Іван КЛОЧКО, начальник управління Державної судової адміністрації в Полтавській області:
— Протягом року помітно поліпшилося фінансування і матеріально-технічне забезпечення судів, ефективніше вирішуються питання підготовки кадрів та соціального захисту суддів. Здійсненню реформи значною мірою сприяє взаємодія територіальних управлінь Державної судової адміністрації з виконавчою владою і самоврядуванням на місцях, з апеляційними судами й радами суддів. Тут Полтавщина є добрим прикладом.
Нині в місцевих судах області працює 147 суддів. Протягом року на посаду судді вперше призначено 19 осіб. Крім того, 33 судді та 20 працівників апарату місцевих судів підвищили свою кваліфікацію в Академії суддів України. Для формування дійового кадрового резерву підібрано 18 абітурієнтів для вступу до Харківської національної юридичної академії.
Суттєву допомогу надають нам ОДА та облрада, сесія якої затвердила спеціальну програму організаційного забезпечення судів. Такі програми є і в містах та районах. В нинішньому році наше управління в семи районних судах здійснило капремонт приміщень, а в сімнадцяти — поточний. Хоча ще не повною мірою суди забезпечені оргтехнікою, транспортом, меблями.
Звичайно, ще вистачає проблем процедурного характеру. Як не раз наголошував Президент Ющенко, у демократичній державі має існувати верховенство права. А щоб існувало верховенство права, має бути незалежна судова влада.
Віктор Гузей, пенсіонер, смт Мар’янівка, Горохівський район, Волинська область:
— Мені майже 75. Та лише цього року вперше з’явилася надія, що з людьми в Україні почнуть по-справжньому рахуватися, що думка народу буде над усе. Однак обіцяне на Майдані не завжди виконується. У тюрми бандити так і не сіли, як і раніше, процвітає корупція. Не знайшли вбивць В’ячеслава Чорновола і Георгія Гонгадзе, не розкрито справу з отруєнням Віктора Ющенка. Дивовижні справи кояться довкола колишнього Генпрокурора Піскуна. Постійно зростають ціни.
В нашому районі колись було три десятки економічно міцних господарств, сьогодні — лише чотири-п’ять. Занедбано тисячі гектарів прекрасного чорнозему, який колись гітлерівці вивозили вагонами, руїнами стоять ферми. Та найгірше: праця хлібороба не цінується. Невже в цьому полягало реформування сільського господарства?! Село потребує допомоги: конкретної і швидкої.
Щодо поваги до людини праці. Розкажу про неї на своєму прикладі. На Горохівський цукровий завод прийшов ще в 1955 році, коли його почали будувати. Потім працював тут апаратником. На пенсію пішов лише в 1999 році. Найкращі 44 роки віддав цьому підприємству. Тепер мене навіть не пускають на його територію. Переконаний: капіталіст так не вчинив би зі своїм колишнім кадровим робітником.
