«Щоб не заіржавіти»

П’ятий рік приватні телерадіокомпанія і газета міста Ровеньки проводять масштабний конкурс за назвою «Людина року». Він закінчується великим шоу — таким собі регіональним «Оскаром», що збирає майже півміста. Автором ідеї, натхненником і головним організатором дійства є генеральний директор телерадіокомпанії Олександр Тимошенко (на знімку). Коли в нього запитують, навіщо він узявся за таку клопітливу і невдячну роботу, відповідає просто: «А щоб не заіржавіти».

Можна вважати, що створення своєї телекомпанії Олександр започаткував ще зі школи, коли разом з товаришем зібрав перший телепередавач. Якось потрапила йому на очі в журналі «Самоделкин» стаття на цю тему і він вирішив спробувати свої сили. До речі, з фізики в Олександра була трійка, але ту роботу, яку виконав він з товаришем, не подужав би навіть круглий відмінник. Телепередавач працював чітко і, коли його встановили на даху 9-поверхівки, мешканці отримали змогу дивитися передачі ще кількох каналів. Люди не могли повірити, що з такою роботою впоралися хлопчаки, яким ледь виповнилося сімнадцять.

Цей перший успіх мав стати визначальним у виборі професії, але інший фактор виявився сильнішим. Юнак жив у шахтарському місті, де чоловіки традиційно йшли працювати на шахту. Але провчившись лише півроку в політехнікумі, Олександр зрозумів, що обрав не той фах і навряд чи здатний рубати вугілля. Кинув технікум і пішов у ПТУ вчитися на радіомеханіка. В амбіціях йому не відмовиш. Відучившись, як належить, 19-річний спеціаліст одразу замахнувся на грандіозний проект — створення мережі кабельного телебачення. Вийшло. Потім з другом установили супутникову антену і вийшли на французький канал. Це підохотило й остаточно визначило майбутній бізнес. Разом з Сергієм Постольником Олександр організував приватне підприємство і розпочав створення одного з перших в області кабельного телебачення. Сьогодні в телекомпанії більш як п’ять тисяч абонентів, а колись вона обслуговувала лише п’ять багатоповерхівок.

Поступово виникла потреба в газеті: треба ж десь друкувати телепрограму, новини. Так з’явилися «Ровеньковские вести», тираж яких сьогодні сягає 14 тисяч примірників. Потім з’явилися невелика газетка для пенсіонерів і барвисте презентабельне «Зеркало». Такого поліграфічного виконання не має жодна луганська газета. Одне слово, круто! З появою свого видання замислився директор і про власну друкарню. А оскільки Олександр Тимошенко — людина розсудлива і далекоглядна, то просто одним друкованим верстатом він не задовольнився. Йому потрібні були якість, багатоколірність, гарний папір. Читача треба поважати й дотягувати його смак до європейського рівня. Тому директор купив офсетні друковані машини, з якими спочатку дуже намучилися. У тому 1998 році в Ровеньках не було жодного фахівця, що працює на офсеті. Але згодом освоїлися, а потім й інших почали вчити. Сьогодні ця друкарня виявилася єдиною в регіоні, що може похвалитися великим обсягом послуг і замовлень. Крім своїх ровеньківських видань, вона друкує сусідні антрацитівські та свердловські газети.

— Якоїсь миті, — розповідає Олександр, — я зрозумів, що без власного ретранслятора нам уже не обійтися. В місті він є, але будувався у 70-х роках. Така, знаєте, махина — величезний будинок, вишка. Утримувати все це дорого, тому орендну плату тут брали дуже високу. Ми порахували і дійшли висновку, що раціональніше на банківські кредити побудувати ретранслятор, який окупиться за три роки. 16 листопада він запрацював. З Нового року в Ровеньках транслюється 50 каналів. Отак!

...і потім замахнувся на «Оскара»

Здавалося б, Олександр мав бути задоволений: є три свої газети, радіостанція, телебачення, друкарня, ретранслятор, зрештою, позитивний імідж ділової людини. Але... Схоже, що коли в нього «застійний період», у тому розумінні, що немає життєвого запалу, мети і напруги, йому нудно жити. От і надумав він проводити в Ровеньках конкурс «Людина року».

Це робота не одного дня. Спочатку газета «Ровеньковские вести» звертається до своїх читачів і пропонує на їхній розгляд 12—15 номінацій. Городяни самі виставляють кандидатури, які потім розглядає спеціальне журі. До того ж ідеться не про традиційний добір кращих за професією. Номінантами стають цілі родини, установи, спортивні команди, трудові колективи, ветерани війни, наставники, меценати, люди, які зробили свій внесок у розвиток культури. Про кожного знімається невеликий фільм, який потім демонструється на підбитті підсумків конкурсу. До речі, це шоу проходить у Палаці культури і підготовлене на такому високому професійному рівні, що саме час здивуватися. Скільки ж талантів зібрано в цій молодій людині? Ні, він не завжди виступає в ролі режисера, але як менеджеру йому можна поставити найвищу оцінку. Продумано все — від барвистих дипломів (які, до речі, створюють у власній друкарні) — до витончених статуеток переможцям, виготовлених з дорогого матеріалу місцевою ювелірною фірмою «Агат».

Олександр Тимошенко боїться «заіржавіти», тому продовжує будувати плани. Ось вирішив конкурс «Красуня міста» організувати. Щоб це було видовищно і цікаво.

— Коли бачиш, що така робота потрібна людям, вірите, азарт бере, — зізнається Олександр. — Не зважаєш уже ні на гроші, ні на здоров’я, ні час. Мені кажуть знайомі: навіщо, мовляв, тобі це потрібно? А я у відповідь запитую їх: а чому ви цього не робите? Наскільки б цікавіше ми жили.

Луганськ.