3 січня 1951 року Володимир Плютинський написав заяву про вступ до колгоспу імені Ворошилова, і того самого дня його обрали керівником господарства. Так розпочиналася біографія корпорації «Зоря», що на Рівненщині, і її засновника.

Колгосп виник у результаті злиття трьох господарств — Клеванського, Сморжівського і Сморжівських хуторів, на місці яких нині привільно розкинулося село з промовистою назвою — Зоря. Але то сьогодні, а тоді...

Коробка сірників за два з половиною трудодні

Ось як описує свої перші кроки на посаді в книжці «По хвилях пам’яті» Володимир Антонович: «Після першого року мого головування загальні збори колгоспників констатували такий факт: на зароблений трудодень нараховано 8 копійок. Але нараховано! Це в певній мірі заспокоювало... Коробка сірників в ту пору коштувала 20 копійок. Ця цифра, як ніяка, красномовно говорить про статки колгоспників.»

Проте в житті Володимира Антоновича були і важчі дні. І тоді, коли працював під час фашистської неволі на лісозаготівлі й у партизанському загоні, де дістав не одне важке поранення. А особливо, коли очолив сімнадцятирічним юнаком спустошений війною колгосп у селі Чернява Волочиського району тодішньої Кам’янець-Подільської області.

Його попередник на цій посаді покінчив з собою. Не витримавши важкого сільського життя, він написав листа батькові — секретареві одного з райкомів компартії, щоб той забрав його кудись в інше місце. Натомість батько різко відповів, що забрати може тільки партія. От і не витримав молодий чоловік, пустив у себе кулю.

Невідомо, як склалася б доля у Володимира Антоновича, але знайшлися добрі люди, і він... поїхав до Львова. А після — у Клевань на Рівненщину, де жив його брат, очолювати місцеву артіль «Коопхім». Цікавий факт: трапилося це 3 січня 1947 року. А через чотири роки Володимира Плютинського обрали головою місцевого колгоспу.

Учень має випередити вчителя

Володимир Антонович з теплотою згадує кожного з керівників господарств, у яких довелося переймати досвід. Але особливо — Макара Онисимовича Посмітного.

— Цей чоловік умів тільки розписатися. Був зовсім неграмотний... Але душа в нього до землі лежала. Він землю любив до нестями, — згадує В. Плютинський.

Доля звела їх у 1955 році за допомогою голови колгоспу з сусіднього району Петра Воловикова.

Ось як згадує про це Володимир Антонович: «Я був у захваті від колгоспу Посмітного. Думав, от якби мені зробити хоча б половину того, що я побачив. На прощання набрався сміливості і сказав:

— Макаре Онисимовичу, позичте мені 20 тонн пшениці. Повірте, для мене це дуже важливо. Я не маю що дати людям на трудодень.

— А не проп’єш?

— Ну, як ви можете таке казати?

— Тоді не позичу, а просто дам. І нашими ж машинами до тебе привеземо. Тільки май на увазі — пришлю людину і перевіримо, куди ти це зерно подів...

... Посмітний не став надсилати до мене свого «перевіряючого», а приїхав сам...

...Вже після смерті Макара Онисимовича до нас в «Зорю» приїздив голова колгоспу імені Посмітного В. А. Бондаренко... Василь Антонович тоді мені сказав:

— Ех, встав би Макар, подивився на ваш колгосп! Та ви ж нас разів у десять обскакали! І це прекрасно...»

Володимир Плютинський не приховує: усе життя вчився — побував у 36 найкращих господарствах колишнього Радянського Союзу. Добрався навіть в Узбекистан до тричі Героя Соціалістичної Праці Турсункулова. І сьогодні вважає: обов’язково треба вчитися, щоб досягти успіху.

А ще Володимир Антонович переконаний: учень обов’язково має перерости учителя. А якщо такого не буває, то або учень був нездатний, або вчитель погано вчив.

Нове життя нового прагне слова

Про успіхи «Зорі» написано багато. І все ж з переходом до ринкових умов праці нелегко довелося і «зорянам». Проте, попри все, вистояли і сьогодні думають, як нарощувати виробництво. Навіть у поточному, складному році взяли на круг по 50 центнерів пшениці. Надій на корову становитиме більш як 5 тисяч кілограмів молока. Але результати можуть бути кращі. Невдоволений Володимир Антонович ціновою політикою, яка формується і урядовими рішеннями. За центнер пшениці, наприклад, давали лише 400 гривень.

Утім, здаватися не збирається. У «Зорі» планують збільшити площі під цукровими буряками в п’ять разів. Утричі більше посіють ріпаку. Бо ставку роблять на розвиток тваринництва — зросте поголів’я молочного стада, в корпорації вирощуватимуть 25 тисяч свиней.

І для цього не бояться брати в оренду землю. Навіть у тих селах, де, як мовиться, і кіт не валявся. Уже дві тисячі гектарів взяли в обробіток у сусідній Волинській області.

Однак, на думку Володимира Плютинського, повинна існувати державна система стимулів для розвитку агропромислового господарства країни. І не тільки. Треба, щоб був український трактор, вітчизняний комбайн. У космос можемо літати, а хіба машини для обробітку землі не зможемо зробити? І ще одне не дає спокою Володимиру Антоновичу: молодь не вельми поспішає прийти господарем на землю. А, як відомо, нове життя нового прагне слова. У кожної людини своя зоря. «Зоря» Володимира Плютинського зійшла на Рівненщині. І він хоче, щоб вона осявала шлях не тільки йому.

Володимир КОРОЛЮК, Віктор ПАРФЕНЮК.