський маслозавод заплатив по 65 копійок за літр. Душа болить, але якщо ситуація не зміниться, доведеться відправити корівок на бойню.
Якби Леоніда Лівар жила в Польщі, то з усього села лише вона мала б право здавати молоко на завод. Там критерій для господаря-індивідуала — не менше п’яти корів. Поляки вважають, що за такої кількості вже можна налагодити ветеринарний та санітарний контроль. Але Цеценівка далеко не лише від Польщі, а й від обласного центру. За сто кілометрів на базар не наїздишся, тож у місцевих селян альтернативи немає: хочеш чи ні, а доводиться молоко здавати заводові. Взимку — до двох тонн щодня, влітку — п’ять.
— Зниження ціни на молоко, — вважає голова сільвиконкому Віктор Крикончук, — боляче б’є по бюджету більшості мешканців села. До 20 січня завод платив по 90 копійок за літр, потім — по 80, тепер — 65. Корова не лише годує сім’ю. За виручені від продажу молока кошти селяни купують одежину, пальне, міндобрива, оплачують послуги...
Заготівельні ціни знизили не тільки підприємства-експортери, а й ті, що працюють на внутрішній ринок. Скористалися моментом... До речі, ціни на молокопродукти в магазинах не зменшилися ні на йоту. Стабільно високими залишаються вони і на Тернопільському центральному ринку. Надія Бойко з приміського села Киданців торгує тут двічі на тиждень. Молока, сиру, сметани разом з чоловіком привозять багато, адже тримають чотирьох корів. Торгувати набагато вигідніше, ніж здавати молоко на переробку. Поруч розклала свій товар бабця Марія: дві півлітрові банки сметани, грудка сиру. Продасть, а на виручені гроші купить онукам ковбаси. Хлопці до молока неохочі, їм м’ясо давай. Донька давно наполягає, щоб корову продати, а молоко купувати в сусідів, але бабця не погоджується:
«Доки я — доти корова, а вже як мене не стане, то нехай роблять, що хочуть».На Заході на молочному ринку правлять бал великі товаровиробники. Змушені рахуватися з ними і в нас. Скажімо, товариству з обмеженою відповідальністю
«Україна», що в Підволочиському районі, ціни не особливо подиктуєш. Елітна ферма на 500 корів, шведське обладнання, потужні холодильники... Дрогобицький молокозавод бере тут молоко для виробництва йогуртів.Але скільки таких
«Україн» в області? На пальцях однієї руки можна полічити. Поголів’я корів на фермах господарств становить менш як 20 відсотків, тож тепер пожинаємо плоди. Крайні зазвичай — селяни.Тернопільська область.
