Утворений 2001 року Сихівський район — наймолодший у Львові — нині є взірцем самоврядування. Ініціативи знизу і сприяння згори — наче з’єднані судини. Навіч і результат: колишній «спальний масив» прокинувся...

Сихівський житловий масив почали розбудовувати 25 років тому. Тривалий час інфраструктура відставала: стотисячне населення потерпало, бо бракувало транспорту, шкіл і дитсадків, спортивних споруд, не працювали десятки ліфтів, не вивозили вчасно сміття. Масив попервах входив до центрального Галицького району, а там — свої специфічні проблеми, пов’язані з історичною забудовою. Тому до Сихова у влади «руки не доходили». Громаді це набридло. Мешканці району організували сходки, на котрих обговорювали свої проблеми, апелювали до влади і політиків. 1998 року міська рада ухвалила рішення «Про створення ради самоорганізації населення Сихівського житлового масиву», а через три роки було створено Сихівський район з усією його інфраструктурою. І нині Сихів не впізнати.

Зрозуміло, що такі фундаментальні перетворення були б неможливі без цілеспрямованого «пробивання» ідеї у вищих ешелонах влади, без «твердої руки» місцевої влади. Ідея ради — як посередника між людьми і владою — зародилася ще на початку 90-х років. На той час ще не було закону про органи самоорганізації — лише кілька рядків у Конституції. Положення розробили самі. Тодішній міський голова Василь Куйбіда, далекоглядний стратег і господар, оцінив доцільність і перспективи створення ради самоорганізації населення — підгрунтя для діяльності майбутньої районної адміністрації. Це той унікальний приклад, коли, попри складні обставини, міська влада не перетворилася на «хлопчика для биття» і об’єкт для протестних акцій (для них у мешканців масиву було багато підстав), а спрямувала енергію та ініціативу населення, депутатів міської ради від Сихова на розбудову району.

— Ми змоделювали позитивний результат взаємодії влади з громадою, — каже тодішній міський голова, нині заступник голови Народного руху України Василь Куйбіда. — Було ухвалено рішення про фінансування двох штатних одиниць, голови і секретаря, ми надали раді самоорганізації, яку очолив ініціативний депутат міської ради Іван Рудницький, певні повноваження, виділили кошти, тобто створили добрі стартові можливості. Вважаю сихівський досвід тим зерном, яке згодом дасть плоди для всього міста.

Нещодавно на останньому пустирі Сихівського масиву, який ще залишився незабудованим, з’явилася табличка. Одна із партій освідчилася в любові до рідного міста і декларувала наміри... збудувати тут дитсадок. Мешканці району не без скепсису сприйняли таке «освідчення», бо проблему дитсадка вже розв’язано. Передусім сихівчани «відвоювали» майданчик, що був ласим шматочком для забудови у вже престижному нині районі міста.

Схожа ситуація склалася свого часу під час «великої битви» за кінотеатр імені Довженка. Тут також витали «в повітрі» наміри довести до руйнації споруду, яка майже десять років пустувала, та продати її. Громада за підтримки міської влади попередньої каденції домоглася передачі кінотеатру із обласної комунальної власності у міську. Спочатку зібрали по підприємствах 50 тисяч гривень на мінімальні ремонтні роботи. Потім знайшовся інвестор, що відновив великий зал, придбав кіноустановку, а нині взявся за малий зал для дітей. Тепер двічі на тиждень громада Сихова має право використовувати зал для своїх потреб. У інший час мешканці залюбки ходять сім’ями в кіно.

Відколи реально запрацював тандем «влада—громада», у Сихівському районі з’явилося чимало ексклюзивних об’єктів. Наприклад, сучасний оптовий ринок сільськогосподарської продукції «Шувар». Ще не так давно на його місці було декілька будок, а тепер з усіх усюд приїжджають продавці і покупці. Нещодавно на масиві з’явився спортивний майданчик зі штучним покриттям. Головним спонсором споруди став депутат міської ради, підприємець Роман Федишин. Нині він добудовує інший неприбутковий соціальний об’єкт — басейн. Саме у цьому районі, як ніде, тісно переплітаються приватні та громадські інтереси. Це — результат ідейної «закваски» молодого району і запорука подальшого його добробуту.

Нині на кошти доброчинців у районі функціонує унікальна (навіть у масштабах держави) установа —навчально-реабілітаційний центр «Джерело». Батьки дітей, хворих на ДЦП, спочатку об’єдналися в громадську організацію, за підтримки влади отримали у своє розпорядження незавершений об’єкт. Шляхетна ідея, мов магніт, «притягнула» недержавні кошти, ресурси, кадри. Було створено відповідну базу, і тепер хворі — від народження до 28 років — отримують тут навички соціальної адаптації.

Серед візитівок району — об’єднання співвласників як альтернатива жекам. Вони обслуговують житло значно ефективніше. Справа нова і складна, але ідеї ще в зародку підтримали, тому вони втілилися в реальні справи. Наприклад, щоб не залежати від централізованого теплопостачання, мешканці одного з будинків домагаються від’єднання від магістралі і мають намір встановити індивідуальне опалення. Вони оформляють потрібні документи, збирають кошти.

У Сихівському районі ще багато належить зробити. На часі — введення ліній електротранспорту, бо маршрутки неспроможні забезпечити перевезення. Над цим уже працює Рада самоорганізації населення. На масиві планують утеплити панельні будинки. Для цього є і технології, і виконавці. Треба лишень знову об’єднати зусилля й кошти влади і громади. Навесні сихівчани планують самотужки впорядкувати «зелені легені» району — лісопарк. Одне слово, аби тільки їм не заважали, адже громада, як вони вже переконалися, — «великий чоловік».

Львів.