Присутність на останній у 2005 році сесії Вінницької обласної ради представника Генеральної прокуратури України була спричинена необхідністю допомогти колезі з облпрокуратури отримати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності депутата облради Миколи Дмитренка. Його, колишнього першого заступника голови облдержадміністрації, а нині секретаря обкому СДПУ(о), двічі піддавали арешту. В обох випадках звільняли з-під варти. До того ж Київський апеляційний суд визнав, що М. Дмитренко не є
«суб’єктом відповідальності за пред’явленими йому звинуваченнями». Однак правоохоронці у своїх виступах наполягали на необхідності задовольнити подання в. о. прокурора області. Щоправда, робили це не зовсім переконливо. А представник облпрокуратури навів такі «смішні звинувачення» (вислів одного з депутатів), що годі було очікувати іншого результату, як відмови у задоволенні подання.Так само депутати відмовили облпрокуратурі у позбавленні недоторканності ще одного обранця облради — Олександра Томашенка. Як і в першому випадку, для них переконливішими були висновки постійної комісії з питань зміцнення законності, правопорядку і охорони прав людини. За словами її голови, депутата Анатолія Ворони, не можна віддавати до суду людину, яка, як записано у поданні облпрокуратури,
«теоретично спричинила підприємству збитки». Не дивно, що наведені слова викликали сміх у залі. Зате «спрацювали» на захист Томашенка факти, наведені народним депутатом України Миколою Мельником. За його словами, «гоніння» на Томашенка розпочалися після того, як він, голова правління Гніванського заводу «Спецзалізобетон», став на заваді деяким столичним чиновникам, які хотіли прибрати до рук очолюване ним підприємство.Вінницька область.
