«Чорні» археологи і «чорні» виконроби

Окреме парламентське засідання можна було б приурочити збереженню українських архітектурних, живописних шедеврів у Чорнобильській зоні, котрими в повну силу переймається лише дехто, скажімо, наша геніальна поетеса Ліна Костенко. Одначе сьогоднішньою темою дня уряду в парламенті стали прагматичніші речі — фінансові, технологічні, технічні особливості закриття ЧАЕС. Як відомо, після аварії на станції третій енергоблок ЧАЕС було зупинено ще 2000 року і станція перестала бути енергогенеруючим підприємством. Пригадаймо, якщо вже встигли забути, нечувану поступку тодішнього президента Леоніда Кучми і влади загалом світовим політикам, котрі не скупилися на не менш нечувані обіцянки. На їхні забаганки зону фактично «умертвили». А що ж із обіцяного отримали?

Цю відповідь намагався дати міністр з надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи Віктор Балога. Цю відповідь знаходимо і в проекті постанови Верховної Ради, підготовленої головою Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадієм Руденком. У документі сказано, що коли на об’єкті «Укриття» хоч і з відставанням, але розгорнуті масштабні роботи, то, на жаль, за майже п’ять років з моменту остаточного зупинення ЧАЕС станція так і не приступила до реальних робіт із зняття з експлуатації, і, нарешті, лише нещодавно від великої кількості паперових звітів перейшли до проведення реальних робіт на чорнобильському майданчику. Звідси і ціла низка запропонованих заходів — серед них пропозиція главі держави звернутися до країн «великої сімки» та комісії Європейського співтовариства з вимогою виконати взяті на себе зобов’язання після дострокового припинення роботи ЧАЕС. А також порада уряду — до 1 травня наступного року подати на розгляд Верховної Ради проект загальнодержавної програми зняття ЧАЕС з експлуатації та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему і, зокрема, посилення соціального захисту працівників ДСП «Чорнобильська АЕС» та жителів міста Славутич.

На початку засідання головуючий оголосив про зміну у складі низки депутатських груп і фракцій. Зокрема, було сказано про вихід Володимира Яворівського з фракції «Реформи і порядок» та входження до БЮТу, а ще про вихід із БЮТу Костянтина Ситника, який увійшов до фракції НРУ. Володимир Черняк залишив депутатську фракцію УНП, а Юлій Іоффе поповнив лави СДПУ(о).

Міністр культури і туризму Дмитро Ліховий у своїй доповіді окреслив загрозливі тенденції у справі охорони нашої спадщини. Хоча було сказано делікатно й тихо, але всі зрозуміли, що у нас досі не інвентаризовані історичні та культурні пам’ятки. У кращому разі більшість з них припадає пилюкою у музейних сховищах і, крім науковців, їх ніхто не бачив, у гіршому — святі для українця речі стали приватною власністю так званих чорних археологів і колекціонерів.

Як потім охарактеризує ситуацію співдоповідач від парламенту голова підкомітету Комітету з питань культури і духовності Микола Жулинський, ці слухання нагадують відомий поетичний вислів: радість із журбою обнялася. Радість від того, що нарешті ми це глобальне для будь-якої нації питання винесли на парламентські слухання. І те, що український міністр нарешті заговорив про нагальну потребу збереження таких святинь, як острів Хортиця і «Кам’яна Могила».

Серед пріоритетів міністр назвав завершення нагальних реконструкційних і реставраційних робіт у Києво-Печерській лаврі, в Національному заповіднику «Софія Київська». Відверто на всю Україну визнав, що наші міста втрачають історичне обличчя, яке набували століттями. А Київ, за його словами, в цьому плані переживає трагедію тих років, коли втратив статус столиці.

Микола Жулинський, як потім і більшість депутатів, які взяли участь у обговоренні, на відміну від міністра був у своїх оцінках жорсткіший: збереження культурної спадщини у нас у вкрай критичному стані. Зі 130 тисяч українських пам’яток кожна друга потребує реставрації чи ремонту. Наші історичні та культурні пам’ятки не оцінені в грошовому еквіваленті. Він навів приклади, коли святі для кожного українця речі в бухгалтерських звітах зазначені вартістю по 200—300 грн. Про перспективу збереження пам’яток культурної спадщини можна було б говорити багато, якби не одна промовиста цифра — на ремонтно-реставраційні роботи в цій галузі проектом держбюджету-2006 передбачено лише 11 млн. грн., а це вдвічі менше, ніж нинішнього року.