Майже рік триває розслідування кримінальної справи про замах на життя офіцера міліції та важливого свідка у справі «банди перевертнів»

У травні минулого року «Голос України» опублікував матеріал «Небажаний свідок, або Історія «банди перевертнів» очима її члена Юрія Нестерова». Нагадаємо, саме Нестеров найбільше допоміг у розслідуванні кривавих злочинів «перевертнів»: його свідчення, без перебільшення, були справжнім ключем до закодованого винахідливими вовкулаками замка злодіянь. На відміну від інших членів банди, ключового свідка утримували не в СІЗО, а під пильною охороною кількох співробітників 7-го відділу УБОЗу, які, власне, і розмотували вкрай заплутані нитки злочинного клубка. Розмотували, до речі, всупереч волі і бажанню декого з високих міліцейських чинів. У матеріалі, зокрема, йшлося і про спробу «затулити рота» «балакучому» свідкові в найрадикальніший спосіб — гранатою. Тоді під прицілом невідомого гранатометальника опинився і охоронець Нестерова — майор міліції Владислав Кошмяков.

З часу публікації минуло чимало часу. Нині, як відомо, триває судовий процес над установленими слідством «перевертнями». Це речення хотілося б доповнити переліком інших змін до описаної у травні ситуації. Але, на превеликий жаль і ще більше здивування, інших немає. Доказом цього висновку може бути й «ремейк» старого сюжету.

Отже, торік, у ніч на 28 лютого, було скоєно напад на Юрія Нестерова та Владислава Кошмякова. Обох контузило від вибуху кинутої до під’їзду бойової гранати. Нападник також стріляв, але, на щастя, не влучив. За деякими даними, майже десять осіб були свідками цього теракту і твердять, що зловмисник був не сам — після вибуху гранати й пострілів люди бачили, як від будинку втікали двоє. Дехто навіть запам’ятав зовнішність «бомбистів», але, забігаючи наперед, зазначимо: «профілем і анфасом» слідство не дуже зацікавилося.

Потерпілих доправили до лікарні швидкої допомоги. Про «гарячу точку» в мирному київському під’їзді якимось чином довідалися ЗМІ: принаймні телеканали негайно повідомили про «вибухонебезпечну» подію у випусках новин. Уже вранці журналісти атакували приміщення районної прокуратури, і це зрозуміло: йшлося не про звичайне хуліганство, а про замах на життя співробітника міліції та особу, яку він охороняв за рішенням Апеляційного суду Києва. Потерпілі сьогодні вважають, що саме втручання телевізійників і газетярів та широкий розголос серед громадськості підштовхнули прокуратуру Дніпровського району порушити кримінальну справу за фактом замаху (за ст.115, ч.2 ККУ), а не банального хуліганства.

До речі, в ті дні відбулася низка інших надзвичайних подій, серед яких і загадкова смерть міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Це стало приводом для досить популярних і тоді, і нині тверджень про «широкомасштабну зачистку».

Зважаючи на це, Кошмяков і Нестеров почували себе на лікарняному ліжку далеко не в безпеці. Вони знали, що саме в Київській лікарні швидкої допомоги «помер» організатор банди «перевертнів» Ігор Гончаров, проти якого і свідчив Юрій Нестеров. Тому Кошмяков бив на сполох, сам прикутий до ліжка, він просив, молив, вимагав у керівництва зберегти життя Нестерова — з його можливою смертю кримінальна справа про «перевертнів» могла розвалитися. Заступник міністра внутрішніх справ Геннадій Москаль дав розпорядження перевести обох до відомчого шпиталю. Ніхто сторонній про місце перебування Кошмякова і Нестерова, здавалося, не знає.

Однак тижнів за три до лікарняної палати завітали кілька співробітників підрозділу УБОЗ «Сокіл» при повному озброєнні. Нестерову наказали збиратися і дістали кайдани. Кошмяков закричав: «Не чіпати, він під моєю охороною за рішенням суду». На щастя, в палаті перебував слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, який вів бесіду з Нестеровим. Прокурорський мундир слідчого дещо вгамував людей у міліцейській формі, але вони продовжували наполягати на виконанні наказу свого командира: «Це ж Нестеров? Нестеров. А нам наказали закувати його в «браслети» і жорстко притягти до кабінету начальника УБОЗу». Тут слідчий кинув допитувати Нестерова й перейшов до складання протоколу про дії настирливого наряду «соколят». Як з’ясувалося, командир «Сокола» одержав усний наказ про «жорстке» притягнення Нестерова до високого кабінету від безпосереднього керівника. Але начальник УБОЗу «відхрестився», мовляв, жодних вказівок не давав.

Кошмяков та його колеги по службі чекали зовсім іншої реакції керівництва після замаху на життя. Все-таки старший офіцер міліції постраждав — дістав контузію — під час виконання службових обов’язків. Але, здається, це нікого не хвилювало, наче майор спіткнувся десь на східцях і потягнув ногу. Подумаєш, велика трагедія, чим перейматися?

Далі ще «веселіше». До суду пішла справа про банду «перевертнів» — затримували підозрюваних начальник «убойного» відділу УБОЗу Ігор Касьян, його заступник Владислав Кошмяков і ще кілька співробітників. Здається, це чудова нагода, щоб не просто подякувати за службу мужнім і принциповим правоохоронцям. Але... Із Генеральної прокуратури до Міністерства внутрішніх справ надійшло клопотання про заохочення офіцерів, які відзначилися в розкритті вбивств, у котрих, ще раз наголосимо, звинувачені також і деякі співробітники міліції. До речі, працівники прокуратури одержали за розслідування справ підвищення по службі чи чергові звання. Реакція МВС? Кошмякова і ще кількох офіцерів нагородили президентськими медалями... за вислугу років. Вручав особисто міністр Юрій Луценко. Відомо, що короля грає почет. Отже, що кадровики підсунули, такий проект наказу керівник відомства й підписав. А в кадрах, напевно, задоволені — нагородили ж, на папір з Генпрокуратури зреагували.

Тільки той, хто служить і носить погони, знає, що це реагування швидше скидається на насмішку. Скільки міліцейських чинів нагороджено орденами за мужність (до речі, серед них і відомий своїми «заслугами» генерал Пукач!), що подвигів не вистачить, аби підпасувати їх під це масштабне чиновницьке «геройство». Звичайно, щоб задушити людину (екс-головного «наружника» МВС підозрюють у вбивстві Георгія Гонгадзе), треба виявити неординарні вольові якості: це не справи «перевертнів» перелопачувати, підставляючи голови під удари їхніх замаскованих опікунів.

Утім, річ не в cтупенях престижності нагород. Так нічого й не зроблено для безпеки оперів, що перелопачували справи. Іменні «Форти», як нам здається, стали модним подарунком приятелям до дня народження, а не «предметом першої потреби» для тих, хто справді заслуговує на таке обдарування... І його потребує...

Виходить зовсім невесело: влада в державі змінилася, а в міністерстві, схоже, на досить вагомих посадах донині перебувають чиновники при погонах, які, майже не криючись, називають групу чесних офіцерів «зрадниками». І справа, знову ж таки, не лише в державних нагородах нової влади чи елементарних подяках у наказі до Дня працівників міліції. Всім співробітникам відомства демонструють — «здавати» своїх не можна.

Юрій Нестеров стверджує: тривалий час йому погрожували не лише ті «перевертні», які сьогодні перебувають на лаві підсудних, а і їхні діючі колеги — старші офіцери МВС. Ще на початку літа 2004 року йому пропонували сто тисяч доларів за мовчання і «зробити» відповідні документи, з тим щоб виїхав до Німеччини. Погрожували через підставних осіб та особисто. У вересні 2004 року два працівники міліції (їхні імена відомі слідству) без особливих натяків відкрито погрожували Нестерову. Отож і замах на життя Нестерова і Кошмякова наприкінці лютого 2005 року міг бути вчинений чи організований тими ж особами?

Тому адвокат Юрія Нестерова ще в листопаді минулого року порушив клопотання перед Генеральним прокурором і міністром внутрішніх справ про об’єднання в одне провадження кримінальних справ стосовно погроз Нестерову з боку працівників міліції (розслідується Генеральною прокуратурою) і замаху на життя Нестерова та Кошмякова (у провадженні прокуратури Дніпровського району м. Києва). «Дерибан», як відомо, —найефективніший метод замулення істини. І, схоже, хтось уміло патронує цим процесом. Ішлося у клопотанні і про необхідність «виконати всі передбачені чинним законодавством дії в частині охорони учасників кримінального судочинства». Просто кажучи, на суді у справі «перевертнів» Нестеров має бути живим. Закон передбачає розглядати такі клопотання адвоката протягом трьох днів. Однак відповіді від правоохоронних органів досі не надійшло...

Напевно, як колишній журналіст Юрій Луценко читає газети. Сподіваємося, що хоч цього разу публікація в «Голосі України» приверне увагу міністра. І відреагують у МВС на неї не відпискою, як було це в часи його попередника, а чесною відповіддю: чому стало можливим те, про що тут пишеться. Сподіваємося також, що Юрій Віталійович допоможе нам прояснити, коли генерал Пукач одержав від Леоніда Кучми Орден мужності — до чи після вбивства Георгія Гонгадзе. Адже відповідь на це запитання промовиста сама по собі. Напевно, це не є великою «таємницею слідства» на його другому етапі?

Людмила КОХАНЕЦЬ, Володимир КОРКОДИМ, журналіст, полковник у відставці.