— Необхідність будівництва нової захисної споруди («Укриття-2») над уже зведеною виникла ще в 1990 році. Тоді вважали, що завдяки оперативному будівництву вдасться ґарантувати безпечну подальшу експлуатацію ЧАЕС навіть у разі раптового руйнування «саркофаґа-1».

Ще на зорі незалежності України було оголошено міжнародний конкурс на кращий проект накриття вже існуючого «саркофаґа». (До слова, в 1989—1990 роках я керував розділом «Укриття-2» в одному з ленінградських НДІ. Ми там оцінювали вплив майбутньої будови на навколишнє середовище).

Десь у 1993-му конкурс було завершено. Він зібрав майже 200 проектів, які оцінювала експертна група у складі 20 вчених, до якої входив і я. На наш погляд, два десятки проектів мали подальшу перспективу. Переможця визначено не було, хоча за перше місце було обіцяно солідну як на той час премію — 10 тис. доларів США.

Друге місце посів проект під умовною назвою «Альянс». Це була та сама арка над «саркофаґом», але — капітально встановлена. Вадою «Альянсу» визнали його вартість, яка наближалася до цифри 10 млрд. доларів США.

Іншим проектом, що заслуговував на увагу, здавався «Моноліт». Це дітище російських спеціалістів мало діяти за простим принципом: існуючий «саркофаґ» заливається бетоном і стоїть, аж поки спаде радіоактивність.

Третій проект також передбачав арку, яка мала «наїхати» на «саркофаґ» і накрити його.

— Схоже, він і став прототипом того, який пропонують спорудити сьогодні?

— Так. Щоб не плутатися в термінах, його й називають «Аркою».

— Емлене Володимировичу, а особисто вам який проект більше імпонував?

— Я голосував за «Моноліт». Уже хоча б тому, що він вимагав якихось 60 млн. доларів США. На жаль, цей проект забракували.

— Чому?

— Бо на той час не було відповіді на важливе запитання: виникне ланцюгова реакція під четвертим блоком чи ні? У першому випадку це могло б призвести до дуже великих неприємностей.

— А зараз?

— Зараз ланцюгова реакція неможлива. Якби четвертий блок було забетоновано, чи не означало б це, що ми власними руками створили атомну бомбу? Були й інші підстави для відхилення проекту: ще працював третій блок. А це — серйозна перешкода для масштабних робіт. Якщо чесно, лише божевільний міг забетонувати зруйнований четвертий блок, який стоїть упритул до діючого третього. Практично це одне приміщення. Більше того: відома всьому світу труба (а це — мало не 200-метрова «сигара») трималася на чесному слові й могла обвалитися щомиті.

— Емлене Володимировичу, а ви знайомі з міжнародним проектом «Арка»?

— Звичайно. Й що мені в ньому незрозуміло, так це те, яким чином він «переформатує» ЧАЕС на екологічно безпечну систему. (Це ж бо найголовніше!) Там дуже багато написано про те, як зміцнити існуючий «саркофаґ» (ту само трубу, окремі балки і т. ін.), щоб потім накрити все аркою заввишки 105 метрів.

За технологічними можливостями «Арка» програє українському проектові «Док-кессон»; за ціною та експлуатаційними витратами — російському проектові «Моноліт», за дозовими витратами під час будівництва — французькому проектові «Райдуга».

— І у що ж нам виллється ця «Арка» після здачі в експлуатацію?

— У 50 млн. доларів США щороку. За 100 років — не менше 5 млрд. (Для порівняння: нинішній «саркофаґ» обходиться Держбюджету в 30 млн. гривень щороку). Й де ґарантія, що на «Арку» не звалиться літак чи її не підірве терорист? Від таких пригод, як то кажуть, вона не застрахована.

Більше того, західні фірми вже забезпечили себе замовником під назвою «Україна» на найближчі 100 років. Для них це вигідно, для нас — ні. Нам такий подарунок від світової спільноти не потрібен, для України це занадто дороге задоволення. Нам дешевше залити існуючий «саркофаґ» пінобетоном.

— Оце так «Арка» на нашу голову...

— Але питання з нею вже вирішено, попри наші неґативні відгуки, які ми направляли всім українським прем’єр-міністрам. Собака гавкає, а караван іде.

— Чому ви не звернулися в міжнародні організації? Хоча б до МАҐАТЕ?

— А який сенс? Ми що, самі не можемо у всьому розібратися?

— Виходить, що не можемо. Виходить, уряд дивиться на «Арку» крізь пальці.

— Причина проста: уряд не є розпорядником колосальних коштів, які крутяться навколо «Арки». Це гроші міжнародної спільноти. Інша річ, що для всіх було б краще, якби хоч якась частина цих коштів пішла на потреби вітчизняної науки. Ми б пробурили біля ЧАЕС кілька свердловин, вивчили б ґрунт під четвертим реактором. Куди, скажімо, дівати відпрацьоване паливо? Це реальність: для зарубіжних учених, залучених до проблеми «Укриття-2», українські вчені грають роль «піднощиків снарядів». Цифри якісь дають, дані. Та й по всьому.

— Емлене Володимировичу, ви вже знаєте, що Кофі Аннан офіційно оголосив про скликання Ґенасамблеї ООН із нагоди 20-річчя катастрофи на ЧАЕС. Уявіть собі ситуацію: вас запросили на трибуну ООН і дали кілька хвилин. Що б Ви сказали світовій громадськості?

— Я запропонував би набагато раціональніші варіанти ліквідації четвертого блока. Убезпечити «саркофаґ» можна шляхом залиття його пінобетоном. Залити всі приміщення, можливо, навіть ті, де є паливо, яке практично вже ніякого тепла не виділяє. Але однаково масу цю слід вийняти, для чого створити геологічний могильник.

Увесь цей процес належить ретельно обрахувати. Що дешевше: опустити під землю весь «кубик саркофаґа» чи без залишків урану?

— В цьому і є суть альтернативного «Арці» проекту, одним із співавторів якого ви є?

— Розроблений він у «Кривбаспроекті» й уже отримав відповідні патенти. Але основна його вада в тому, що немає відповіді на запитання «скільки?». Без кошторису він «ходить» у розряді «пропозицій». Ну, правильно, це і є наша технічна пропозиція. Адже загальновідомо, що завершений проект коштує 10% від загальної суми коштів, витрачених на його реалізацію.

— А приблизно?

— Треба близько 5 млрд. доларів США. Нам кажуть: «Арка» дешевша. Але крім спорудження самого приміщення потрібно буде ще дуже багато прибудов і встановлення всіляких механізмів.

Нам же основна сума (близько 3 млрд. доларів) потрібна на основну операцію, що займе 2—3 роки часу: опустити забетонований «саркофаґ» колодязем діаметром 170 м на глибину 1000 метрів. Дала б Європа ці гроші нам — ми провели б усі підготовчі роботи, опустили б «саркофаґ» під землю й забули про нього назавжди, разом із міфом про «робочі місця» для експлуатаційників «Арки». Нам такі «робочі місця» не потрібні.

Розмовляв Іван ІВАНИЦЬКИЙ.