Презентували законопроект «Про захист професійної діяльності журналіста» його розробники — представники Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Національної спілки журналістів України. Сьогодні ми публікуємо основні тези, які було висловлено під час обговорення документа.

Іван ЧИЖ, голова Держкомтелерадіо:

— Декларовані свободи слова, свободи творчості, свободи доступу до інформації залишаться тільки декларацією, якщо не буде системного, абсолютно чіткого і зрозумілого законодавчого акта про захист професійної діяльності журналістів, базованого на Європейському праві. Ось вихідна позиція, з якої ми разом з Національною спілкою журналістів України приступали до розробки законопроекту.

Хочу сказати, що гарантії професійної діяльності журналістів, професійних прав і обов’язків журналіста, прав органів місцевого саморегулювання, відповідальність за порушення законодавства про захист професійної діяльності — все це є предметом цього законопроекту. Закон, який обговорюється сьогодні, містить 8 розділів, 46 статей і відповідну преамбулу. Перш за все в ньому зафіксовано базові поняття, зокрема, термін «журналіст». Проектом пропонується визначити, що журналіст має право займатися журналістською діяльністю самостійно або перебуваючи в штаті редакції ЗМІ.

На мою думку, варто було б вже зараз встановити, що поняття журналіст поширюється і на працівників інформаційних агентств, і на працівників інтернет-видань. Оскільки інтернет-видання у нас, на жаль, можна розглядати як стінну газету, котра поширюється на весь світ, а журналісти, які там працюють, позбавлені прав журналістів. Законопроект — перший істотний крок до унормування взагалі інтернету як видання. Закон, який ми обговорюємо, має поширюватися на працівників інтернет-видань в разі, якщо власник цього видання зареєстрував його як засіб масової інформації. Це позиція нашого комітету: не примусом, а через добровільну реєстрацію як ЗМІ.

Звичайно ж, є потреба у визначенні поняття «професійна діяльність журналіста». Це обумовлено насамперед тим, що у Кримінальному кодексі є стаття 171 — перешкоджання законній професійній діяльності журналіста. Проте й досі чітко не визначено, що треба розуміти під професійною діяльністю журналіста.

Значну увагу у проекті приділено принципам професійної діяльності журналіста, професійній етиці журналіста, професійній підготовці журналіста. Окремий розділ присвячено журналістським свободам і відповідальності. Водночас проектом передбачається, в яких випадках ЗМІ не можуть бути використані. Ми хочемо зробити максимально вичерпним перелік цих заборон.

Деякі норми спеціально присвячено праву журналіста на запит інформації, на журналістське розслідування, на прихований запис, на захист джерела інформації, визначено предмет журналістської таємниці. Спеціально наголошено на необхідності захисту неповнолітньої особи, визначено порядок роботи з листами до редакції та журналіста і зверненнями громадян до редакції ЗМІ. Це, до речі, дуже важливо, оскільки деякі редакції з читачами не переписуються, листування не ведуть, на листи не відповідають. Постає питання: для чого тоді ЗМІ і як в цьому випадку мають розглядатися права людини, адже коли людина звертається до органів влади, вона у визначені терміни має право отримати інформацію, а в результаті звернення до ЗМІ її право на отримання інформації порушується.

Окремий розділ присвячено акредитації журналістів. Розробники пропонують, щоб основні принципи та правила акредитації були врегульовані законодавчо, щоб акредитація журналіста не залежала від примх керівників органів влади та інших організацій, тобто не залежала від того, подобається конкретний журналіст або ЗМІ чи не подобається.

Важливим є розділ щодо політичних, економічних, організаційних, правових і соціальних гарантій професійної діяльності журналістів.

Це в найзагальніших рисах. Але ми зібралися не для формального спілкування. Сподіваюся, шановні колеги, що ми обговоримо цей проект. Всі висловлені пропозиції будуть враховані комітетом. Я хотів би, щоб журналісти прийняли найактивнішу участь в обговоренні законопроекту, і це було б більшою гарантією того, що цей закон не для чиновника, а для реального життя.

Сергій ДЕМСЬКИЙ, заступник головного редактора газети «Голос України»:

— Закон «Про захист професійної діяльності журналіста» є узагальнюючим нормативно-правовим актом, який по суті об’єднав чинні норми із захисту прав журналістів та гармонійно доповнює законодавство деякими новелами у цій галузі. Проте сам законопроект потребує доопрацювання, передусім стосовно понятійного апарату, який застосовується в законі, чіткого визначення термінів.

Деякі фрагменти законопроекту, як на мене, розроблялися в радянському дусі: не враховується те, що сьогодні вже існує мережа Інтернет, статус журналістів яких не врегульовано нічим, оскільки Інтернет не визнано засобом масової інформації. Хоча сам по собі Інтернет може виступати одночасно і ЗМІ, і засобом комунікації. Намагання розробників надати статус ЗМІ інтернет-виданням шляхом їх реєстрації в Держкомтелерадіо сумнівне. А що буде, коли власник такого видання не захоче реєструвати його в комітеті? Вийде, що журналісти цього інтернет-видання не отримають статус осіб, чиї права мають захищатися законом, проект якого ми сьогодні обговорюємо. Сумнівним є також і намагання віднести до журналістів допоміжний персонал, наприклад, водіїв. Крім цього, у законопроекті дуже багато норм, які дублюють одна одну.

Є питання і щодо переліку прав та обов’язків журналістів. Зокрема, щодо можливості використання технічних пристроїв для фіксування інформації. Є також і певні заперечення щодо обов’язку журналіста під час одержання інформації ставити до відома громадян і посадових осіб про проведення аудіо-відеозапису, фотозйомки (п.4 ч. 2 ст. 14 проекту). Адже журналіст не завжди для отримання максимально об’єктивної інформації може собі дозволити таке попередження, особливо під час проведення журналістських розслідувань. До того ж ст. 23 цього законопроекту надає право журналісту здійснювати прихований запис. Таким чином, треба доопрацювати законопроект, щоб прибрати внутрішню колізію правових норм.

Незрозумілою є необхідність закріплення у проекті деяких норм. Наприклад, ст. 21, яка захищає неповнолітню особу від поширення інформації про неї. Адже чинним законодавством це вже врегульовано. Також це стосується і економічних гарантій, які, я вважаю, треба було б прописати у проекті ґрунтовніше, а не робити посилання на чинний закон та вводити «звільнення від сплати податків протягом двох років з дня державної реєстрації ЗМІ». По-перше, яких податків, чому тільки тим, хто зареєструвався протягом двох років, а не всім, а, по-друге, всі зміни до оподаткування відповідно до Закону «Про систему оподаткування» мають вноситися тільки податковими (спеціальними) законами. До цієї ж групи можна віднести і правові гарантії журналістів (ст. 31) щодо недопущення прослуховування телефонних розмов журналістів. Невже розмови інших громадян можна прослуховувати? Попри все ще раз хочу наголосити, що запропонований законопроект конче потрібен український журналістиці, його треба доопрацювати і якомога швидше вносити на розгляд парламенту.

Ігор ЛУБЧЕНКО, голова Національної спілки журналістів України:

— Пропоную обговорити проект детальніше і залучити до цього обговорення якомога більше журналістів, юристів, економістів. Щодо необхідності визначення статусу журналістів інтернет-видань і визнання їх журналістами у правовому розумінні, я повністю згоден. Проблема справді існує. І не треба пов’язувати надання статусу журналіста з реєстрацією якихось засобів масової інформації. Років три тому на комісію журналістської етики ми з паном Батогом запропонували розробити закон про інтернет-видання. Не захотіли. Тоді я запропонував другий варіант власникам цих видань: ви тільки пишіть, що ви не є засобом масової інформації, щоб не плутати людей, тоді при посиланні чи передрукуванні інформації люди будуть знати, що вони не звільняються від відповідальності. Тоді і ставлення до такого видання буде відповідне. Не захотіли і цього. Зараз я бачу, що журналісти мають боротися за свої права, їм треба вимагати у керівника інтернет-видання, щоб він реєстрував видання як ЗМІ. Думаю, потрібно прописати, що інтернет-видання стає таким тоді, коли зареєструється.

Світлана ПИСАРЕНКО, головний редактор журналу «Віче»:

— Здається, що цей закон занадто ідеалістичний і нереальний для застосування на практиці. Для мене, як головного редактора, буде дуже складно його виконувати в повному обсязі. Хоча такий закон або інший закон, який би захищав журналістів, однозначно потрібен, зокрема, в частині, яка передбачає, що тарифи на доставку періодичних видань встановлюються тільки законом, а не так, як зараз — зацікавленим відомством. Незайвим було б і закріплення в законі розширених економічних гарантій для забезпечення незалежної діяльності журналістів.

Володимир ГОРОБЦОВ, заступник голови Держкомтелерадіо:

— Я хотів би повернутися до проблеми визначення статусу журналістів інтернет-видань. Конституція України говорить нам чітко: «Виключно законом України передбачається... утворення, діяльність засобів масової інформації». Такого статусу видання набуває після державної реєстрації. Іншого нема. Якщо немає цієї державної реєстрації, яким чином це зробити? Тоді, що це за журналіст, кого або що він представляє? Давайте зустрінемося з журналістами інтернет-видань, і з ними все це обговоримо. Я вважаю, що треба дати можливість зареєструватися інтернет-виданню. Буде засновник такого видання реєструватися чи ні — це його право. Але якщо хочеш отримати статус журналіста для того, щоб держава тебе захищала, — реєструйся. Якщо не хочеш — не реєструйся.

Віктор ПАСАК, генеральний директор Київської державної регіональної телерадіокомпанії:

— Перш за все хочу відзначити, що документ солідний, є над чим тут працювати і на предмет редагування, і на предмет уточнення, і на предмет зняття деяких позицій. В законопроекті більше робиться наголос на друковані засоби масової інформації. Потрібно розширити дію закону і на електронні засоби масової інформації. До статті 5 законопроекту, де закріплено, що «Професійною діяльністю журналіста є збирання, одержання, обробка, редагування...», я додав би ще й «режисура, монтаж». Режисери і монтажери — люди, які причетні до створення ефірного продукту.

Далі стаття 9: «Професійна підготовка журналістів». «Для забезпечення професійної освіти створюються відповідні навчальні заклади». А ті, що є, що з ними будуть робити?

І ще одне. Звільнення журналістів від відповідальності. Мені здається, треба уточнити, що журналіст має звільнятися від відповідальності у разі поширення інформації, в якій є якась таємниця, котра спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом. Чіткіше потрібно висловлювати думки, позицію. Є в законопроекті і суто редакторські помилки. Документ солідний, з урахуванням зауважень і пропозицій після обговорення його треба оперативно доводити до прийняття як закону.

Анатолій ГОРЛОВ, головний редактор газети «Голос України»:

— Серед питань, які ми намагаємося вирішити цим законопроектом, немає, на мій погляд, дуже важливого, так би мовити, питання питань — стосунки засновника, власника ЗМІ і редакцій, які його випускають у світ. Як відомо, не завжди засновником ЗМІ і редакції виступає одна і та сама особа. Тому треба врегулювати проблему забезпечення прав журналістів у разі, коли засновник ЗМІ вирішить припинити стосунки з редакцією і передасть право на випуск ЗМІ іншій особі. Що в цьому разі має робити журналістський колектив, як мають забезпечуватися професійні і трудові права журналіста?

Проблема, яку сьогодні ми обговорили, — забезпечення захисту журналістської діяльності на законодавчому рівні, є вкрай важливою, особливо в період передвиборної кампанії. Зрозуміло, що не всі питання були порушені сьогодні у виступах, проте, перший, важливий крок вже зроблено. І залишається сподіватися, що найближчим часом після широкого обговорення законопроекту в журналістських колективах, організаціях ми матимемо зрілий і конче потрібний журналістам документ.