Воскресіння...

Двоє друзів напередодні Нового року вирішили «прилити» аванс. Випивали вони там і сям, але, однак, здавалося мало. Пізно ввечері душа вимагала ще, але не слід забувати, що країна тоді боролася з алкоголізмом, отож «додати» можна було хіба що на залізничному вокзалі. Туди й попрямували наші герої. У вокзальному ресторані вони спокійно чаркувалися, згадували «дела давно минувших дней», аж доки не згадали про свого третього друга, з яким свого часу разом навчалися. Але, на біду, вони жили в Полтаві, а друг — аж у Дебальцевому. І тут за злою іронією долі до наших героїв долинуло оголошення чергового по вокзалу про те, що «поїзд «Хмельницький—Дебальцеве» прибуває на першу колію». Що то значить чоловіча дружба! Хлопці, як за командою, помчали до каси, купили квитки і вже за якихось п’ять хвилин з рештками «ресторанного столу» оперативно «завантажилися» у вагон.

Можна лишень уявити, що творилося кілька днів після їхньої зустрічі в Дебальцевому!

А тепер давайте подивимось, що діялося в цей час у Полтаві. Після того, як один із пасажирів поїзду «Хмельницький—Дебальцеве» не повернувся додому ні того вечора, ні наступного, сімейний «консиліум» пішов по міліціях, лікарнях і моргах... Саме в одному з моргів «оперативна бригада» родичів і натрапила на чоловіка, «особа якого схожа на...»

— Він! — зойкнула котрась із слабодухих жінок, забачивши якогось утопленика, і за два дні вся сім’я вже ридала над труною...

А в цей час у славному місті Дебальцевому наші герої все ще «приливали» зустріч. На жаль, мобільних телефонів тоді не було, тож опам’яталася трійця лише тоді, коли грошей, щоб укотре похмелитися, в кишенях забракло. І Новий рік треба б зустріти, як і належить, у сім’ї. Одне слово, полтавці заквапилися додому... Як кажуть, і півроку не минуло.

На щастя, один із них не мав ні кола ні двора, а от інший... Того дня його саме... поховали, і чоловік підоспів на власні поминки. Щоправда, сусіда, якого він зустрів дорогою, одразу забрала «швидка». Утім, її довелося викликати за цією адресою ще раз — після того, як «утопленик» з’явився вдома, де ще пили за «царство небесне» найближчі родичі...

Кажуть, коли все вляглося, батько навіть возив «воскреслого» на кладовище показувати могилу: мовляв, поховали тебе по-людськи... Тільки синок-школяр потім розповідав товаришам: «А мій тато з могили виліз!».

Сусіда оклигав, родичам вистачило «корвалолу»... Тільки Новий рік вийшов у сім’ї якийсь не дуже веселий — пили і за «царство небесне», і за «здравіє» одночасно...

Черговою жертвою стресу стала працівниця паспортного столу, до якої після Різдва звернувся дуже дивний чоловік: він вимагав поновити паспорт, бо його, мовляв, десять днів тому... поховали.