Дядько Максим з дружиною Марією жили на околиці села. Їхні діти вже повилітали з рідного гніздечка і жили в місті. А онуки приїжджали під Новий рік до дідуся й бабусі поколядувати.
І тієї зими Максим Поліщук готувався до зустрічі дорогих гостей.
— Купи штучну ялинку, вона не гірша лісової, — не раз казала Марія чоловікові.
— Природна пахне лісом і... дармова, — відповідав на те Максим.
Закрутившись з роботою, Максим лише 31 грудня, надвечір, згадав про ялинку. Взяв пилочку-ножівку, хильнув гранчак оковитої, та й подався до лісу.
Посадка ялинок була за п’ять кілометрів від дому. Снігу не було, слідів не залишив, вибрав найкрасивішу, зрізав і... справу зроблено. Та тільки-но вийшов із посадки, як поруч затарахкотіла підвода.
— Лісник, — майнуло в голові у Максима, який прожогом кинувся в придорожні кущі. І... провалився крізь землю. Як згодом з’ясувалося, впав у пастку для диких кабанів. Лежить Максим у ямі, ледь дихає, вже й дрімати почав. Раптом над головою пес як загавкає! А за ним з’явився місцевий лісник та ще й з нарядом охоронців.
Витягли бідолаху зі схову, посадили на підводу і разом із краденою ялинкою привезли додому.
Розчулена Марія почала пригощати несподіваних гостей — чоловікових рятувальників. Напередодні саме кабанця закололи, й діти ще не встигли м’ясо в місто забрати, тож на стіл поставити було що. Їли, випивали, старий рік проводжали, а потім Новий зустрічали. Одне слово, обійшлася крадена ялинка вдесятеро дорожче купленої.
Після тієї пригоди Максим таки погодився з дружиною й кинув:
— На той рік, мабуть, куплю штучну ялинку... Таку, як у Петренків!
Цікаво, а чи розповів дідусь про свою новорічну пригоду онукам?
Малий Мидськ
Костопільського району
Рівненської області.
