Нестратегічний тролейбус

М’ясо-молочне ембарго з боку Росії, якщо його не скасувати, «підморозить» доходи селян і сироварів.

Поблизу столичної станції метро «Петрівка» тролейбус згорів, як бенгальська свічка. Мабуть, водій ввімкнув пічку і — коротнуло. Це сталося на ранок після встановлення рекорду з добового споживання природного газу і, схоже, електроенергії (12,4 млрд. кВт-год.), тож потерпіли рекордсмени.

Через день планували підписати (зрештою і не підписали) угоду про створення СП між НАК «Нафтогаз України» і «РосУкрЕнерго». Дякуючи формальній відставці уряду Юрія Єханурова і старанності політиків, вирішували стратегічні питання: хто має право поставити під газовою угодою підпис, чиї аргументи найбільше відповідають національним інтересам, рейтинг якої політичної сили вищий тощо. З огляду на це, згорів нестратегічний тролейбус, бо пасажири, яким судилося у двадцятиградусний мороз стати пішоходами, вели про інше. Про особливості центрального опалення (холоднечу, капання, недогрів, протікання та ін.). Про рушійну силу сезонного попиту (дефіцит у торговельній мережі обігрівальних пристроїв, потребу міняти котли, трансформатори, акумулятори та ін.). Про залежність сімейних статків ще й від кліматичних умов (мороз паралізував роботу на будмайданчиках і багатьох підприємствах). І — жодного слова про СП, від якого головно залежить річний газовий баланс країни. Місток між ще не народженим СП і вже відставленим урядом у вигляді папірця, який не має юридичної сили, завалило снігом — ним пасажири і закидали палаючий тролейбус.

Фактично констатуючи загрозу дисбалансу природного газу в газотранспортній системі, чи не мав на увазі в. о. Прем’єр-

міністра Юрій Єхануров тролейбус на 48 мільйонів чоловік? Авжеж. Недарма уряд вжив екстрених заходів з негайного скорочення енергоспоживання і в промисловості, і в регіонах.

За дужками малозмістовних дискусій стосовно цін на природний газ і на послуги з його транзиту лишаються дуже важливі чинники. Як-то: доки не підписано газовий контракт про створення СП, до 2009 року включно діятиме контракт, підписаний 2004 року; створювати СП — розумно, бо відтоді, як «РосУкрЕнерго» законтрактувало увесь азійський газ на десятиріччя вперед, альтернативних джерел імпортованого газу немає. Не факт, що подорожчання енергоносіїв дуже зле позначиться на рентабельності металопродукції, але ринкові ціни невідворотно змусять інвестувати в енергозберігаючі технології. Головній рекордсменці металургії треба поволі звикати до того, що не близьких до ринкових цін на газ Україна вже не матиме. І добре. Рекордно «халявні» ціни на газ і його транспортування вже породили колосальні непродуктивні витрати енергоресурсів, корупцію і процвітання одних коштом інших через бюджет. Енергозбереженням нехтували через дешевий газ. То була пастка для країни, в яку вона потрапляє у пікові періоди споживання енергоресурсів, ризикуючи розбалансувати газотранспортну систему. І минулий тиждень нас таки чогось навчив, якщо у когось зникла ілюзія того, що наш тролейбус нестратегічний. Якщо зросла когорта тих, кому не байдуже, коли і на яких умовах створять газове СП. Бо, по-перше, зволікання — не останній чинник, який посилює інфляційні очікування. По-друге, розуміючи політичний підтекст створення міждержавного СП, важливо, щоб на внутрішньому ринку господарював свій, а не чужий. Пo-третє, — щоб за нашими правилами (за чинним законодавством). По-четверте, щоб контракт уклали з урахуванням арбітражних умов. І головне, щоб СП забезпечувало газовий баланс України.

Нас дуже вправно переконують у тому, що наш тролейбус тримається на чесному слові. Акуратно зачесані і гарно напрасовані експерти шпетять минулий рік, запевняючи, що уряд довів економіку і народ, що називається, до ручки. Не факт. Бо приріст заощаджень у банках зріс на 90 відсотків проти 2004 року. У грудні реальні доходи населення зростали у кілька разів швидше, ніж доходи росіян. Інфляція і доларизація були менші, а монетизація зросла порівняно з 2004-м. Справді, ми маємо від’ємний торговельний баланс, але платіжний лишається позитивним. Зростання ВВП, дійсно, уповільнилося до фонового рівня, але жодних претензій до виконання держбюджету, дефіцит якого також зменшився проти попереднього року. І чи не має це більш реалістичний вигляд з огляду на усунення багатьох тіньових схем в оптовій торгівлі товарами і послугами?!

Ще одну форму аналогічного впливу на наші свідомість і кишені маємо від сусідcького політичного столу. Саме так розцінив в. о. міністра агропромислової політики Олександр Баранівський заборону ввозити в Росію м’ясну та молочну продукцію. І з ним важко не погодитися. Так само, як і уявити, що це могло спасти на думку економістам. Якщо частка України у м’ясному імпорті становить 3,5 відсотка, то молочної продукції — 60! Відсутність на російському ринку українських сирів провокуватиме дефіцит і зростання цін. На нашому ринку це вже породило затовареність на виробництві, вимушене безробіття, розпач багатомільйонної армії заготівельників молока, які втрачають свої мізерні доходи. Зрозуміло, що всі молокопродукти проходять ретельну термообробку і не можуть стати причиною завезення на територію Росії заразних хвороб свійської худоби. Мало того, про дешевий якісний український сир від споживачів-сусідів лише схвальні відгуки. Тоді в чому річ? У непорозумінні з маяками, які не мають найменшого стратегічного значення для росіян, чи в тому, щоб зайве підкреслити ненадійність, тимчасовість, помилковість нашого курсу вперед? Якщо так, то це не остання торговельна сутичка. І чи, бува, не згадав хто-небудь з народних депутатів, який спротив у сесійній залі спричинили зміни до Закону України «Про ветеринарну медицину», які стосувалися гармонізації нашого законодавства з вимогами СОТ?