Останнім часом більшість з нас згадують цю вистраждану пращурами упродовж віків мудрість лише коли-не-коли, та й то переважно під час «інтелектуальних» розмов. А ось для працівників Сумського обласного центру зайнятості та його регіональних підрозділів на чолі з кандидатом педагогічних наук Володимиром Іллічем Підлісним вона стала квінтесенцією і сенсом життя. Причому не для власного зиску, а заради повернення у десятки тисяч сумських осель, хоч як це банально звучить, надії, віри і затишку. А там, де затишок і усмішки, — там завжди радість і щастя. Свої жили ці люди щоденно «рвуть» заради врятування бодай однієї долі, що потрапила під страшний прес нинішньої української дійсності — безробіття.

Ще вчора увесь тягар боротьби з цією виразкою суспільства фактично лежав непідйомною ношею лише на їхніх плечах. Сьогодні у лямки цього величезного плуга по-серйозному впряглися обласні рада і держадміністрація, до яких дедалі частіше приєднуються вчорашні опоненти — роботодавці. Об’єднавши зусилля під патронатом обласних виконавчих та представницьких органів, Сумщина прийняла Програму дій з ліквідації безробіття. На відміну від попередників, які здебільшого лише декларували «батьківську» турботу, нинішня влада серйозно націлена на реанімацію ринку праці в усіх сферах економіки. Для якнайшвидшого втілення задуму передбачено цілий комплекс заходів, зокрема, легалізація тіньових робочих місць, створення у кожному районі спілок підприємців, активне залучення до його реалізації сільських і селищних органів влади, профспілок, тісне міжнародне співробітництво в рамках подолання безробіття з прикордонними областями Російської Федерації тощо.

Щоб мене не запідозрили в заангажованості, мовляв, кожен кулик своє болото хвалить, наведу цифру, яка значною мірою підтверджує ефективність зусиль сумчан у розв’язанні стратегічної проблеми — безробіття. Сумщина чи не єдина область України, яка всупереч цьогорічним політичним катаклізмам, які спровокували глобальний спад економіки у масштабах держави, не тільки не уникнула кризи, а, навпаки, — солідно наростила економічні м’язи, за 11 місяців збільшивши обсяги виробництва на 14(!) з лишком відсотків, що майже у шість разів більше від загальноукраїнського показника.

Звідки у сумчан взялися таке молодецтво і завзятість? Істотним лакмусовим папірцем, який допоміг зробити нечуваний виробничий стрибок, і стала вищезгадана програма. Адже чималий доробок у цій вікторії 32 тисяч робітників, які, отримавши роботу нинішнього року, влилися у виробничі колективи верстатниками, слюсарями, будівельниками, ремонтниками... З урахуванням сумарної кількості робочих місць у регіоні — це рекордний показник для України. І мої земляки пишаються цією трудовою звитягою. Нехай поки що локальною, але так конче їм потрібною, яка завтра потроїть їхні зусилля і прагнення долати набагато крутіші підйоми.

Роби як я, роби краще за мене...

Пригадуючи події п’ятирічної давнини, навіть важко повірити у цю незбагненну метаморфозу — перші, нехай ще не впевнені, кроки на шляху поступового виходу із вселенської кризи. Адже доведена доморощеними українськими «сусаніними» до краю економічної прірви, у нове тисячоліття Сумщина входила жебрачка-жебрачкою: голодною, роздягненою і роззутою, нагадуючи своїм жалюгідним виглядом «доблесних» французів після втечі з Москви. На той час одні «реформатори» більшість «прихватизованих» ними промислових підприємств пустили оптом у металобрухт, інші спритники лишили від двох третин «реформованих» колгоспів та радгоспів хіба що згадки з обсмоктаними ріжками та ніжками. У результаті область на першій космічній влетіла у трійку регіонів- «лауреатів» з безробіття, яке навіть за офіційними даними перейшло 15-відсотковий Рубікон. А неофіційно воно було щонайменше удвічі вищим. Ось зріз суспільства регіону тієї злиденної доби: справжньою роботою була забезпечена заледве третина працездатного населення, ще стільки ж, переважно інтелігенція та молодь, у пошуках шматка хліба насущного почала «освоювати» місцеві ринки, близьке та далеке зарубіжжя та частково подалася у рекет, ну, а решта — безробітні, взагалі опинилися зайвими на святі життя доморощених «благодійників». Відтак область почали судомити економічні конвульсії і врешті-решт недавній донор перетворився в один із найбільших українських дотаційних регіонів, левову частку яких проїдав майже двохсоттисячний легіон безробітних. На розгрібання «реформаторських завалів» і було кинуто Володимира Підлісного. І розпочав він його з ідеї створення, до речі, першої в Україні, загальнообласної комплексної програми зайнятості населення і розвитку ринку праці на Сумщині. Як уже згадувалося у попередніх матеріалах, де пропагувався досвід сумчан, формувалася вона на основі районних і міських програм, і передбачала на фінішному етапі щорічне відновлення до 40 тисяч робочих місць. Обласний центр зайнятості взявся за реалізацію новинки під глузування скептиків, упродовж попередніх років від пуза «нагодованих» державною локшиною «загального благополуччя», які намагалися переконати оточуючих, що сізіфова праця такою залишиться до скону віку, оскільки жодній бабі ще не вдавалося стати дівкою.

Сказати, що перші кроки й справді нагадували зусилля міфічного героя, значить — нічого не сказати. Найістотнішим гальмом на шляху втілення колективного доробку стали психологічний надлом переважної більшості безробітних, їхнє небажання навчатися новим професіям, ігнорування програми переважною частиною роботодавців, та, як не дивно, невіра у її життєздатність багатьох розробників. На щастя, цей «вірус» оминув головного виконавця — службу зайнятості. Тож реалізацію свого дітища, «до часу» засунутого більшістю районних «піклувальників» у глибокі шухляди, вона фактично розпочала самотужки. Втілювали крок за кроком, день за днем, розвінчуючи хибність переконань маловірів. Так збігло майже два роки. Частково похитнути усталені у суспільстві стереотипи вдалося після працевлаштування у 2002 році близько 22 тисяч незайнятих людей та надходження серйозних фінансових коштів на створення дотаційних робочих місць з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Тримай руку, партнере!

Першим оцінив перспективність співпраці колектив вітчизняного флагмана машинобудування зі світовим ім’ям — ВАТ «СНВО імені М. В. Фрунзе» на чолі з Героєм України Володимиром Лук’яненком. Лідер — він завжди й всюди лідер. Керівник підприємства з притаманною йому прозорливістю, перебуваючи в центрі зайнятості, з одного погляду оцінив перспективи на основі договірних стосунків на довгострокове співробітництво. Адже через демографічну ситуацію навіть фрунзенці почали відчувати голод на висококваліфіковані кадри з провідних спеціальностей, передусім слюсарів-ремонтників, верстатників, ковалів та робітників інших спеціальностей. Та правильно обрана стратегія корифеєм українського машинобудівного комплексу вже майже зняла проблему з порядку денного. Щоб уникнути помилок під час підбору необхідного персоналу, працівники служби зайнятості на прохання замовників здійснюють своєрідну «діагностику» професійних, ділових та особистих якостей потенційних претендентів на вакансії. Такий підхід дає змогу одним махом розв’язувати одразу дві проблеми — підбирати дефіцитних спеціалістів за якнайкоротший проміжок часу. Завдяки цій новації за неповні три роки в об’єднання працевлаштувалося близько 1000 чоловік. Ще півтисячі, чиє навчання було профінансовано центром зайнятості, піднімають економіку майже на трьох десятках заводів машинобудівного комплексу області. Торік за обопільною згодою партнери започаткували програму захисту громадян з найменш захищених соціальних верств, не здатних на рівні з іншими гідно конкурувати на ринку праці. Внаслідок цієї співпраці тільки цього року на підприємстві знайшлася робота більш як 30 чоловікам з обмеженими фізичними можливостями, що становить 12 відсотків від загальної кількості працевлаштованих інвалідів.

Досвід партнерства між колективом ВАТ «СНВО ім. М. В. Фрунзе» і центром зайнятості нині став надбанням не лише регіональних гігантів індустрії. Сьогодні його дедалі ширше використовують представники малого й середнього бізнесу, як діючого, так і новонароджуваного.

Приватне підприємство «Контакт», започатковане тезкою знаменитого керівника фрунзенців — Сергієм Лук’яненком десь вісім років тому, спеціалізується на переробці сільгосппродукції й забезпечує олією, борошном і хлібом власного виробництва майже третину населення Лебединського району.

— Розпочинав свій бізнес зі старої олійниці, придбаної у складчину — на власні та батьківські кошти, яку тоді обслуговували лише троє людей, —згадує Сергій Миколайович. — Перші роки справи йшли, як мокре горить, зароблених грошей тільки й того, що на зарплату вистачало. А сьогодні «Контакт» на слуху в районі. В олійниці, млині, пекарні, оснащених сучасним імпортним обладнанням, на постійній основі зайнято 50 трудівників, а виробництво продукції зросло у 15 разів з лишком.

Дотаційні місця для малого бізнесу — це його старт, в один голос запевняли мене земляки Сергія Лук’яненка — подружжя Лапіних, яке утримує у райцентрі два невеличкі власні кафе. Відкриття другої «точки» стало можливим також завдяки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування, який впродовж двох останніх років фактично утримував на своїх плечах п’ятьох їхніх працівників. Зауважу, що всі вони прижилися у Лапіних надовго, якщо не назавжди. Хоча не виключено, що хто-небудь із них невдовзі не скористається досвідом своїх патронів і не відкриє власну справу.

— Істотне поліпшення ситуації на обласному ринку праці стали можливим насамперед завдяки фонду, який ось уже три роки бере на себе частку фінансових витрат, як з відновлення старих, так і утворення нових робочих місць у регіоні, — коментує ситуацію директор Сумського обласного центру зайнятості Володимир Підлісний. — Без його присутності й активної участі у «розрулюванні» насущних проблем регіону, навряд чи область змогла б за такий короткий термін досить відчутно відновити свій промислово-виробничий потенціал. Якщо у позаминулому році на Сумщині профінансовано заледве 500 дотаційних робочих місць, то вже нинішнього цифра впритул наблизилися до 1,2 тисячі, на утримання яких загалом було витрачено близько шести мільйонів гривень. При цьому необхідно зазначити: близько 90 відсотків «дотаційників» після річного випробувального терміну, як правило, отримують постійне робоче місце у своїх роботодавців.

Ще кілька мільйонів гривень фінансової підтримки область надала вчорашнім безробітним, які з допомогою центру зайнятості наважилися заснувати свій бізнес. Серед них, до речі, і племінник автора цих рядків Роман, який пройшов ази підприємницької діяльності у стінах міської служби зайнятості, де йому допомогли вибрати і перспективну справу, а також скласти тямущий бізнес-план. Окрім нього, за допомогою працівників районних і міських центрів зайнятості, до підприємницької діяльності цього року на Сумщині долучилося майже 1000 учорашніх безробітних — на 30 відсотків більше, ніж торік.

Тіньових роботодавців потроху викурюють... з-під лавки

Тінізація робочих місць ще й досі залишається однією з найактуальніших і злободенних проблем, яка серйозно стримує розвиток місцевого ринку праці. Чимало роботодавців, передусім у торгівлі й побутовій сфері, ще й сьогодні «по-чорному» експлуатують найманих робітників, наче власних кріпаків. Найнезахищенішими щодо цього залишаються жінки. Умови праці у цих галузях недалекі від феодальних: без відпусток, лікарняних, достойної людської гідності зарплатні. Та, схоже, не все котові масниця. За ініціативи служби зайнятості влада повела серйозний наступ на тіньових спритників. Тож, якщо за два попередні роки з тіні зуміли викурити півтори тисячі «меценатів», то нинішнього року «послужний» список любителів дармової робочої сили зріс у півтора разу.

Село моє — біль і печаль моя

І все ж досі найбільше потерпають від безробіття жителі «реформовано-перереформованого» села, яким на сьогодні охоплено майже дві третини сільського населення. І не через байдужість та пасивність тутешньої влади. Вона разом з працівниками служби зайнятості аж зі шкури вилазять, аби хоч якось зарадити справі та зрушити з місця віз сільських проблем. Серйозно пригасивши гостроту пристрастей на ринку праці у містах (за п’ять років загальна кількість працевлаштованих міських жителів перевищила 145 тисяч осіб — прим. Авт.), сумчани кинули на реанімацію села всі можливі й неможливі ресурси: приділяють увагу профорієнтаційній роботі з ухилом на самозайнятість та індивідуальну трудову діяльність, навчають сільських безробітних майже п’ятьом десяткам професій, через обласні та міжнародні ярмарки вакансій відшукують роботу як в Україні, так і в близькому зарубіжжі. Ці надзусилля вже дали перші обнадійливі результати. Для прикладу наведу зрушення, що відбулися впродовж цього року у Конотопському районі. Аби зарадити ситуації та відновити розвиток сільської соціально-економічної інфраструктури, керівництво району зробило акцент на об’єднанні зусиль і вдосконаленні роботи усіх управлінських ланок та відділів райдержадміністрації, районної ради та міськрайцентру зайнятості. Концентрація бажання і ресурсів забезпечила створення близько 1,2 тисячі робочих місць.

Однак це не означає, що всі селяни сидять сиднем і чекають доки добрі районні та обласні дяді покладуть їм повну ложку меду до рота. Чимало з них шукають вихід зі скрути передусім спільно з міськрайонними службами зайнятості. І знаходять. За приклад можна взяти село Мутин Кролевецького району, де сільським головою Марія Халецька.

Якийсь десяток років тому це було одне з найзаможніших сіл області. Славилося воно кращим господарством в області, цегельнею, хлібозаводом, пилорамою, пунктом побутового обслуговування населення. Однак через «реформаторський» гоп-стоп спочатку збанкрутувало сільгосппідприємство, потім цегельня, пекарня, заросли бур’янами пилорама і побуткомбінат. Та нині, слава Господу, життя і надія помалу повертаються до мутинців. Більше не скриплять тужливо вітряки сільського млину, запрацювала олійниця, відновила роботу пилорама, почало діяти нове комунальне підприємство «Помічник» зі штатом у 19 чоловік, 16 з яких були направлені районним центром зайнятості.

Зрештою, мутинці не одинокі у своєму бажанні жити по-людськи. Нині їхній приклад уже наслідують жителі багатьох сіл Сумщини.

У Сумському районі чи не першими стали на шлях відродження виробничого сектору мешканці Кіндратівської сільської ради, де головує Микола Торяник.

— Надію людям повернув Сергій Іванченко, директор агрофірми «Лан», який минулого року серйозно взявся за відродження занепалого агросектору, — хвалиться Микола Іванович. — Новий господар спочатку відремонтував близько 30 опустілих садиб, разом зі службою зайнятості, яка дотувала громадські роботи, впорядкували всі села сільради, полагодили осередки культури — клуби, бібліотеку, укомплектували приймальний пункт сепаратором для охолодження давальницького молока. Старання двох наших справжніх меценатів-благодійників не пропали даремно. Після десятирічної постійної міграції населення у пошуках роботи, на постійне проживання до нас приїхало 100 сімей. Серед них є навіть російські родини...

Конструктивна співпраця центрів зайнятості, органів виконавчої влади та роботодавців дала можливість у цьому році працевлаштувати більш як сім тисяч сільських жителів проти 4,5 тисячі минулого року. Утім завершити публікацію на мажорній ноті не дозволяє інша цифра: за цей же час у ряди безробітних влилися нові 5000 селян. І це не вина місцевої влади, а її біда. Самотужки, без серйозного, а не декларативного підходу держави, розв’язати проблему сільського благополуччя їй ніколи не вдасться. Власними силами місцеві органи спроможні вирішувати лише локальні — не стратегічні завдання. Особливо за такої «мудрої» бюджетної політики держави стосовно регіонів.

Як відомо, з підрізаними крилами навіть орли не літають. Тим паче, що у наших селян «реформатори» не тільки крила — все пір’я повискубували. Тож повернути життя і надію у села можливо лише за відродження стратегічних галузей аграрного сектору: рослинництва, тваринництва, буряківництва, льонарства... А це прерогатива держави. І нікого більше. Це вам скаже будь-який селянин...

Думки з приводу...

коментує заступник голови Сумської обласної ради Юрій Добровольський

Партнерські відносини з обласною службою зайнятості, як того вимагає час, з кожним днем стають тіснішими і конструктивнішими. Співпрацюємо на всіх рівнях депутатського корпусу починаючи з голів сільських та селищних рад і закінчуючи депутатами Верховної Ради України.

Одним з основних векторів спільної діяльності є вирішення питань зайнятості на селі. З одного боку, проблема існує і має дуже гострі обриси. З іншого, сільське безробіття — це нонсенс, коли людина, маючи власне господарство, працює на добробут своєї сім’ї, заробляючи таким чином на життя, теж вважається безробітною. Такий нюанс має місце. Але крапки над «і» повинні ставитися на рівні держави і в законодавчому порядку. Доки існує ця проблема — маємо її розв’язувати.

Співпраця не є ілюзорною, вона спрямована передусім на результат. Ведеться постійна робота з головами міських та селищних рад зі створення робочих місць. Обласна служба зайнятості вивчає проблеми зайнятості у кожному населеному пункті, привертаючи увагу місцевої влади, зокрема, сільських голів. Директори базових центрів зайнятості постійно інформують владу на місцях про ситуацію, яка склалася у тій чи тій селищній громаді, бо кожен безробітний у цій соціальній установі на особливому рахунку і до кожного застосовуються індивідуальні методи роботи. Пропонуються такі види послуг, як навчання та перенавчання професіям, що відповідають вимогам сільськогосподарського виробництва, проводиться робота стосовно відкриття власної справи, залучення до громадських робіт, надання дотацій на створення додаткових робочих місць.

Керівництво служби зайнятості виступило з ініціативою, яка знайшла підтримку і втілилася в життя, стосовно проведення нарад на рівні голів РДА, райрад, куди запрошуються керівники управлінь районних та обласного рівнів, роботодавці, безробітні для пошуків шляхів спільного виконання завдань Президента та уряду щодо створення нових робочих місць. Набули постійного характеру зустрічі керівників та спеціалістів центрів зайнятості з головами сільських і селищних рад. Яскравими прикладами дієвості таких форм роботи є приклади життєдіяльності Куянівської, Мутинської, Великочернецької та Садівської сільських рад.

Скажімо, в селі Сад Сумського району працює комунальне підприємство, яке спроможне самостійно ремонтувати і прокладати водогони. В Куянівці створили торговельно-комунальний кооператив для надання населенню життєво важливих послуг. Усе це за активної участі центрів зайнятості. У цих господарствах керівники дбають про свої громади, не цураються зайвий раз відвідати центри зайнятості, аби застосувати форми роботи служби на користь своєї сільради. Таким чином, ініціатива сільських голів та служби зайнятості дає реальну можливість зменшити відсоток тих, хто нині безуспішно зайнятий пошуками роботи на шмат хліба, та збільшити відсоток соціально активних людей.

Хотілося б згадати і Тернівську селищну раду Недригайлівського району, де простежується тісний зв’язок з центром зайнятості, що ефективно впливає на мешканців цієї громади. Щорічно на території селищної ради безробітне населення залучається до оплачуваних громадських робіт за рахунок дотацій центру зайнятості. Зелене світло сяє й для підприємців, яким ковток свіжого повітря і можливість для успішної праці також надає служба зайнятості. Утім, незважаючи на позитивні моменти, ситуація на селі залишається складною. Існує нагальна потреба у відновленні роботи або перепрофілюванню колишніх потужних підприємств, скажімо, цукрових заводів. Здійснити це можливо лише за умови впровадження регуляторної політики, моніторингових досліджень, створення інноваційних паспортів населених пунктів. На жаль, ми не маємо досвіду і служб для виконання цієї роботи. Тож те, що робить служба зайнятості для села, допомагає забезпечити нормальну роботу соціальної сфери, знизити соціальну напругу, поліпшити криміногенну ситуацію.

Хотілося б акцентувати увагу і на тому, що сьогодні Сумщину названо експериментальним регіоном у створенні нової моделі ефективних взаємовідносин: влада, бізнес, громада. Успіх експерименту за великим рахунком залежить від наших партнерських стосунків, хочу наголосити, саме з обласною службою зайнятості. Обласна рада проблему безробіття знає не зовні. Їй добре відомі усі підводні течії цього суспільного негаразду. З тим, аби тісніше ознайомитися з формами та методами надання соціальних послуг безробітним на базі Сумського міського центру зайнятості проведено день депутата обласної ради. Крім вирішення нагальних питань сьогодення, депутати ознайомилися з роботою центру зайнятості. Прикметно, що місцем проведення було обрано саме цю установу, бо її робота є прозорою і до співпраці запрошуються владні структури різних рівнів. Після побаченого, поспілкувавшись із спеціалістами та відвідувачами, депутати зійшлись на думці, що служба зайнятості досить ефективно виконує делеговані державою повноваження.

Детальне ознайомлення з потенціалом та повсякденною роботою служби, безпосереднє спілкування з тими, хто стоїть на обліку, стало унікальною можливістю для виокремлення шляхів спільної співпраці з вирішення питань зайнятості. Це позитивно вплинуло на прийняття дієвих рішень на сесіях облради про створення робочих місць, надання першого робочого місця, чи то працевлаштування жінок, взагалі про ринок праці.

В області набули постійної прописки спільні колегії облдержадміністрації та обласної ради. Вперше в Україні такий захід відбувся у травні нинішнього року. На них обговорюються виконання Програми зайнятості, першочергові дії регіону, приймаються документи, обговорюються стратегія і тактика виконання першочергових завдань. Досвід сумчан уже поширився по всій Україні.

Хочу звернути увагу й на такий момент: вся робота, яка здійснюється в області, має обриси конкретних дій, вагомих результатів. Ведеться постійний контроль за виконанням програми зайнятості. Стан втілення в життя якої постійно контролюється, вживаються заходи щодо впливу на той чи той негативний прояв. Впроваджено щомісячний моніторинг сільських голів щодо діяльності роботодавців стосовно створення нових робочих місць на підвідомчій території, вживаються оперативні та вичерпні заходи реагування на його результати в межах наданих законодавством повноважень.

Таких паростків зародження нового погляду на розв’язання проблем на Сумщині багато. Однак можна з упевненістю твердити, що тема ринку праці, ситуація на ньому, перебуває у центрі уваги владних структур всіх рівнів. Тому й результати очевидні. Хоча скажу відверто: ми незадоволені досягнутим. Резерви ще є. Над їх реалізацією сьогодні працюємо. Бо за кожним безробітним стоїть конкретна доля людини, сім’я. Зрештою, ми й покликані для того, щоб допомогти людині виборсатися із ситуації, в яку через обставини вона потрапила. Усвідомлення такої причетності, співучасті і є гарантією того, що кожний співвітчизник буде соціально захищеним.

Підготував розворот Владислав ЖМУРКОВ.

Сумська область.

Сім футів під кілем!

Рівно 60 років тому в Польщі народився хлопчик Владик. Згодом його назвали Владиславом Ришардовичем, він став морським журналістом і здійснив кругосвітню подорож. Потім він став сухопутним журналістом, а на вершині славної кар’єри — власкором «Голосу України» на Сумщині. Її Владислав Ришардович Жмурков об’їздив уздовж і вшир. Жмуркова тут знають всі, у кожному куточку. Є такі куточки, де його побоюються, але нема такого куточка, де б його не любили! Ми пишаємося вами, Владиславе Ришардовичу, й бажаємо вам та вашій шляхетній родині щастя та добра, а вам особисто — семи футів під кілем!

Колеги-голосоукраїнці.