Голландське подружжя Мартен і Джон Ройаккерси на 21 гектарі сільгоспугідь, придатних для виробництва силосу, мають власну ферму на 620 свиноматок. Окрім того відгодовують на м’ясо ще 4500 «п’ятачків». Сімейний бізнес допомагає успішно розвивати найнятий ними фахівець. Не лише цей приклад звучав із вуст світових авторитетів свинарства з Австралії, Великобританії, Голландії, Данії у дніпропетровській корпорації «Агро-Союз», яка також може похвалитися створеним тут потужним сучасним господарством.

Спочатку альтернативні технології утримання «п’ятачків» агросоюзівці адаптували для власного виробництва. Після успішної реалізації інноваційних ідей наважилися запропонувати таку систему роботи іншим. Нині свиновідгодівельні комплекси на 12 та 24 тисячі голів, які базуються на принципі холодного утримання, реалізуються в Ростовській, Брянській, Липецькій областях Росії, Дніпропетровському та Донецькому регіонах.

Учасники науково-практичного форуму знайомилися з ґрунтовними виступами експертів про суперсучасну датську систему вирощування поголів’я (ця маленька країна є найбільшим експортером свинини на світовому ринку), свинарський бізнес в американському штаті Айова, особливості конкуренції на світових ринках збуту свинячого м’яса.

У перервах точилися напружені дискусії науковців і практиків галузі.

Директор Інституту свинарства ім. Квасницького УААН Валентин Рибалко у розмові зазначив:

— У нас у Полтаві при інституті та агроакадемії час організувати центр з підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів галузі, фермерів, інших товаровиробників.

Новомосковський фермер ПП «Шаролезька вівця», лауреат Державної премії України у галузі науки та техніки-2005 Петро Швидько ділився своїми досвідом та враженнями:

— Вирощуючи майже три тисячі овець, ми заклали й сучасну свиноферму з 300 голів, тому такі галузеві зустрічі наукових експертів і практиків потрібні.

А гість із Тульської області Росії, директор ВАТ «Лазарівське» Федір Романовський розповів:

— У нашому багатогалузевому господарстві поголів’я свиней становить понад 62 тисячі й ґрунтовна дискусія про подальші ефективні технологічні шляхи вирощування тварин за світовими технологічними стандартами дуже своєчасна, особливо в Україні, де ми давненько вже не бували.

Менше кормів, менше зусиль, більше поросят — такий задекларований голландськими фахівцями кодекс свинарства. Віриться, що й ми, нація українського сала, повернемо собі колишню славу здобутків у свинарстві, щоб порося наше було не золотим, а реально смачним.

Михайло СКОРИК.

Дніпропетровська область.

Інформація до роздумів

«Хворому» птахівництву вітчизняні свині плече не підставлять

Ринок свинини в країні більш ніж наполовину формується за рахунок імпорту. Галузь надійно котиться по похилій, починаючи з розпаду Союзу. У тваринницьких господарствах, не бачачи перспективи розвитку, нерідко пускали під ніж усе поголів’я, у тому числі й маткове. Тим самим занепад визначено на багато років уперед.

Імпортозалежність українського ринку м’яса така велика, що це становить серйозну загрозу національній продовольчій безпеці країни. Про це свідчать і цифри Держкомстату. Торік українці з’їли близько 128,8 тисячі тонн свинини. 49,2 тисячі з них завезено з-за кордону. Найбільше до недавнього часу підкладала нам свиню Бразилія — за 8 місяців нинішнього року на цю країну припадало 58 відсотків імпорту. До слова, та ж держава утримувала лідируюче становище і щодо постачання в Україну м’яса великої рогатої худоби. Без сумніву, в подальшому Бразилія поступиться позиціями. Там знайшли ящур і наприкінці листопада 2005-го накладено «табу» на імпорт в Україну живих парнокопитих тварин і продуктів їх переробки з усієї території цієї південноамериканської країни. Наш внутрішній ринок до пуття ще не встиг відреагувати на цю заборону, і найближчі дні покажуть, як сильно вона позначиться на цінах.

Здавалося б, нещастя бразильських виробників може обернутися удачею для українських свинарів, які кілька місяців поспіль не перестають скаржитися на імпорт великих партій м’яса, що іде за нижчими цінами. Тепер можна повернути собі втрачену нішу. Але горезвісна криза в галузі навряд чи дозволить це зробити. До того ж слабкість нинішнього свинарства і в тому, що великотоварне виробництво, як таке, майже загублено, воно розпорошене по подвір’ях. Сімдесят відсотків м’ясного виробництва припадає тепер на приватний сектор. Зростання там лімітоване, його стримують високі ціни на корми, проблеми з реалізацією продукції, соціальними і демографічними змінами, що відбуваються на селі. Розвиток м’ясного тваринництва, поза сумнівами, за сільгосппідприємствами. Тваринники України опинилися перед дуже складним завданням, майже не розв’язним найближчим часом: їм потрібно за малого стартового поголів’я свиней збільшити виробництво м’яса і поліпшити якісні показники продукту. Якщо втрачені позиції і повернуться — то не завтра: потрібно запроваджувати нові технології і прогресивні методи ведення господарства. А поки що утворену «бразильську» нішу має всі шанси зайняти імпорт з інших країн — Польщі, Китаю, Аргентини... Особливо сильно може вирости імпорт із Польщі, що має вигідне географічне розташування й експортні дотації Євросоюзу.

Іван ЛАЗНЮК.