Хранителям історико-культурних скарбів
Щиро вітаю зберігачів тисячолітньої писемної пам’яті й культурних традицій українського народу з професійним святом — Днем працівників архівних установ.
Вам, самовідданим хранителям історико-культурних скарбів, зобов’язані збереженням і усвідомленням своєї духовної спадщини наша держава, нація, суспільство.
Архіви — невичерпна скарбниця людства, в якій містяться відповіді на складні питання сьогодення. Без вивчення та використання архівної спадщини — правди про минулі часи та звичаї — неможлива впевнена хода у майбутнє, як неможлива національна гордість від усвідомлення своєї глибинної сутності, вікової причетності до світової культури.
День працівників архівних установ — добра нагода нагадати суспільству про пріоритети культури й духовності як основу міжнаціональної та міжконфесійної єдності країни, політичної стабільності, піднесення освіченості та добробуту кожного громадянина України.
Законодавче, фінансове та матеріально-технічне забезпечення професійної діяльності архівістів постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України. Впевнений, що ефективною законотворчою роботою ми забезпечимо гідні життєві стандарти та високий соціальний статус працівників архівних установ.
Бажаю кожному архівісту щастя і добра, міцного здоров’я й усвідомлення високої відповідальності перед державою і співвітчизниками за збереження духовного надбання предків.
Голова Верховної Ради України Володимир ЛИТВИН.
Будинок, де живе історія
Чи часто ми, переглядаючи по телевізору цікаву передачу, замислюємося, звідкіля беруться у телевізійників кіно- і фотоматеріали 10-, 50-, а то й 100-літньої давності? А знаходять їх тут, на вулиці Солом’янській, 24, у Центральному державному кінофотофоноархіві України імені Г. Пшеничного (ЦДКФФА). Існує він з 1932 року, і його фонди налічують понад 12 тисяч одиниць обліку кінодокументів, більш як 380 тисяч фото- і 43 тисяч фонодокументів. Тут можна побачити кіносюжети про коронацію Миколи ІІ, 200-літній ювілей Полтавської битви, репродукції портретів Т. Шевченка кінця 50-х років. XІX століття і сцен оборони Севастополя (1853—1856 рр.). І це все не лежить мертвим вантажем.
На знімку: Наталя Іванова — архівіст у відеоапаратній під час копіювання кінодокумента на відеоплівку.
За досить помірну плату ви можете замовити копію кінохроніки або фільму чи його відеокопію, аудіозапис чи фотографію. А останнім часом тут можна одержати й електронну версію фотодокумента, скановану з оригіналу. І клієнтів в архіву не бракує. Це і телеканали
«Інтер», «1+1», СТБ, 5-й канал, а також газети «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Галицькі контракти», журнали «Корреспондент» і «DFOTO».У службових приміщеннях архіву тихо. І цікаво. Сюди водять екскурсії. І зрозуміло чому. Серед плівок, які бачили революції і війни, колективізацію, терор і голод, перемоги і поразки, почуваєшся часткою історії.
Спускаємося в підвальне сховище. З’ясовується, без спеціального ключа ліфт у підвал просто не поїде. Логічно. Те, що під нами, справді коштує великих грошей. Унизу не жарко, адже в сховищі підтримують постійну температуру (не більше +20 градусів) і вологість. Стелажі, на яких зберігаються кінодокументи, були розроблені колишнім директором ЦДКФФА Гордієм Семеновичем Пшеничним, який помер 1994 року (його ім’я і має тепер архів), особистістю серед архівістів легендарною і дуже шанованою. Що цікаво, такими стелажами нині обладнано всі фільмосховища України і багатьох закордонних країн. Приємно.
У ЦДКФФА як ніде розумієш, що будь-які документи без людей мертві. Співробітники архіву навперебій (і дуже професійно) розповідають про свою роботу. Тут трудяться 65 чоловік: архівні й наукові працівники, техніки і механіки, інженери і фотограф. Декотрі понад 30 років, декотрі менш як один. Але всіх їх об’єднує одне: захопленість і любов до своєї справи. І поки такі люди, незважаючи на невисокі зарплати і низький статус професії, залишаються хранителями нашої пам’яті, Україні забуття не грозить.
Юрій ПЕРЕБАЄВ.
