Будівничий

Учора в корпорації «Зоря», що на Рівненщині, урочисто вшанували засновника господарства, народного депутата Володимира Плютинського. «Голос України» уже писав, що 55 років тому Володимира Антоновича обрали головою колгоспу, який і став основою майбутньої корпорації.

На вісімнадцятому кілометрі траси Рівне—Луцьк на пагорбах привільно розкинулося село Зоря. В очі одразу впадають своєрідні архітектурні будівлі, гармонійно вписуючись у пейзаж. Дво-, триповерхові котеджі свідчать про здобутки господарства.

Щоправда, тепер Володимир Плютинський каже, що сьогодні не будував би такого житла. Однак у сімдесятих мало хто міг спрогнозувати подальший розвиток подій. А тому Володимирові Антоновичу хотілося, щоб молодь не тікала з господарства, щоб селяни не почувалися обділеними, щоб жили вони не гірше, а краще, ніж у місті. Тим паче Рівне швидко розбудовувалося. В обласному центрі зводили потужні підприємства, які потребували робочих рук. Отож у Зорі невдовзі могли, як це сталося у багатьох приміських селах, залишитися люди похилого віку.

Власне, можна стверджувати, що тоді, у далекі шістдесяті-сімдесяті роки минулого століття, Володимир Плютинський випередив свій час. Його колгосп був багатогалузевим господарством, яке не тільки вирощувало сільськогосподарську продукцію, а й переробляло її. Тоді поряд з тваринницьким комплексом виросли цех із переробки овочів, склозавод. Ще раніше — цегельний. Постала і своя архітектурна майстерня...

Хтось влучно підмітив: якби усю продукцію, вирощену «зорянами» за 55 років, завантажити у залізничні вагони, то такий потяг розтягнувся б на 200 кілометрів. Тож недарма працю Володимира Антоновича було оцінено дуже високо: йому присвоїли звання двічі Героя Соціалістичної Праці.

Але ніхто ніколи не скаже, що шлях Володимира Плютинського був легкий. Найближчі люди, насамперед дружина, знають, що йому довелося пережити. Особливо нелегко було в середині дев’яностих. Щоб знайти вихід із безгрошів’я, вирішили реконструювати склозавод, перейти на випуск тари європейських зразків. Для цього взяли кредит у Дойчебанку під гарантії уряду. Але під час чергової зміни складу Кабміну там зажадали негайно повернути кредит. І хоча Володимир Антонович переконував, що виробництво невдовзі запрацює і кредит буде повернуто, однак його ніхто не почув. Понад те, податкова інспекція виставила рахунок на 30 мільйонів німецьких марок. (Подібна ситуація була за кілька десятиріч до цього, однак тоді на рахунку господарства були гроші, і колгосп дозволив собі розкіш — повернув кредит на п’ять років раніше.) А далі агрофірму хотіли збанкрутувати...

Сьогодні склозавод працює і щороку сплачує до держскарбниці 35 мільйонів гривень.

Володимира Плютинського вдруге поспіль обрано народним депутатом України. І сьогодні він прагне втілити свої ідеї на законодавчому рівні. Він переконаний: майбутнє за великотоварним виробництвом, яке буде спроможне конкурувати з іноземними фермерами, з їхньою продукцією. І завдяки цьому Україна стане великою державою, з якою рахуватимуться не тільки сусіди, а й представники «великої вісімки».