Українська юридична наука, як і будь-яка інша, на жаль, переживає сьогодні не найкращі часи. Проте і вона має свої досягнення та нові перспективи. Про них розповів «Голосу України» директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, академік НАН України і Академії правових наук, іноземний член Російської академії наук Юрій Шемшученко.

— Юрію Сергійовичу, якою ви бачите роль юридичної науки у сучасному суспільному розвитку?

— Я присвятив усе своє свідоме життя науці й глибоко переконаний, що держава, яка ігнорує науку, не має перспективи. Правознавство покликане забезпечити теоретичний фундамент державно-правових реформ. Наука повинна бути збуджувачем спокою. У мене є таке кредо: «Наука повинна працювати на випередження». Хоч вона має спиратися на узагальнення існуючого досвіду, вона повинна не тільки фіксувати стан, а й бути орієнтиром для практики. А практика має сприймати прогресивні, конструктивні ідеї, які висловлює наука. На жаль, державно-правова практика нині більше керується не висновками юридичної науки, а міркуваннями політичної доцільності. Тож не дивно, що за 15 років незалежності ми не спромоглися довести до завершення жодної з державно-правових реформ. Тим самим не було поставлено бар’єри, щоб запобігти зловживанню владою, корупції тощо.

— Ви очолюєте провідну юридичну наукову установу України — Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. Чим займається інститут сьогодні?

— Напрямів діяльності в інституту багато, але головним є наукове обґрунтування шляхів розвитку нашої держави і права. Адже найбільший недолік розвитку нашої держави полягає в тому, що він проводиться безсистемно, без апробованих наукових концепцій. Є ще чимало інших завдань, які стоять перед установою. Це і підготовка наукових юридичних кадрів — кандидатів та докторів наук, що ми робимо досить успішно. У нас понад 100 аспірантів. Третій напрям — це підготовка монографічних робіт. Ми видаємо більш як 20 монографій щороку. Нещодавно отримали Державну премію України в галузі науки і техніки за видання шеститомної Юридичної енциклопедії. Також відзначу десятитомну «Антологію української юридичної думки». Вона в систематизованому вигляді подає кращі праці українських правознавців за два з половиною століття. Ну, і звісно, міжнародні конференції як наступний напрям діяльності інституту. В нас розвиваються нові галузі права: інформаційне, космічне. Ми створили Міжнародний центр космічного права, представляємо Україну у комітеті ООН з космосу. Інститут налагодив зв’язки не тільки з Європою. Щойно підписано договір про спільний проект з Японією стосовно розвитку демократії та права.

— Чи прислухаються до наукових концепцій інституту представники влади?

— Частково — так, але на сьогоднішній день немає серйозних державних замовлень для науки. Гете зазначав, що біда не юридичної науки в тому, що вона не формулює глибоких пропозицій стосовно розвитку держави, а біда держави, що вона не може поставити перед наукою відповідні завдання. На жаль, практиків зараз мало цікавлять фундаментальні наукові праці.

— Чи залучають інститут до законопроектної роботи?

— Це один з основних напрямів діяльності. У складі інституту є Рада наукових експертиз, через яку проходить більшість законопроектів. З другого боку, ми також виступаємо авторами проектів, співпрацюємо з комітетами Верховної Ради. Мені особисто доводилося брати участь у підготовці закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», проекту закону «Про Національну академію наук». Нещодавно ми підготували проект Екологічного кодексу України.

— На якому рівні перебуває українська юридична наука порівняно з іноземною?

— Не можна сказати, що в Україні тут все так погано. Коли я вручив віце-президентові Російської Академії наук В. М. Кудрявцеву нашу юридичну енциклопедію, він визнав, що вони цього поки що зробити не можуть. Я відзначив би нашу школу конституційного права, яка нічим не поступається московській. Також маємо розвинуту школу адміністративного права. А реформа адміністративна не йде, бо тут уже постає проблема взаємодії права й політики. Успішно розвивається школа екологічного права.

— Ви є фундатором Київського університету права НАН України. Чим цей заклад відрізняється від решти юридичних вузів?

— Незабаром будемо відзначати десяту річницю створення університету. Це навчальний заклад європейського рівня, який діє на засадах Болонської декларації — поєднання освіти і науки. Освіту забезпечує університет, а науку — Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. До речі, ми почали працювати на засадах Болонської декларації ще тоді, коли в Україні про неї мало хто знав. Університет також бере участь у різних міжнародних проектах.

— Під вашою редакцією було видано кілька історичних пам’яток.

— Так, у 1997-му було видано «Права, за якими судиться малоросійський народ», у 2003-му — двотомник М. Маркевича «Історія Малоросії». Історія — це мій другий фах. Адже я народився у славному своїм козацьким минулим Глухові, що на Сумщині. Якби я не став юристом, то, цілком вірогідно, був би істориком.

— Чим цікавиться академік поза працею? У літературних колах відома ваша книга «Наш друг Туманський». Кажуть також, що ви займаєтеся малюванням.

— Дуже прихильно ставлюся до поезії і до свого земляка, забутого поета пушкінської плеяди Василя Туманського. А з малюванням — це від батька. Професійним художником він не став (війни, революції, голод), але все життя малював і дарував картини знайомим. Перед його іконами і зараз моляться віруючі в церквах Сумщини.

— Які прагнення маєте у свої 70?

— Жити й працювати далі. На черзі нові книги, проект закону «Про Національну академію наук України», симпозіум ООН з космічного права, що має пройти у Києві за участю нашого центру. Плануємо видати великий юридичний енциклопедичний словник. Хотів би читати більше лекцій, щоб поділитися досвідом з молодим поколінням. Мрію також більше уваги приділяти сім’ї.

— Дякую за цікаву бесіду.