Рада національних товариств України провела конференцію «Національні меншини і розбудова єдиної української політичної нації».

Резолюція, яку прийняла конференція, сповнена занепокоєння.

В ній, зокрема, зазначається:

«1. Не визначено статус (існування?) Ради представників громадських організацій національних меншин при Президенті України. Аналогічна Рада кримських татар існує.

2. Відсутність реагування на звернення та пропозиції Ради національних товариств до керівних органів та державних установ, відповіді на пропозиції не надаються.

3. Затвердження документів стосовно національних меншин без участі (і навіть без ознайомлення!) національних меншин (бюджети міністерств, плани роботи, видання газет).

4. Ліквідовано Управління культури етносів України в Міністерстві культури і туризму України.

5. У багатьох регіонах України ліквідовані підрозділи держадміністрацій, що опікуються проблемами національних меншин.

6. Значно зменшено фінансування видання літератури національних меншин через видавництво «Етнос», що унеможливлює розвиток національної літератури.

7. Проект державного бюджету України, а також розподіл коштів на так зване відтворення, складається без урахування думки національних меншин.

8. Не визначено статус шести газет національних меншин, від яких спочатку як співзасновник відмовилася газета Верховної Ради «Голос України», а зараз відмовляється Державний комітет у справах національностей та міграції України (без нашої згоди).

9. Відмова від фінансування видання нових десяти газет національних товариств (до шести — вже існуючих більш як 10 років).

10. Двічі в 2005 році затримувалося фінансування газет національних меншин протягом трьох місяців, і це продовжується зараз, хоча затримка зарплати карається законом. Це призвело до звільнення працівників і затримки у випуску газет».

Окрім цього конференція звернулася з листом до Президента України Віктора Ющенка, де зазначається:

«Ми, керівники національних товариств, представники 32 етносів України, стурбовані і засмучені ставленням держави до наших нагальних потреб в розвитку багатонаціональної культури України. Культура національних меншин у країні існує виключно за рахунок ентузіазму національних товариств, майже без усякої участі держави, яка дає лише невелику можливість показати своє мистецтво в окремих фестивалях та концертах. Потім ці виступи державні органи записують як свої досягнення. Не випадково в державному бюджеті асигнування на культуру національних меншин передбачені не на «розвиток», чого потребує мистецтво, а на «відтворення». На таке «відтворення» передбачено 0,8 коп. на кожного громадянина України — представника національних меншин, що важко вважати великою турботою.

Значна кількість національних товариств не мають своїх приміщень, а ті, хто їх має, повинні сплачувати велику орендну плату, хоча ми не є комерційними і прибутковими структурами. Більшість товариств не мають своїх газет, зменшена можливість і видання літератури».