З дореволюційних часів вінничанці Кларі Михайлівні Риковій найбільше запам’яталася ялинка 1916-го. Уважна дівчинка, а їй тоді було 11 років, одразу звернула увагу на те, що в їхню жіночу гімназію доставили ялинку більшу й вищу, ніж у попередній рік. За традицією лісову красуню наряджали гуртом. Гомону було!.. Особливо, коли хтось необережно поводився з іграшками з... яєць і вони розбивалися. Що це таке? У звичайному курячому яйці проколювали голкою отвір, через нього видували білок і жовток, потім наносили фарбами візерунки — й іграшка готова. Щоправда, більше прикрас все-таки виготовляли з картону.

На вулицях і площах приморського міста у ті часи, на відміну від нинішніх, ялинок не ставили. Принаймні, каже Клара Михайлівна, вона не бачила їх ні на Манежній вулиці, де в будинку №22 мешкала їхня сім’я, ні на Соборній площі, куди дітей часто водили на прогулянку батьки. Зате добре пам’ятає, як у ту новорічну ніч Одеса була зачарована незвичайно яскравим феєрверком. На його фоні, здавалося, поблідла навіть ілюмінація газових гірлянд і такі само ліхтарі на вулицях. Бучний розмах святкових заходів пояснювали досить важливою обставиною: якраз у 1916-му в царській Росії святкували 300-річчя дому Романових і градоначальники великих і малих міст кожен по-своєму «пнувся» засвідчити любов до самодержця.

На той час в Одесі ще не забули відвідання їхнього міста царем Миколою у 1912 році. Моя співрозмовниця дотепер тримає у пам’яті епізоди, що їх бачила на власні очі, коли цар-батюшка разом з сім’єю садив ялинки на Куликовому полі. Перед тим, як в’їхати на територію, відкритий автомобіль прослідував через живий коридор з учнів училищ і гімназій. Стояла тоді в ньому й першокласниця Клара. Добре пам’ятає військовий однострой на цареві. Каже, що він зовсім не схожий на того, якого не так давно показували у кінофільмі. Запам’яталися також білі сукні цариці та їхніх чотирьох доньок, голови яких покривали такі ж білі капелюшки з мереживами довкруж. Поруч з ними знаходився спадкоємець престолу Олексій. Маленький хлопчик видався Кларі дуже милим і симпатичним.

Що ще вразило? «Дерева вони садили точно так само, як це робить нинішнє високе керівництво, — каже Клара Михайлівна. — Завчасно були викопані ямки, принесена вода, підготовлені саджанці. Залишалося тільки опустити деревця, присипати коріння землею і хлюпнути води. Втім, царські діти й цього не робили. Уважно спостерігали, як це роблять батьки. Дивилися так, ніби сумнівалися в цьому.

У Вінниці К. Рикова з 1944 року. Разом з чоловіком приїхала сюди у той самий день, коли з міста вибили фашистів. Працювала головним бухгалтером у дирекції радіотрансляційної мережі тодішнього управління зв’язку. З 1962-го — на заслуженому відпочинку. Але жодного дня не обходиться без роботи. Хоча проживає разом з донькою й зятем, сама готує для себе їсти, сама себе обходить. А коли впорається з кухонними справами, на неї чекає, за її словами, ще одна відповідальна робота — уважно слухає по радіо кожне засідання парламенту. Сперечатися з нею на політичні теми не беруться ні діти, яких у Клари Михайлівни двоє, ні навіть четверо онуків, не кажучи про п’ятьох правнуків, бо знають, що їхня бабуся і прабабуся «підкована» значно краще, ніж вони. Останній раз вона мала можливість продемонструвати це 16 жовтня цього року, коли ті з’їхалися, щоб привітати довгожительку зі 100-літнім ювілеєм. На радощах Клара Михайлівна навіть дозволила собі пригубити склянку з кагором. А ось «біленьку» пробувала лише один-єдиний раз. У їхній сім’ї якось обходилися без неї. Так довго топтати ряст, либонь, сприяє оптимізм — попри усі негаразди життя, бабуся й дня не обходиться без жартів. Ми це відчули під час спілкування. Каже, що вони заміняють їй ліки. Приймає їх лише у крайньому разі. А ось їсть в один і той самий час і лише до 18-ї години. Протягом останніх років, зітхає із сумом, «сидить» на дієті. Так бореться з деякими болячками. «А як хотілося б смаженої картоплі з відбивною зі свинини чи хоча б з курятини!..».

Вінниця.