В. о. міністра охорони здоров’я України Юрій ПолЯЧенко не любить слово «реформа», він хоче зробити так, щоб лікарі самі поїхали на село, і пропонує узаконити «гонорари» медпрацівникам. Про це в інтерв’ю головний медик країни розповів «Голосу України».

— Нещодавно було привселюдно представлено «Національний план дій в інтересах здоров’я народу України». Це чергова реформа вітчизняної системи охорони здоров’я? Чим вона відрізняється від попередніх перетворень?

— Давайте не будемо називати це реформуванням. МОЗ розробив «Дорожню карту» нашого подальшого просування. Ми хочемо акумулювати все хороше, що було в системі охорони здоров’я за останні 10 років. Починаючи з Національної програми здоров’я нації. Це комплекс взаємозалежних заходів, виконання якого поетапно призведе до структурних змін у галузі. Але це не реформа. Скоріше, продовження розпочатого з чітким баченням кінцевої мети — національної системи охорони здоров’я.

— І який старт цих переосмислень і перетворень? Чи є у вас програма-мінімум?

— Старт удалий, адже ми забезпечили нормальне фінансування галузі. Бюджетні асигнування збільшено на 4 млрд. і вони становлять на 2006 рік 17 млрд. грн. Уперше досягнуто фінансування медицини на рівні 3,3% ВВП. Збільшено на 30% видаткову частину. На 20% очікуємо підвищення зарплати медичним працівникам. Головне, що структурні зміни системи мають матеріальну основу. Вперше за останні роки програма «Цукровий діабет» пішла на місцеві бюджети. А це означає: з регіонів надходитимуть заявки, у центрі їх обробляють, створюють реєстр, здійснюють координацію. Потім місцеві бюджети закуповують необхідні для регіону інсуліни і цукрознижувальні препарати.

А програма-мінімум пов’язана із сільською медициною. Це і є пріоритет 2006 року. Очікуємо, що сільські лікарі отримають соціальні пільги: додаткову відпустку, право на придбання земельної ділянки, пільги з кредитування, оплати житлово-комунальних послуг тощо. Відповідний закон уже є. Потрібна його фінансова підтримка. А це стане можливо, гадаю, у другому півріччі.

Уже сьогодні виділено 250 млн. грн. на устаткування ФАПів, амбулаторій районних лікарень плюс санітарна потреба. Вважаю, медицину на нижчому рівні профінансовано. І протягом 3-4 років ми зможемо цілком забезпечити всім необхідним потреби сільської медицини.

— А як все-таки ви пропонуєте вирішити кадрове питання? Знову за рахунок випускників медичних вузів, яких зобов’яжуть три роки відпрацювати на периферії?

— Медичні кадри для села — мій головний біль. Заганяти дипломників у села силоміць ніхто не буде. Ми — прихильники такої філософії: створити всі умови на селі для медпрацівників — і побутові, і професійні, щоб фахівці самі туди поїхали.

Я багато їжджу по Україні. Хочу подивитися особисто, що відбувається на рівні районів, сіл з ФАПами і сільськими амбулаторіями. Переконався: багато що залежить від місцевої влади, від громадськості.

МОЗ з місцевими адміністраціями укладає двосторонню угоду, в якій чітко виписано: що робить для людей у білих халатах держава, а що — місцева влада. Якщо в селі буде нове устаткування, транспорт, у лікаря — пільги й нормальна зарплата, житло і повага людей, то, гадаю, проблема з кадрами вирішиться сама собою. Головне, щоб почав працювати Закон про соціальні пільги сільським лікарям і зросла зарплата — наступного року вже на 35-40%. Але на реалізацію цих планів потрібно щонайменше 3-4 роки.

Ну, а поки що, вже зараз в села вирушають спеціальні лікарські бригади для проведення диспансеризації населення. Вони працюють доти, поки кожний житель сільської місцевості не буде обстежений і не одержить належну консультацію фахівця, а в разі потреби — і допомогу.

— Які зміни відбудуться із забезпеченням населення якісними і доступними за ціною ліками? Про сумнозвісний рецептурний наказ МОЗ можна забути чи він все-таки діятиме?

— Вже сьогодні існує національний перелік ліків. Це дає можливість створити на українському фармакологічному ринку умови для цивілізованої конкуренції. Відтепер головне в закупівлях препаратів — їхня ефективність, якість і ціна. Це дозволить здешевити закупівлі за бюджетні гроші, а також вивести на наш ринок протиракові і протитуберкульозні препарати останнього покоління. Візьмімо як приклад онкологію. Сьогодні за державний рахунок ліками забезпечені в середньому 15% хворих. Застосовуючи національний перелік, ми зможемо задовольнити потреби у препаратах ще принаймні 10-15% хворих.

Що ж до рецептурного наказу нашого відомства, то його не відмінено, а призупинено. Система охорони здоров’я ще не готова до його одномоментного запровадження. Тому рецептурний продаж лікарських препаратів, згідно з наказом МОЗ України № 360, почне діяти з 1 червня цього року поетапно.

— Які пріоритетні напрямки, крім сільської медицини, розвиватися в очолюваній вами системі?

— Серед основних напрямків діяльності залишаються боротьба з ВІЛ-інфекцією/СНІДом і туберкульозом, наркоманією, серцево-судинними й онкологічними захворюваннями, охорона материнства і дитинства, цукровий діабет. Для ефективної роботи з цих напрямків ми хочемо створити спеціальні профільні центри з національним статусом. Вони стануть головними координаторами і виконавцями національних програм. У них об’єднають зусилля вчені, менеджери, професіонала-практики. Ці фахівці даватимуть рекомендації Міністерству охорони здоров’я, формувати стандарти лікування. Ми вже працюємо над створенням в Україні національного Центру раку за принципом французького інституту раку. За 2-3 роки він повинний запрацювати. Плануємо приєднатися до міжнародної хартії з боротьбі з онкозахворюваннями, що дасть змогу нашим лікарям користатися єдиною базою даних, стандартами лікування, науковими розробками в цій галузі.

— До вас багато говорили про запровадження медичного страхування як панацею вітчизняної охорони здоров’я. Наскільки медстрахування актуальне сьогодні для України? Схоже, його теж призупинили, як «рецептурний» наказ...

— Прийняти Закон про обов’язкове державне медичне страхування передбачають наступного року. На його введення дається три роки. Система охорони здоров’я поки що не готова до страхової медицини. Страхові внески неспроможна платити половина населення країни. За підрахунками економістів, запроваджувати страхування має сенс тоді, коли середня зарплата по Україні буде не нижчою за 250 доларів. До того ж страхова медицини вимагає визначеності на законодавчому рівні.

Ми будемо просити Конституційний суд роз’яснити, яка стаття в Конституції домінуюча — 49 чи 95. Якщо все-таки перша, то страховий внесок буде розглядатися, як завуальована плата за медичні послуги. А якщо 95 (у ній ідеться про безоплатні медпослуги у рамках бюджетних асигнувань), то ми говоримо, що ці послуги держава гарантує, а решта — за рахунок страхових внесків. І це потрібно виписати в окремому законі.

— Якщо «переможе» 95-а стаття Конституції, то питання корупції в медицині відпаде саме по собі?

— Коли ми говоримо про корупцію, то це стосується тільки чиновників міністерств, відомств... Все інше — це навіть не хабарі. А гонорари. Це, за великим рахунком, подяка людей лікарям за їхню працю. Розглядається питання про створення Асоціації лікарів, яка зможе ініціювати внесення в законодавство про прибуток статті, котра легалізувала б право лікаря одержувати гонорари. Йдеться не про «добровільний внесках на рахунок лікарень» — це спотворення нашої медицини. Ми говоримо про гонорари лікарям, з розмірами яких визначаються самі пацієнти.

Розмовляла Ольга ВАУЛІНА.