Майже 40 діб восени минулого року перебували у заручниках 22 наших співвітчизники, яких захопили в полон сомалійські пірати. 12 грудня всі вони повернулися на Батьківщину — у столичному аеропорту
«Бориспіль» їх радо зустрічали рідні, друзі, посадовці та представники засобів масової інформації.Нагадаємо: 18 жовтня на судно
«Панагія», яке під ліберійським прапором з вантажем вугілля прямувало з Південно-Африканської Республіки до Туреччини, в Індійському океані у 167 кілометрах від узбережжя Сомалі було вчинено піратський напад: шестеро добре озброєних чоловіків на двох швидкохідних катерах взяли судно на абордаж. В обмін на свободу екіпажу і судна «морські дияволи» (всього в угрупованні їх було 14) зажадали викуп у сумі 700 тис. доларів США.27 листопада МЗС України офіційно заявив про звільнення суховантажу та його команди. Як тепер стало відомо, переговори з піратами велися довго і важко — ситуація ускладнювалася тим, що в даний час у Сомалі немає українських дипломатичних і торговельних представництв, у країні між різними угрупованнями йде війна за контроль над столицею і південними регіонами країни. Сомалійська влада була змушена визнати свою повну безпорадність у розв’язанні конфлікту. Утім, і без неї переговори велися на всіх рівнях: від представників компанії — судновласника і страхової фірми до українського уряду. Свою посильну допомогу внесли у цю справу США і Велика Британія. Весь цей час українські моряки перебували на теплоході, однак, за свідченнями багатьох із них, загарбники поводилися з ними гуманно і силу не застосовували.
За наявною інформацією, викуп заплатили страхова компанія і компанія-судновласник, штаб-квартира якої знаходиться у Лондоні, до того ж спочатку призначена сума, усупереч існуючій практиці, залишилася незмінною.
Деталі звільнення все ще не розголошуються. Відомо лише, що в ніч з 26 на 27 листопада близько 23.30 за київським часом пірати за чиїмось наказом залишили судно, і воно вийшло з територіальних вод Сомалі. З
«Панагією» було встановлено прямий радіозв’язок. Відразу після цього Президент України Віктор Ющенко зателефонував капітанові, тепло привітав екіпаж, поцікавився станом здоров’я моряків і побажав їм щасливого повернення на Батьківщину. Як повідомив Володимир Юрков — директор крюїнгової компанії «Сігал», що здійснювала набір екіпажу «Панагії» і приймала участь у операції по звільненню моряків, усі сім’ї членів екіпажу відразу були сповіщені про те, що їхніх родичів визволено.На прохання українського уряду у відкритому морі
«Панагію» якийсь час супроводжував французький есмінець «Ла Файєт». Судно врешті-решт дісталося Туреччини, екіпаж здав вантаж і вилетів до Києва. З полегшенням можна констатувати, що цього разу все обійшлося благополучно.Здавалося б, можна тільки радіти, але у мене, колишнього морського офіцера, по ходу всієї цієї історії виникло чимало запитань. Основні з них два: чи планували у випадку ускладнень якісь дії силові структури України і чому, зокрема, нічого не було чути про готовність Військово-Морських сил нашої держави прийти на допомогу своїм співвітчизникам?
На перше хоч якось спробував відповісти Секретар РНБО України Анатолій Кінах. За його заявою, до акції з визволення заручників готувалися бійці спецпідрозділів СБУ та Служби зовнішньої розвідки. Дуже добре! Але в який спосіб вищезгадані сухопутні вовкодави мали захопити і нейтралізувати злочинців на морських просторах? Відповідь напрошується тільки одна — не інакше, як з допомогою США або інших держав, що мають для цього відповідні сили і засоби, коротше кажучи: військово-морський флот. І хай там що говорять про вишкіл і можливості бійців наших спецпідрозділів, існуючі способи доставки їх до об’єкта (під водою, з повітря та ін.), я твердо переконаний: найнадійнішою гарантією у боротьбі з морськими розбійниками є наявність у держави дієздатного флоту. За часів колишнього СРСР, коли кораблі його ВМФ несли бойову службу практично у всіх віддалених районах Світового океану, на радянські судна пірати не нападали.
Ті роки, звичайно, минули, але хіба Україна, морська держава, довжина тільки морських кордонів якої становить більш як 2,5 тис. кілометрів, свого військового флоту і відповідних засобів боротьби не має? Начебто має — Військово-Морські сили в організаційно-штатній структурі Збройних сил України присутні. Але тоді чому в ситуації, що склалася, вони не заявили про себе на повний голос? Це незаперечний факт — з боку наших адміралів не пролунало ані звуку.
Перед флотом будь-якої поважаючої себе морської держави завжди стояли такі завдання, як охорона і оборона морських комунікацій, забезпечення безпеки судноплавства та рибальства у ближніх і віддалених районах Світового океану, захист інтересів своєї країни на морі, зрештою. Схоже, що це вже не про нас.
І якоїсь випадковості тут немає. На сьогодні ВМС України в своєму складі мають близько чотирьох десятків кораблів і суден різних класів. Наймогутніша бойова одиниця — фрегат (за колишньою кваліфікацією —сторожовий корабель)
«Гетьман Сагайдачний». У перші роки становлення молодого українського флоту він здійснив кілька далеких походів, побував у США, брав участь у спільних з країнами НАТО, інших держав навчаннях, але тепер, схоже, його ресурс майже вичерпано — про нашу гордість останнім часом нічого не чути. Про єдиний український підводний човен «Запоріжжя» і говорити нема чого — після багаторічного безплідного ремонту вийти у море йому вже, напевне, не судилося.Не таємниця, що за останні роки до складу ВМС України не увійшов жоден новий корабель, не вистачає запчастин, наявна техніка невпинно застаріває. Став непотрібним Україні і вже готовий на 97 відсотків ракетний крейсер
«Україна» — кораблі такого класу мають практично необмежену дальність плавання і своєю бортовою зброєю здатні вражати цілі на відстані до тисячі кілометрів (як він став би у пригоді у даному випадку!), але... відповідно до оборонної доктрини такі кораблі нашій державі не потрібні, вона шукає на це диво техніки іноземного покупця.Схоже, не дуже потрібне державі і те, що від ВМС ще залишилося — Генеральний штаб Збройних сил України планує в найближчі роки скоротити корабельний склад флоту втричі, тобто довести його кількість до 12—13 одиниць. Тоді і Військово-морський інститут у Севастополі буде не потрібний — два-три десятки офіцерів можна буде (за бюджетні грошики, звичайно) підготувати десь за кордоном, а решту особового складу навчати у якому-небудь ПТУ морського профілю.
Якщо це станеться, то таку
«армаду», даруйте, флотом і навіть «силами» назвати буде вже аж ніяк не можна — охоронятиме морські кордони держави, у кращому разі, дивізіон невеличких корабликів, про вихід за межі Чорного і Азовського морів у випадку потреби годі буде й думати. І це сьогодні, коли більше тисячі українських суден ходять морями і океанами, нападають пірати на них дедалі частіше. Приміром, на початку 2001 року у Малаккській протоці (Південно-Східна Азія) десять піратів з ножами в руках напали на екіпаж українського земснаряда «Херсонес». У результаті жорстокої бійки морякам вдалося відбитися, але трьох наших співвітчизників було поранено. Через рік у територіальних водах Сомалі в піратському полоні опинилося торговельне судно «Принцеса Сара», що належить спільній лівансько-українській компанії «Аsоv Sea Star Agensy», вісьмох українців із складу його екіпажу вдалося визволити.З кожним роком загроза судноплавству з боку піратів зростає. Користуючись відсутністю централізованої влади, ті самі сомалійські пірати за перші шість місяців 2005 року захопили у полон 23(!) судна. В ніч з 5 на 6 листопада вони зухвало атакували навіть американський круїзний лайнер
«Круїзи Сіборн» з 320 туристами на борту, але екіпажу з використанням шумових ефектів, які імітували кулеметну стрілянину, теж якось вдалося відбитися.За оцінками експертів, нині на навігаційних картах Світового океану налічується більш як 20 регіонів, де діють добре організовані і озброєні за останнім словом техніки піратські формування. Нашій державі, якщо вона справді хоче називатися морською, забувати про це не слід. А поки що міністр оборони України Анатолій Гриценко через міністра оборони Франції Мішель Алліо-Марі подякував французьким військовим за допомогу у звільненні українських моряків. Приємно, звичайно, але, на мій погляд, було б краще, якби хто-небудь подякував нам за щось подібне. На сторінках газети
«Сегодня» у ті тривожні дні перший заступник секретаря РНБО України генерал-лейтенант Василь Крутов з гордістю заявив: «Виступаємо ініціаторами створення колективних сил швидкого реагування в... криміногенних і найбільш небезпечних для судноплавства регіонах» — а які кораблі у їх склад, питається, виділятимемо?Можна дещо втішитися — у крайніх виявився і злиденний сомалійський уряд у вигнанні, його сильні світу цього змусили підписати угоду з американською компанією
«[top]cat Marіne Sekurіty», що спеціалізується на гарантуванні морської безпеки, на суму більш ніж 50 млн. доларів. Тепер добре озброєні і швидкохідні американські кораблі протягом двох років забезпечуватимуть бойовий супровід і прикриття торговельних суден у сомалійських водах. Ох вже ці американці — скрізь і на всьому вміють заробити! Ціну флоту вони добре знають і постійно використовують свій для відстоювання національних (і не тільки) інтересів у будь-якому районі Світового океану.P. S. Президент України Віктор Ющенко нагородив капітана cудна Володимира Шабанова орденом
«За мужність» ІІІ ступеня, іншим членам екіпажу (сімнадцять із них — одесити) оголошено подяку та вручено подарунки. Скоро «Панагія» з вже іншою командою вирушить у новий рейс, а учасники минулої смертельної пригоди після відпочинку знову підуть найматися на чиїсь кораблі. Пережите пережитим, а годувати сім’ї треба. У випадку нової зустрічі з піратами знову залишиться сподіватися не на авторитет, морську міць держави, а на все ті ж чиїсь гроші. Але за безцінне людське життя їх можуть запросити надто забагато, і що тоді? Тактика піратів у випадку неотримання викупу зазвичай проста: цінний вантаж знімають, судно затоплюють, а команду розстрілюють...Володимир ПАШИНСЬКИЙ, ветеран Військово-Морського Флоту.
