Той, хто бачив вироби майстрів
«голки» ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика», напевно, погодиться, що найточнішим синонімом до офіційної назви підприємства є романтичніший варіант — фабрика елегантності. Тут усе позначено нею: продукція, люди, навіть інтер'єри цехів і «непарадних» закутків.До речі, представники компанії
«Нестлек», які моніторять підприємства на відповідність європейським нормам і вимогам до умов, охорони та оплати праці, атестували ужгородських швейників найпочеснішим атестаційним кольором — зеленим: мовою стандартів це означає, що фабриці виставили вищий бал за всіма показниками. Мадам Меріел, яка керувала аудитом, не приховувала захоплення: вона здійснила вже тридцять таких перевірок, але це єдине підприємство в її практиці, котре «позеленішало» з першого разу. Не всі провідні компанії світу, визнала, можуть собі дозволити таку увагу до людей праці, яку відчуває на собі тутешній колектив.Директор великого виробництва (разом з філіями на ньому працює приблизно три тисячі осіб, багато з них цілими династіями) Мирослава Каламуняк собою сама уособлює вишуканість. Принаймні наш із Сергієм Ковальчуком
«аудит» був одностайним: звичайно, тільки зелений колір. За всіма зовнішніми і внутрішніми ознаками Мирослава Михайлівна може очолювати провідні компанії світу: ті лише виграють від такого призначення. Між іншим, це також не журналістська гіпербола. Мирославу Каламуняк не раз запрошували на роботу найпрестижніші закордонні фірми, чиї «лейбла» на одязі викликають у знавців шанобливий трепет. Але в неї неодмінно-залізний аргумент для відмови: «Ми розбудуємо свою фабрику тут, в Україні, до такого рівня, що я сама запрошуватиму на роботу світових метрів моди...»Хоча, здається, тут впораються і власними силами: дизайнерський стиль торгової марки
«Парада», створений пані Мирославою, може, й не такий розкручений, як фірмові західні марки, насправді ні в чому не поступається їхнім «шанелям». Це добре розуміють у багатьох країнах Європи, де замовляють одяг саме в ужгородських майстринь. «У Парижі, в одному з найвишуканіших магазинів, продавали наші костюми, причому за фантастичною ціною», — сміється пані Мирослава.Вдовольняючи смаки розпещених європейців, директор акціонерного товариства, а заодно й депутат обласної ради не забуває про своїх земляків. Торік її названо серед найкращих інвесторів Закарпаття. У гірських районах, де споконвіку проблеми з працевлаштуванням, нині відкрито мережу філій фабрики. Для самої пані Мирослави — це, швидше, головний біль, ніж прибуток. Зате у глухих закапелках Карпат люди мають можливість заробляти собі на хліб і до хліба нарешті вдома. Найцікавіше, незабаром зароблятимуть не тільки на
«швейному профілі»: Мирослава Каламуняк почала втілювати проект... «автомобіль». Як завзятий автолюбитель (її стиль водіння високо оцінюють навіть професійні шофери, зазвичай поблажливо-іронічні, щоб не сказати гірше, до жінок за кермом) вона планує посилити «жіноче» виробництво «чоловічою» частиною — виготовленням комплектувальних до європейських авто у підрозділах підприємства. Колись ми неодмінно побуваємо й там. А поки що — кілька моментів з життя ужгородських швейників.
