Безумовно, найрезонанснішою подією приватизаційних процесів не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі за роки незалежності є успішний продаж «Криворіжсталі».

Ціна, яку визначив аукціон лише за одне підприємство Криворізького залізорудного басейну, не тільки вражає, а й дає уяву про справжню роль цієї залізної «перлини» України у формуванні промислового потенціалу нашої держави та реальну вартість підприємств гірничо-металургійного комплексу.

Усі пам’ятають безліч версій розподілу коштів, які було одержано від продажу металургійного гіганту. Але, на жаль, не всі знають, що таке Кривбас і якими жертвами створювалося унікальне багатство краю. А ті, що знають, не завжди враховують ці обставини.

Як мальовничі краєвиди перетворилися на поверхню Місяця...

Уже більш як 120 років Криворіжжя є серцем металургійної промисловості спочатку Російської імперії, потім Радянського Союзу, тепер незалежної України.

Гігантські поклади залізної руди, вигідне географічне розташування, роботящі люди були тими чинниками, які зумовили стрімкий розвиток промисловості регіону та інтенсивну експлуатацію родовищ.

Бурхлива історія розвитку радянського і пострадянського суспільства свідчить, що найбільший внесок у вирішення нагальних економічних питань часу завжди вносила Україна, а в Україні — Донбас та Кривбас.

Індустріалізація, відновлення народного господарства після Великої Вітчизняної війни, гонка за світове лідерство, відродження економіки незалежної України вимагали дедалі більше металу. Будувалися нові індустріальні гіганти, підвищувалась потужність наявних. Практично завжди, навіть у радянські часи, пріоритет надавався підвищенню показників видобутку руди та виплавлення металу, а проблеми, що виникали у зв’язку з промисловою діяльністю, або замовчувалися, або їх вирішення відкладалось до «кращих часів».

Унаслідок такої політики мальовничий природний ландшафт Центральної України схожий на поверхню Місяця, а Кривий Ріг та прилеглі території ще наприкінці 70-х років минулого століття стали зоною екологічного лиха.

...і хвостосховища

На більш як 160 км з півдня на північ розмістилися понад 75 великих підприємств, серед них — п’ять потужних гірничо-збагачувальних комбінатів, металургійний комбінат, коксохімічний завод, цементний комбінат, майже десять діючих шахт, більш як 20 закритих та чотири шахти в режимі гідрозахисту.

Більш як 10 тисяч га площі займають кар’єри та відвали, в яких накопичено понад 3,5 млрд. кубометрів пустих порід, майже 3 млрд. тонн відходів збагачення складовано у вигляді пульпи у так званих хвостосховищах. Під містом утворено до 57 млн. кубометрів порожнин, значні площі міської території займають зони обвалів та зсувів гірських порід. Багаторічне відкачування підземних вод утворило під містом депресійну вирву довжиною до 80 км та глибиною до 1200 м. Щороку в повітря викидаються сотні тисяч тонн пилу та шкідливих речовин. Техногенне навантаження давно перевершило можливості природи до відновлення.

Один відсоток заради справедливості

Такий стан довкілля, робота в шкідливих умовах та нестабільність соціального стану людей у зв’язку з відомими обставинами останнього десятиліття вкрай негативно позначилися на здоров’ї мешканців Криворіжжя. Цьому також сприяли відсутність коштів на реабілітацію довкілля у підприємств, які номінально тривалий час були у державній власності, та невідповідність місцевого бюджету обсягам накопичених проблем. Саме тому Кривий Ріг, на жаль, є одним із «лідерів» в Україні з таких проблем, як дитяча смертність, онкозахворювання та туберкульоз. Крім того, з різних причин Кривий Ріг перебирає першість із наркоманії та як наслідок — захворювань на СНІД.

З метою дотримання соціальної справедливості стосовно населення Кривбасу, яке своїми руками і здоров’ям створювало промислові багатства, та з метою хоч би часткового розв’язання численних проблем регіону фракцією Народної партії запропоновано законопроект (автор — В. Гуров), яким передбачено перерахувати один відсоток виручки від продажу «Криворіжсталі» до бюджету міста Кривого Рогу. Гадаємо, що ця пропозиція буде підтримана парламентом.

Проблеми вийшли за межі басейну

Серед численних проблем Криворіжжя є і така, що давно вийшла за межі басейну. Це проблема утилізації шахтних та кар’єрних вод, а також промислових стоків промислових підприємств.

Щорічно до басейнів річок Саксагань, Інгулець та нижньої течії Дніпра скидається до 120,0 млн. кубометрів, а в Каховське водосховище до 60 млн. кубометрів забруднених, очищених та частково очищених вод.

Найбільшу небезпеку для довкілля становить щорічне скидання до 20 млн. кубометрів шахтних та кар’єрних вод, середня мінералізація яких перевищує 30 г/літр.

Інтенсивним пошуком шляхів вирішення цієї проблеми займалися за радянських часів. Достатньо сказати, що свого часу питання розглядалось ЦК КПРС, оголошувалися всесоюзні конкурси на кращий проект утилізації шахтних вод. Але через надвисоку енергоємність та дорожнечу запропоновані проекти не були прийняті.

Оскільки зупинити видобуток залізної руди було неможливо, інститутом «Кривбаспроект» було розроблено тимчасовий проект, яким передбачалось акумулювати забруднені води у хвостосховищах гірничо-збагачувальних комбінатів та у ставку-накопичувачі балки Свистунова. При цьому вода повинна була використовуватись у технологічних циклах комбінатів і лише її надлишок скидався до річок. У період щорічного збільшення обсягів видобутку руди та потужності комбінатів така схема працювала і в 1989 році. Навіть було цілковито заборонено скидання забруднених вод у відкриті водойми. Але з часом хвостосховища заповнилися відходами збагачення руд, потужність комбінатів різко зменшилася, відповідно зменшилась потреба у технологічній воді, що примусило повернутися до скидання надлишкових вод у міжвегетаційний період до річок. Така схема, яка працює вже більш як 20 років, є вкрай небезпечним чинником та має низку істотних недоліків, а саме:

— накопичення з квітня по листопад шахтних та кар’єрних вод у переповнених хвостосховищах та балці Свистунова становить пряму загрозу проривів дамб гідротехнічних споруд, які нависають над Кривим Рогом та селищем Широке;

— за рахунок високої фільтрації з хвостосховищ (до 35 тисяч кубометрів на добу) та проривів трубопроводів вже підтоплено та піддано зсувам і просіданням до 100 квадратних кілометрів міської та промислової території;

— річки Саксагань та Інгулець як джерела питної води практично знищені, відповідно під загрозою водопостачання Миколаєва та зрошувальне землеробство у Дніпропетровській, Херсонській і Миколаївській областях;

— деградують через засолення десятки тисяч гектарів кращих чорноземів;

— завдається непоправної шкоди кормовій базі промислового риболовства, особливо в пониззі Дніпра, традиційному місці нересту цінних видів риб;

— утримується величезна та вкрай зношена інфраструктура. Тільки трубопроводів великого діаметру в межах міста прокладено більш як 100 км, більшість з яких у аварійному стані. Аварії на трубопроводах загрожують затопленню шахт, водозбірники яких розраховані тільки на чотиригодинну акумуляцію води, що повинна відкачуватися. Крім того, це також чинник підтоплення міста;

— річка Саксагань, що протікає містом, через 100-відсоткову зарегульованість і відсутність течії перетворилась на болото;

— щорічно на акумулювання шахтних вод, їх скидання та промивку річок прісною водою витрачається майже 40 млн. грн. та до 60 млн. кубометрів дефіцитної питної води.

А терпіння природи не безкінечне

Як видно з наведеного, проблема утилізації шахтних вод Кривбасу технічно складна, високовитратна та має міжгалузевий і міжрегіональний характер.

Без перебільшення, вирішення цієї проблеми є нагальним державним завданням. Але, на жаль, системно та на належному рівні цією проблемою не займається жоден з органів державної виконавчої ради.

Роль Кабінету Міністрів України, який має очолити таку роботу, зведена до щорічного видання розпорядження, яким дозволяється чергове скидання забруднених вод до відкритих водойм, і практично робота завмирає до наступного року.

З таким станом речей категорично не згоден Комітет з питань промислової політики та підприємництва Верховної Ради України. Тому ми наполягатимемо на активізації роботи у подоланні наявних технологічних та екологічних проблем. Тим паче що ряд фахівців мають відповідні пропозиції. Складність проблеми потребує, на наш погляд, створення міжвідомчої робочої комісії при Кабінеті Міністрів України для координації зусиль підприємств та керівних органів різних галузей народного господарства, науково-дослідних та проектних установ, обласних рад та адміністрацій.

Держава має взяти на себе відповідальність за наслідки такого стану речей, напрацьованих матеріалів, очолити роботу з пошуку виходу та запропонувати його, що дасть можливість розв’язати одну з найболючіших екологічних проблем України, у тому числі за рахунок державного бюджету.

Водночас фінансування реалізації практичних дій з втілення в життя напрацьованих проектних рішень повинні взяти на себе власники підприємств, що є забруднювачами довкілля, тим паче що практично всі підприємства гірничо-металургійного комплексу Кривбасу приватизовані. В таких умовах шкода, завдана довкіллю, має відшкодовуватись повністю.

Отже, тільки об’єднавши зусилля державного механізму та приватного капіталу можливо досягти позитивного результату. Годі ховати голову в пісок та працювати за постійними «тимчасовими» схемами, залишаючи нащадкам замість квітучого краю руїни.