Якщо вони візьмуться за руки, вийде велике коло, що важко розірвати. Та й чи варто це робити?

Дочка про батька: «У нього була підвищена вимогливість до себе»

Ірина Михайлівна Донцова звань не має, форму ніколи не носила і сьогодні вже не працює в міліції. Проте в нашій розповіді про династію вона — чи не головний герой. Тому що в ній відбилася доля двох рідних їй людей — батька й матері.

Її батько — Михайло Сергійович Єрмін — належав до покоління, дитинство і юність якого припали на важкі роки країни. Він пройшов іспит війною, важким повоєнним часом, коли іноді навіть шматка хліба не було за що купити, не мали, в що одягтися і взутися. Матір охопив відчай, коли тримала похоронку на батька.

Зовсім юним Михайло виїхав до Ленінграда вчитися. Закінчив на відмінно фінансовий технікум. Потім була школа КДБ. На цій службі молодому Єрміну довго працювати не довелося. Микита Хрущов, очоливши після смерті Сталіна країну, розформував багато структур КДБ. Єрмін потрапив під скорочення, і йому не залишалося нічого іншого, як поїхати на батьківщину своєї дружини — до міста Стаханова Луганської області, спуститися під землю і рубати вугіллячко, молячи Бога, щоб беріг його від завалу. Але Бог не почув 32-літнього гірника. На шахті сталася аварія, і Михайло опинився в полоні «чорного золота». З-під завалу його витягли, але Єрмін уже напевно знав, що шахтарем йому не бути. І став думати про навчання в Харківському юридичному інституті і вищій школі міліції. Дочці Іринці було вже 18 років, вона стала студенткою, а глава родини ще досі вчився, тепер уже в міліцейській академії.

Скрізь, де не працював Михайло Сергійович, його професіоналізм не підлягав сумніву. Адже в нього була своя вимогливість до себе, до виконання службових обов’язків. Керівництво це бачило, тому направляло Єрміна на відповідальні ділянки роботи. Закономірно, вочевидь, що йому довелося служити й в Афганістані. Там його було поранено, потім нагородили орденом Червоної Зірки. В останні роки перед пенсією генерал Єрмін очолював обласне управління внутрішніх справ у Рівненській області. Торік генерала не стало. Кажуть, інфаркт — професійна хвороба міліціонерів.

Дочка про матір: «Мама не розпитувала батька про роботу, поки він сам не розповість»

Якось полковник Єрмін прийшов додому і довго тупцював у передпокої, перш ніж роздягнутися. Потім, наче щось вирішив для себе, — зняв папаху і простягнув дружині. «От, — сказав тихо, не піднімаючи голови, — прострелили». І розповів, як усе сталося.

Під час операції група захвату підходила до будинку, де засів озброєний злочинець. Єрмін був поруч з бійцями. Його папаха, вочевидь, дуже виділялася на на фоні вушанок. Полковник став мішенню злочинця. Хвалити Бога, той промахнувся. Після цієї розповіді Ірина мама не спала всю ніч. Вона знала, що Михайло нізащо не кине міліцейську службу.

Ірина мама не працювала в міліції. Вона викладала в ПТУ. Однак і їй не раз доводилося здавати «курс молодого бійця». І в Афганістані, коли після операції викручувала від крові шинель пораненого чоловіка, і в Луганську, і в Сумах, і в Ривному — скрізь, де працював Михайло Сергійович.

Дружина про чоловіка: «Коли я прошу Серьожу подумати про своє здоров’я, він мені радить: «Дивися на генерала...»

Ірина народилася і виросла в міліцейській родині, жила в міліцейському будинку, дружила з дітьми, батьки яких працювали в міліції. Куди дівчина могла піти працювати, якщо не в міліцію? Вона прийшла сюди 18-літньою і жодного разу не пошкодувала, що зробила такий вибір. Ірина працювала в інформаційному центрі обласного управління внутрішніх справ, що, до речі, створював її батько. У міліції вона познайомилася із Сергієм Донцовим. Незабаром він став її чоловіком. Прізвище Донцових у той час було досить відоме в міліцейських колах. Батько Сергія Василь Ареф’євич обіймав одну з керівних посад в обласному управлінні МВС. Коли довідався, що доведеться поріднитися з Єрміним, зрадів: династія продовжується!

Очікувати вечорами і проводжати на роботу у вихідні і святкові дні свого чоловіка не кожна дружина може спокійно. Але Ірина сама працювала в міліції, виросла в такій само родині, тому добре знала специфіку роботи чоловіка. Знала й усе розуміла. Щоправда, терпіння вистачало не завжди. Особливо коли в новорічне свято доводилося залишатися однією з дітьми, або коли чоловік з високою температурою йшов на роботу. «Серьожа, — казала вона, — подумай про своє здоров’я, побудь удома, адже в тебе — законний вихідний». А чоловік показує на портрет тестя, тихо говорить: «Дивися на генерала...». І йде на роботу.

Мати про дочок: «Старша подивилася, як працює молодша, і теж пішла в міліцію»

Ні Аня, ні Аліса в дитинстві в міліцію не грали. Хіба що генеральську папаху діда на себе натягали. Але коли старша закінчила школу, одразу батькам заявила, що піде вчитися в інститут внутрішніх справ. Ірина дочку відмовляла: є й інші професії, психолог, наприклад. Аня послухалася. Закінчила інститут, здобула професію психолога, але незабаром стала казати, що працювати їй нецікаво, тому вона вирішила вчитися в школі міліції. З’ясувалося, це Аліса, що на той час училася в інституті внутрішніх справ, вплинула на вибір сестри. І Аня зважилася. Приїхала з Рівного до Луганська і пішла в училище. Тепер вона — старший лейтенант міліції. Навіть обігнала сестру Алісу, яка носить лейтенантські погони.

Радий був генерал і пишався тим, що онуки пішли його стежкою. А коли довідався, що чоловік Аліси Сашко теж одягнув міліцейську форму і пішов працювати дільничним, зовсім розчулився...

Сама про себе: «Я повторила долю своєї мами»

Що ж це за робота така в міліції — нервова і небезпечна, що робить людину своїм заручником, але водночас багатьом приносить задоволення? Коли у Сергія стався інфаркт, Ірина обережно натякнула чоловіку, що можна вже і залишити службу в міліції. Чоловік погодився, але як тільки закінчився лікарняний період, знову став затримуватися на роботі. А Ірина, як і її мама колись, продовжувала зміцнювати домашній тил, з тією тільки різницею, що няньчилася вже не з дітьми, а з онуками. Через це довелося піти з міліції. До високих звань не дослужилася, зате не менш високі має тепер, адже вона — міліцейська дочка, дружина, мати і бабуся. Такі само титули були в її мами, і вона успадкувала їх.

Луганська область.