Крим догосподарювався до ручки: посів першість у країні за рівнем цін на молоко, завозить із-за меж півострова 80 відсотків м’яса, 90 відсотків овочів, фруктів, винограду, соків, картоплі. Чекають відродження занедбані ягідництво, вівчарство, ефіроолійне, тютюнове, консервне виробництва.

Торік отримано ледь більше мільйона тонн зерна. Майже 90 сільгосппідприємств зібрали збіжжя лише по 10 центнерів з гектара, дехто навіть менше... п’яти.

Площі під плодовими культурами скоротилися чи не втричі, валовий збір — уп’ятеро. А цей край унікальних садів і виноградників ще недавно мав 75 тисяч гектарів плодових дерев, валове виробництво фруктів наближалося до півмільйона тонн. Плодівництво давало до половини прибутків галузі рослинництва. На початку 90-х у Криму працювало півтори сотні консервних заводів, десятки винзаводів, маслоцехів. Нині трудяться, та й то впівсили, одиниці. Більшість простоюють, часто розкрадаються. Нищиться ціла галузь, яка була і ще може стати локомотивом агросектору півострова, зокрема овочівництва і плодівництва.

Тракторів залишилося половина, комбайнів — третина, так само значно скоротилася кількість грунтообробної та посівної техніки. Старезний машинно-тракторний парк уже виробив свій амортизаційний ресурс на 95 відсотків. Кримські хлібороби вимушені щороку залучати на жнива до 700 імпортних комбайнів. Щорік, як оплата за них і зарплата механізаторам-«варягам», з півострова вивозиться продукцією чи грошима приблизно 45 мільйонів гривень. А на цю суму можна було б придбати сотню вітчизняних комбайнів.

Ще недавно Північно-Кримський канал зрошував 620 тисяч гектарів, нині — учетверо менше. Навіть розкрадений «металістами» потенціал найбільшої в Європі рукотворної водної магістралі залишається у спекотному краї незатребуваним. Високі тарифи на електроенергію не дають змоги аграріям використовувати дніпровську воду для поливу в належному обсязі. Значну частину її... скидають у море.

Фінансовий стан багатьох сільгосппідприємств підійшов до критичного рубежу. Недоїмка у платежах до держбюджету перевищила 75 млн., до пенсійного фонду — 9,7 млн., виплатити заборгованості у зарплаті не вдається роками. Дірки в економіці призводять до зубожіння й неблагополуччя селян.

На півострові склалася значна роздрібненість земельної власності. Понад 60 відсотків власників паїв —пенсіонери. Чимало з’явилося і «хазяїв» гектарів, які не живуть у селі й не бажають займатися нелегкою хліборобською працею. Значної віддачі від їхніх угідь чекати не доводиться.

За статистикою, у власності 214 тисяч селян — понад мільйон гектарів землі. Майже всі наділи здаються в оренду різним сільгоспформуванням. Але в багатьох господарствах ці договори орендарі розривають. Найчастіше — на земельні паї, розташовані на неугіддях, малопродуктивних ланах, нерозкорчованих, але списаних садах і виноградниках, ущент розграбованих поливних гектарах. Люди залишаються з клаптем землі без техніки, сільгоспінвентарю, насіння і добрив. Тож кількість реальних господарів землі стрімко зменшується. Ще торішнього січня було понад дві тисячі селянських господарств, нині на порядок менше. А чимало з тих, хто продовжує обробляти лани, вже чекають весни наступного року: не для обнадійливого засіву, а як старту запланованого чиновниками масового продажу землі.

Дрібні сільгоспвиробники не в змозі фінансувати об’єкти соціального призначення. А органи самоврядування ні фінансово, ні організаційно до цього ще не готові. Особливо складне становище склалося в житлово-комунальній сфері, передусім у забезпеченні населення питною водою. Обсяги її подачі скоротилися майже вчетверо. Та й та не відповідає вимогам держстандарту. Невпинно більшає кількість сіл, які перебиваються привозною водою. 70 відсотків проіржавілих водогонів, кожна третя водонапірна башта потребують термінової реконструкції. Забезпеченість кримських сіл газом ледь досягла 35 відсотків.

За загального занепаду кримського села чиновники автономії переконують, що на півострові успішно реалізується півтора десятка аграрних програм. Та більшість з них малоефективні. Приміром, на програму підтримки індивідуального житлового будівництва на селі «Власний дім» з державного й кримського бюджетів торік «нашкребли» заледве 600 тисяч гривень. Давно потребують ремонту школи, масово закриваються дитсадки. Наприклад, у Джанкойському районі торік їх поменшало на 22, в Сакському — на 25, у Красногвардійському — на 27.

Соціальна деградація кримського села пов’язана з масовим безробіттям, яке тут утричі вище, аніж у місті. Відплив з «глибинок» значної частини працездатного населення дедалі більшає. Разом з тим ведення індивідуального господарства, отримання допомог і адресних дотацій призвели до того, що працездатне населення, яке ще лишилося на селі, трудитися не хоче. Не скрізь справедливо розпайовані господарства, зусібіч «прихватизоване» майно, техніка викликають заздрість і обурення у чесніших, але менш спритних, звідси — зростання крадіжок і грабунків. У глухому куті відчуває себе незадоволена реаліями занепаду, позбавлена обнадійливої перспективи сільська молодь.

«Сільське господарство автономії сьогодні перебуває в такій системній кризі, що невжиття кардинальних заходів ставить під сумнів здатність аграрного комплексу завтра нагодувати жителів і гостей півострова», — зазначає Голова Верховної Ради АРК Борис Дейч. Хоча торік вперше за два десятиліття вдалося закласти 480 гектарів садів — майже вдвічі більше, ніж позаторік. Але підрахунки свідчать: реальний прибуток селян залишиться вкрай низьким, як і в 2005-му.

Згідно з Програмою економічного та соціального розвитку АРК на 2006 рік прогнозується підвищення зарплати селян лише на 4,9 відсотка. Тоді як вона досі становить 478 грн. і залишається на третину нижче від загальнокримського показника. До того ж заборгованість зросла уп’ятеро — добігла 17 млн. грн. І основи для зростання зарплати немає. Адже виробництво продукції сільського господарства має збільшитися лише на 2 відсотки, зокрема зерна — на 2,5, м’яса — на 2,2 відсотка, молока — на 1,2 відсотка. Фактично — це топтання на місці.

Ухвалений недавно закон про основні положення державної аграрної політики на період до 2015 року має швидше ідеологічний, ніж програмно-економічний характер. Без підвищення технічної оснащеності, налагодження взаємовигідних відносин між усіма учасниками виробництва він не спрацює. Тож кримчани продовжують скорочувати посівні площі, переходити на примітивні технології, що призводить до зростання витрат і зниження врожайності навіть у цьому році, оголошеному Президентом Роком села.