Стабільність Конституції України як умова нових конституційних ідей

Виявляти ініціативу з цих питань, безумовно, право Президента України, і ставитися до неї слід з розумінням, оскільки глава держави здійснює особливі функції згідно зі своїм статусом. Отже, у висловлених ідеях можна побачити проголошення «нової конституційно-правової ери», що не може залишити байдужим суспільство, а науку конституційного права зобов’язує осмислити не тільки саму правотворчу ініціативу Президента України, а й причини та наслідки її втілення. Вже сьогодні суспільство очікує відповіді на багато актуальних запитань стосовно цінностей та непохитності чинної Конституції України.

Насамперед варто з’ясувати, які правові мотиви і політична воля обумовлюють необхідність підготовки нової Конституції України? Які пріоритети мають бути визначені конституційною комісією у створенні моделі, структури і визначенні наукових доктрин конституційного регулювання основних інститутів суспільства і держави? Яке місце посідатимуть у новій моделі основних змін найважливіші гарантії прав і свобод людини? Чи, може, Українській державі слід виходити з нових позицій Конституції Європейського союзу, зважаючи на міжнародні стандарти побудови демократичної, соціальної держави?

Наскільки чинна Конституція відстає від прогресу

Хто сьогодні з учених-юристів, політологів готовий відповісти на ці та інші запитання несподіваної мети нового конституційного будівництва? Суспільство має право спитати, насамперед науку конституційного права, про те, наскільки чинна Конституція України відстає від прогресу, в чому її неприйнятність і гальмуючий вплив на розвиток суспільних відносин, а відтак — які конституційні передбачення мають бути закладені в розробці нової Конституції? Насамперед наука, маючи такі потужні науково-дослідні заклади, як Академія правових наук, Інститут держави та права НАН України та інші, повинна дати обґрунтовані висновки стосовно політико-правових умов розробки моделі нової Конституції. Не бачити, не визнавати складність або ухилитися від осмислення самої ідеї, яка висловлена як політична новела, означає втрату позиції науки конституційного права.

і тому цілком правильно підкреслює народний депутат України О. Мороз, що хай би хто намагався написати новий проект Конституції, він зробить те саме. Це основне досягнення, як центральна правова ідея українського конституціоналізму, означає що права людини і громадянина визнані найвищою цінністю, яка водночас є основою держави. Тому стабільність Конституції України визначається саме цим досягненням суспільства перед державою, створюючи умови захисту Конституції України всіма засобами державно-правової і суспільно-політичної охорони. Вчені, передусім конституціоналісти, які сповідують принципи захисту чинного Основного Закону, безумовно, здатні своїми свідомістю і знаннями оцінити високі помисли Президента України. Для цього в першу чергу очікуваним для суспільства є обґрунтування суспільно-економічних та політичних змін, які відбулися і вимагають перегляду редакції чинної Конституції України, а тоді буде зрозумілий вихід на новий конституційний процес, який визначений Президентом України згідно з п. 6 ст. 106 Конституції. Але він не може виходити за межі ініційованої розробки нових доктринальних підходів в контексті вимог ст. 156 Конституції України.

Отже, ми маємо справу насамперед із змістовною стороною конституціоналізму, коли формально юридичний процес його розвитку може проходити динамічно, як пропонує Президент України. Але сьогодні доктрина конституціоналізму в Україні підтверджується наявністю оновленої Конституції, яка прийнята демократичним шляхом. Щодо цього першочергове значення для оцінки сучасного конституціоналізму має дотримання таких важливих принципів: розробка проекту за участю народу або його представників; роль Конституції як особливого політичного, юридичного та ідеологічного документа, який регулює в цілісному вигляді «каркас» суспільства, основи відносин людини—колективу—суспільства—держави; прийняття Конституції безпосередньо народом або його вільно і законно обраними представниками; вища юридична сила Конституції, її необхідна стабільність і закріплення нових умов життя; відповідність Конституції умовам суспільного договору між владою та суспільством. Усвідомлення цих принципів існування конституціоналізму безпосередньо стосується державних діячів, усіх лідерів політичних партій.

Якщо взяти на себе обов’язок відповісти аргументовано на головне запитання, чи відповідає чинна Конституції України зазначеним принципам або довести відхилення від них, тоді можуть бути підстави для висновку: потрібна чи не потрібна нова Конституція суспільству.

«Каталог» індивідуальних прав і свобод

Можна ще раз оцінити найважливіший розділ ІІ Основного Закону, який містить своєрідний «каталог» індивідуальних прав і свобод людини і громадянина, і зробити для себе висновок, чи відповідає він міжнародним пактам про права людини.

Можна оцінити також, наскільки така категорія, як державна влада, відповідає поняттю публічна влада і чи є сьогодні конституційні гарантії, які відповідали б економічним умовам життя малозабезпечених, і багато іншого. Дехто із вчених порушують проблему закріплення в Конституції України характеристики, на їх погляд, нового ладу — суспільства соціального капіталізму, наводячи аргументи капіталістичного характеру економіки: приватна власність, юридична рівність, свобода договору, враховуючи продаж робочої сили, конкуренцію, спрямованість до максимального прибутку і т. ін., а особливо, підкреслюючи ідеї про свободу капіталу, які багато разів зустрічаються в Конституції Європейського союзу. Чи це притаманно сучасному українському суспільству?

Отже, йдеться про введення до сфери конституційного регулювання нових відносин, які, на думку нових політиків, потрібно викласти шляхом генералізації норм, котрі мають бути оцінені вченими-юристами з обґрунтуванням їх внесення до тексту нової моделі Конституції.

Але хто візьме на себе сміливість стверджувати, що саме такі підходи відповідатимуть сучасному конституціоналізму? Чи є сьогодні хоча б ґрунтовні дослідження уроків минулого і погляду в майбутнє конституціоналізму в Україні як нової наукової доктрини?

Якщо ми такого не знаходимо, то, здається, сумнівними видаються окремі ідеї нового конституційного врегулювання стосовно організації політичної влади і характеру держави, а тому в нормативному закріпленні засад суспільного ладу з’являється більше «слабких місць» і тоді з’являються декларації і гасла, які ніяк не можна вважати нормами-принципами нової моделі Конституції. У таких випадках окремі політики намагаються пристосувати ідеї демократичного ладу, громадянського суспільства, сильної державної влади по всій вертикалі управління та інші до реалій сучасного життя. Та чи можливо не враховувати історичний досвід, який свідчить, що

Хіба треба доводити, що Конституція — це не кодекс законів і вона здатна за своїм призначенням лише закріплювати загальні засади і тип суспільних відносин, які вже склалися в країні. Навіть конституційні зміни, які мають вноситися стосовно суспільного ладу, обов’язково повинні проходити процедуру всеукраїнського референдуму, та це не означає, що його результати мають сприйматися як безумовна потреба розробки нової Конституції України. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 5 жовтня 2005 року концептуально зобов’язав державу враховувати, що суверенітет народу — це повнота його влади, і тому останнє слово завжди було і буде за народом. Чи означає це, що сьогодні лише закладається процес тривалого формування нового конституційного мислення, що вимагає переконливих пояснень політиків, державних діячів і вчених. Не можна стверджувати, що народ готовий сприйняти будь-яку нову модель конституції, яка розроблена на «верхніх поверхах влади».

Тому наївними і досить сумнівними видаються ідеї, які не освітлені мудрістю наукових чи політико-соціальних аргументів, а лише, швидше, мають вигляд кон’юнктурних тез деяких претендентів на виборах 2006 року, котрі публікують гасла «Нам потрібна нова Конституція!» («Голос Україні» від 26 січня 2006 року). Висувається застаріла модель Конституційної асамблеї для прийняття нової Конституції і навіть ставляться завдання, щоб вона навела порядок, усунула суперечності в законодавстві, та містяться інші абсурдні недоречності. Чи може така аргументація обумовлювати потребу в розробці нової Конституції? На наш погляд, це далеко від науки і самого життя, оскільки народні депутати України мають спеціальний мандат, який дає їм право брати участь у вирішенні питань розробки концепції нової Конституції.

Усім відомо, як скрупульозно і якими кращими силами багатьох держав протягом двох років розроблялася Європейська Конституція 2004 року (її офіційна назва — «Договір, який встановлює Конституцію для Європи») і як складно представники 25 держав долали суперечності створеної моделі Конституції європейським конвентом. Проте мета Конституції ЄС була інша — визначити і закріпити зміст та умови договору в конкретно історичних умовах, коли вже створився Європейський союз. Навіть за цих умов через голосування шляхом національних референдумів народи таких країн, як Франція та Нідерланди, неоднозначно поставилися до спільної згоди глав своїх держав щодо ідеї і схваленого тексту Конституції.

Чи не слід замислитися і над цими обставинами, коли в нашій країні потреба досягти стабільності в суспільстві і державі залежить сьогодні від того, наскільки народ і кожний громадянин цінують власну Конституцію, охороняють її з позицій верховенства права і верховенства народного суверенітету.

Анатолій СЕЛІВАНОВ, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України.