У цьому театрі немає кришталевих люстр, і крісла тут не назвеш м’якими, і буфета з тістечками немає, і ціна на квитки за рік зросла майже вдвічі. Севастопольський ТВМ (Театр на Великий Морській) працює у складних умовах. Але майже всі вистави йдуть за повного залу. І це, напевно, тому, що народився ТВМ не за міністерським наказом, а з волі театральних фанатів, які створили майже 20 років тому госпрозрахункову студію, котра стала потім севастопольським театром для дітей і молоді завдяки прозірливості тодішньої міської влади, що підтримала ТВМ матеріально. Цьому феноменові є ще одне пояснення: нині дітлахів приводять у театр молоді батьки, котрі самі отримали свого часу «щеплення театром».

Як і колись, тут режисери й актори — ентузіасти, вони працюють за мізерну зарплату. Тільки на неї й виділяють гроші з бюджету, на все інше заробляють самі, тому й квитки дорожчають. Та не перевелися ще в Севастополі меценати, яким небайдуже естетичне виховання дітей. Торік на дуже дорогі костюми для вистави «Поки Онєгін живий» виділив кошти Олексій Яковлєв, директор ТОВ «Луксор».

У вересні 2005-го на Всеукраїнському фестивалі тюгів «Тернопільські театральні вечори» вистава севастопольців «Усі хлопці дурники» за п’єсою Ксенії Драгунської отримала приз «За творчу одержимість». Ця вистава, як і багато інших у репертуарі ТВМ, — казка для старшокласників. Кожного року в афіші ТВМ — не менш як дві нові казки. Але й старі не втрачають привабливості. Такий вигадливо-ошатний, по-доброму простодушний «Теремок», поставлений на початку 90-х нинішнім худруком (а колись акторкою) Людмилою Оршанською. З цієї казки, як правило, починається знайомство малят з театром.

Чарівна, як завжди, «співуча» казка-опера «Дюймовочка» режисера Ірини Пантелєєвої. Спочатку тут були зайняті лише діти — вихованці студії при театрі. А після того, як вибороли 1987 року Гран-прі на московському фестивалі «Мистецтво — любов моя», вистава подорослішала. Але головні ролі грають ті самі студійці, тепер уже справжні артисти театру.

Талісман ТВМ — і «Мауглі», вистава без слів, але малята дивляться її на одному подиху. Незвичайне дійство не раз підкорювало висоти міжнародних фестивалів різного рангу.

Прикрасила афішу андерсенівська «Дівчинка із сірниками», просякнута світлим сумом. Ця вистава викликає в дітей бурю переживань і безліч запитань про життя, на які не встигають відповідати батьки, самі вражені побаченим. Важко повірити, що мало хто сподівався на успіх цього проекту, за який узявся балетмейстер театру і постановник «Мауглі» Ірина Плескачова. Мовляв, ніхто не захоче дивитися сумну казку!

Часто з’являється в театрі з онуком моложава бабуся Галина Федорівна Кудрявцева, співробітниця океанографічного інституту. Свого Сергійка привела сюди, коли йому було лише два роки. Тепер він сам смикає бабусю: «Коли підемо в театр?» Вони вже бачили весь репертуар. І таких шанувальників багато. У товстелезних книгах відгуків — сотні освідчень у любові, і не лише від севастопольських глядачів.

«Моєму синові — 10 років, вісім з них кожне літо ми приїжджаємо до Севастополя й обов’язково відвідуємо ваш театр. Без нього було б сумно. Христина. Австрія, Тіроль».

«Похід у ваш театр для моєї доньки — справжнє свято. Ви подарували нам масу радісних вражень. До зустрічі наступного року влітку. Ольга і Танечка з Москви».

«Спасибі за «Теремок»! Варто було перелетіти через океан, щоб показати дитині, що таке справжній театр! Сергєєви, США».

Почалися канікули, і знову в каси ТВМ — черга. На зимовій афіші — «Морозко», «Дівчинка із сірниками» і прем’єрний «Бегемот Бантик». А дітлахам Ялти, де немає свого театру, севастопольці покажуть мюзикл «Буратіно повертається».

Діти в очікуванні див. Вірить у дива й колектив Театру на Великий Морській. Щороку артисти слухають казки місцевої влади, що ось уже наступного року театрові виділять гроші на ремонт старого будинку і на завершення реконструкції залу в центрі міста. І вони — сподіваються.

Севастополь.