Майор міліції Сергій ГривнЯк обіймає посаду першого заступника начальника Старосамбірського райвідділу внутрішніх справ. За його плечима — досвід роботи у виправно-трудовій колонії, служби у складі миротворчих сил поліції ООН у Боснії (1997—1998 рр.) та Косово (2000—2002 рр.). У листопаді 2004 року він одним із перших серед правоохоронців України виступив на Майдані й за дорученням колег запевнив: міліція — з народом, вона не виконуватиме злочинних вказівок. Минув рік. 35-літній майор міліції сподівався на реформи і радикальні зміни у правоохоронній системі, але...

— Не можу без болю і сорому за людей у погонах згадувати ганебну історію з відкріпними талонами під час виборів, — розповідає Сергій Гривняк. — Колишнє керівництво УМВСУ у Львівській області усними вказівками зобов’язувало працівників міліції здавати відкріпні талони — за себе, членів сімей, братів, сватів, кумів. Був обов’язковий план — не менше 500 талонів із кожного райвідділу. У нашому управлінні за «план» відповідав підполковник П., хоча напевне міг і відмовитися. За цим фактом проти нього згодом було порушено кримінальну справу, нині він уже не працює, але отримує дуже високу пенсію і хтозна, чи буде засуджений.

На нас тиснули, бо, як казав колишній міністр, міліція — це «озброєний орган виконавчої влади». Основний удар було спрямовано на молодих працівників міліції. «Ми ще подивимося, як ви спрацюєте під час виборів і з ким ми зустрінемося після них», — чули вони раз у раз. Багато із них здали відкріпні талони і сьогодні нікому не зізнаються. Одним — соромно, іншим — начхати...

Після листопадових подій злочинність на території населених пунктів Львівщини різко впала. Очевидно тому, що близько 50 відсотків населення було на Майдані й «заразилося» його духом. Ми кілька місяців мали спокій із злочинністю. Чекали на реформування та зміни у правоохоронних органах. Працювати, з одного боку, стало важче, бо багато роботи, а з другого — легше, бо нема колишніх «лівих» вимог, подвійної моралі, як-от: «нам потрібно привезти ліс, бо ми будуємо дачу для начальства». І все ж, на мою думку, робота в органах внутрішніх справ не може бути ефективною, бо ця структура була сформована ще у 50-ті роки. Вона не здатна боротися із злочинністю.

Побував наш міністр Юрій Луценко в Естонії й каже, що поліція там працює дуже добре, 70 відсотків населення підтримує її. А у нас як було 15 відсотків, так і є. Щоправда, самого міністра підтримує 75 відсотків населення, а міліцію на загал — 15. Чому такий перепад?

Причини — глибинні. До прикладу, посадові обов’язки дільничого інспектора міліції формувалися ще тоді, коли в селі серед кількох сотень трудівників було двоє нероб чи п’яниць, їх треба було влаштувати на роботу або відправити на лікування. Тепер — навпаки. Маємо у селі жменьку трудівників, а решта — безробітні, які спиваються. І одному працівникові міліції годі впоратися з усіма проблемами. Тим паче, коли він — не на своєму місці. А поки що в міліцію не йдуть високоерудовані, інтелігентні, сильні і здорові працівники. Та й взагалі досі невідомо, куди простує наша українська міліція.

Я вихований у поліції ООН і бачив, як працюють поліцейські понад 50 країн. Переконаний, що наші люди анітрохи не гірші, але працюють в інших умовах. Поки що ми, вся міліція, постійно — у стані підвищеної напруги, боротьби за цифрові показники. Зіткнувшись із цими проблемами, молодь не хоче працювати в міліції. На заробітну платню 500 гривень важко прожити. Тому маємо велику проблему з кадрами. Нині по райвідділах бракує 20—25 відсотків особового складу. Треба міняти стару структуру, і над цією проблемою мають працювати депутати, уряд. Бо від 1953 року реформування органів внутрішніх справ у нас фактично не було. Зараз відбулися лише косметичні зміни. ДАІ ліквідували, у деяких містах з’єднали із патрульно-постовою службою. І що ж? У малих містах як не було ППС, так і нема. До того ж патрульно-постова служба здебільшого працює ввечері. А у всьому цивілізованому світі — цілодобово.

Коли я працював у поліції в Косово, мав можливість зупинити машину порушника. Виписував штраф — від 35 євро, забирав документи, і водій міг два тижні їздити на тому талоні, що я йому видав. Якщо він має якісь претензії, може звернутися в суд. Якщо ж суд визнає його претензії неправомірними, порушник платить уже не 35, а 350 євро. А сьогодні я виписую штраф 17 гривень, направляю документи до суду, винуватець два місяці не з’являється і згідно із чинним законодавством він вже не є правопорушником. І не платить взагалі, навіть ті 17 гривень. І, зрештою, сама процедура стягнення штрафів — недосконала, результат поки що не залежить від суми.

Ще один типовий для всієї України приклад. За 45 кілометрів від Старого Самбора розташоване село, де хуліганить у сім’ї п’яниця. На місце пригоди виїжджає чергова група. Туди й назад по вибоїнах спалюємо 10 літрів бензину, що коштує 40 гривень, привозимо дебошира. Спочатку його треба показати лікареві, погодувати. І за все це платить держава. Куди йдуть кошти платників податків? Дебошир цілу ніч морочить нам голову, і врешті суд призначає йому, у кращому випадку, 17 гривень штрафу, а частіше просто попереджує. Це — безглуздо.

А що у державі робиться з лісами? Ми їх незабаром не матимемо. Ось приїжджаємо на пилораму, а там — 250 кубів «лівого» лісу. Але чіткої процедури його вилучення немає. Як і відповідних служб. Проблему відстежують численні контролюючі органи (понад 20), а результат — як у семи няньок. Закон не передбачає відповідальності за зберігання нелегальної лісопродукції. І навіть якщо вилучити ліс на пилорамі, за це нікого не буде покарано. І поки що недосконалість правового поля дає можливість горе-лісорубам почуватися в державному лісі, як на власному обійсті...

Коли знову і знову стикаюся із усім цим, робиться сумно. Знову засмоктує давня рутина, — цифри, звіти, наради. А простим громадянам до них байдуже. Люди будуть задоволені нашою роботою лише тоді, коли на сигнал біди протягом лічених хвилин на допомогу прибуде наряд міліції. Так просто і так поки що складно...

Підготувала Оксана ТЕЛЕНЧІ.

Львівська область.