Грудень: слизьке на твердому

Уряд вирішив продавати великі об’єкти державної власності у спосіб, аналогічний продажу 93,02 відсотка ВАТ «Криворіжсталь».

Кабінет Міністрів України однозначно розцінює претензії з боку РАТ «Газпром» як безпідставні, юридично не обгрунтовані і такі, що мають політичне забарвлення. Хто за маляра?

Зачищення контактів

У листопаді урядові не вдалося затвердити проект держбюджету-2006 з доходами у 125,8 мільярда гривень і видатками у 138,7 мільярда гривень (збільшеними порівняно з першим читанням на 11,3 мільярда гривень). Народних депутатів не влаштували слизькі параметри фінансування місцевих бюджетів, АПК, вугільної галузі, пільгового забезпечення дітей війни. Через місяць уряд виправив ситуацію, збільшивши видатки за цими статтями, однак і цього виявилося замало. Щойно тверді переконання Міністерства фінансів і парламентського Комітету з питань бюджету набували форми того чи того компромісу, як його відмовлялася сприймати сесійна зала. Мало того, вона затверджувала законопроекти, які збільшували видатки на десятки мільярдів гривень за ненадійних джерел фінансування. Ділили вже поділене, як у випадку з виручкою від «Криворіжсталі», адже ці гроші мали б покривати затверджений навесні дефіцит бюджету минулого року. Не дивно, що саме тоді для більш гладенького «зачищення» контактів з депутатами уряд запропонував реанімувати інститут держсекретарів. Голова Верховної Ради Володимир Литвин цілком слушно пояснив небажання законотворців приймати держбюджет політичними мотивами. Той, хто бачив себе у грудні переможцем у березні, блокував прийняття держбюджету, готуючи додатковий фінансовий ресурс для уряду, сформованого після закінчення виборів. Нагадаю: згідно з Бюджетним кодексом, пролонговані видатки держбюджету минулого року покривалися б цьогоріч не вповні, капітальні вкладення довелося б заморозити взагалі, а на підвищенні заробітних плат і пенсій можна було б і хрест ставити. Ця обставина не могла не тішити всіх «доброзичливців» провладних партій, які швидше поставили б хрест на уряді Юрія Єханурова за небажання йти на компроміси. Зрештою, ухвалили надати профільному комітету парламенту і Мінфіну ще одну спробу для вирішення спірних питань. Держбюджет-2006 дістав 226 голосів «за». Як на мене, це стало найбільшим досягненням грудня.

Президент країни назвав держбюджет-2006 унікальним у сенсі соціальної політики і фінансування АПК. Знову-таки нагадаю, що він передбачає підвищення заробітних плат, пенсій і прожиткового мінімуму (більш як удвічі зростуть пенсії для інвалідів і чорнобильців, на 50 відсотків — пенсії з інвалідності солдатам, півмільярда гривень запланували для поетапного надання пільг дітям війни тощо). На 1,5 мільярда гривень зросли видатки на освіту, медицину. Збільшення статутного фонду Державної іпотечної установи обіцяє довгострокові кредити на купівлю житла за дивовижно низькими ставками під 10 відсотків річних. На потреби АПК виділяється рекордна частка видатків держбюджету — 10,6 відсотка, тобто щонайменше 10 мільярдів гривень. Усе це можна вважати різдвяними подарунками. Однак дефіцит держбюджету-2005 з урахуванням заборгованостей за муніципальними позиками і ціни всіх компромісів сягає значно більше за 2,5 відсотка від рівня ВВП. Це означає, що він обійдеться платникам податків недешево, як і торік. І напевно його переглянуть, щойно буде сформовано новий склад уряду. Треба визнати, що в податковій політиці торік не досягнуто бодай мінімальних зрушень. Не реформовано жодного з податків. Навіть об’єднання усіх соціальних зборів в один перенесли на рік нинішній. Якщо не зважати на маловідчутне зниження загального тиску на фонд заробітної плати і збору за купівлю безготівкової валюти, бюджет-2006 прийняли на старій податковій базі. Тож світлого фіскального завтра не станеться.

За парадоксом парадокс

Найбільш вдалою угодою минулого року, звісно, став продаж активів «Криворіжсталі». Він переконав усіх, за які мізерні кошти до цього розпродували стратегічні підприємства. Цих коштів сповна вистачило для покриття поточного дефіциту держбюджету. Наприкінці року уряд не піддався спокусі «підживити» грішми споживчий ринок з політичних передвиборних міркувань, проте йому так і не вдалося подолати стійку тенденцію до повзучого зростання цін. Парадокс місяця — членам Кабінету Міністрів не забороняють брати участь у виборах, проте його рішення спираються на тверезий економічний розрахунок. Але це відбувається за умов уповільнення зростання ВВП майже вшестеро, промислового виробництва — більш як учетверо та беззастережного зростання реальних доходів населення, які тиснуть на споживчий ринок, і він відповідає зростанням цін.

Тим часом цього року об’єктів на кшталт «Криворіжсталі» вже немає. По-перше, з не менш дорогим нашому серцю «Укртелекомом» розумно зачекати, поки не зросте його ринкова вартість. По-друге, слід очікувати посилення опору ініціативам Фонду держмайна з боку олігархів, не зацікавлених у створенні повнокровного фондового ринку, який унеможливлює краще за будь-які директиви виведення приватних активів за кордон. По-третє, важко уявити, що великі торги випередять парламентські вибори і, зрештою, появу нового уряду. Звідси й найбільш красива пропозиція грудня — продавати частину об’єктів держвласності саме так, як продавали «Криворіжсталь», тобто з телетрансляцією і, як то кажуть, з молотка ліцитатора.

Це підвищить приватизаційну виручку, яка спрямовується на погашення дефіциту держбюджету (згадайте, за «Криворіжсталь» надійшло на 20 відсотків більше коштів, ніж за всі роки приватизації). Але знову ж таки приватизаційні гроші не мають товарного наповнення, про що я писав у тижневих «Балансах», тому за їх використанням стоятимуть інфляційні ризики. Ще один парадокс. На тлі непродуктивних переговорів між НАК «Нафтогаз України» і РАТ «Газпром» про вартість природного газу і його транзиту — вибухонебезпечний парадокс, бо він загрожує подорожчанням всього внутрішнього ринку країни. Енергоносії — найістотніший чинник інфляції нинішнього року.

Подвійний ефект ультиматумів

Газові переговори з росіянами тримали в напруженні країну до кінця року. Не дивно. Пропозиція «Газпрому» стартувати цього року з ціни на природний газ у 230 доларів за тисячу кубометрів на кожній сотні кілометрів продиктована бажанням постачальника перебрати контроль над транзитом газотранспортною системою (ГТС) України на себе. Росію не влаштовує пропозиція українського уряду стосовно вільного доступу до ГТС з боку обох країн, вона наполягає на передачі у свою власність частини газотранспортних мереж України. Чому — не запитання: газогін по дну Балтійського моря може стати до ладу в ліпшому разі через 5—7 років, а попит на природний газ в Європі зростає нестримно. Білоруси прислухалися до російських вимог і платять за російський газ менш як 50 доларів за тисячу кубометрів. До того ж згадайте, що до заявленої ціни у 230 доларів Україні пропонували таку само ціну, як для Молдови, куди російський газ може потрапити лише через Україну. Тож у грудні запитання, хто кого шантажує, вже не стояло. Шантажують нас, шановні українці. Тому я вітаю цілком слушний протест Кабінету Міністрів, який поінформував у грудні, що в разі перегляду контракту про поставки і транзит газу між НАК «Нафтогаз України» і РАТ «Газпром» наша країна позиватиметься до Стокгольмського арбітражного суду. Тим паче що юридичних підстав для цього більш ніж достатньо — РАТ «Газпром», на переконання багатьох експертів, не має виняткового права порушувати умови довгострокового контракту стосовно умов постачання й транзиту в Європу природного газу. До речі, закликала його до цього Державна Дума торік у липні, коли прийняла відповідне Звернення до уряду Російської Федерації. Переговорний процес набув політичного забарвлення, бо «пофарбували» його політики. Вважали, що гріх не списати природне бажання Мінекономіки розібратися з державною власністю у Криму на таємний намір уряду достроково розірвати міждержавну угоду про оренду Чорноморського флоту, економічно виправданий намір підняти її вартість — на зовнішньополітичну орієнтацію України. Нісенітниці під час передвиборної кампанії — грізна зброя, бо до них прислухаються. Однак газові ультиматуми, природно, призвели і до зворотного позитивного ефекту. Українські ТЕС скоротили споживання природного газу більш як на 20 відсотків, віддаючи перевагу вугіллю. Уряд оголосив тендер на розвідку і видобуток енергоносіїв на Прикерченській дільниці Чорноморського шельфу, вирішив встановити жорсткі ліміти споживання природного газу для регіонів. Низка меткомбінатів заявили про намір відмовитися від його використання, обмежившись споживанням електроенергії. Ухвалили створити Агентство з питань енергозбереження. Нацкомісія з регулювання електроенергетики нарешті наважилася підняти ціни за природний газ для населення, які роками поступалися аналогічним цінам у тій само Росії (в середньому — на 25 відсотків, до 22—24 копійок за кубометр). І на електроенергію, бо це спосіб хоч якось здешевити її вартість для промисловості. Хай би що там казали, а грудень засвідчив, що в країні народжується Політика, якої ми ніколи не мали. Звісно, що на цьому шляху не обійдеться без важких парадоксів. Коли ви прочитаєте грудневий баланс, вже буде відомо, чи розпочав російський уряд холодну війну з Україною, наслідком якої може стати дестабілізація всієї економічної діяльності. А може і не стати!