І справді має рацію, бо і НСНУ, і УНП, і ПРП, і багато інших політичних партій, громадських організацій та рухів мають представників, які пройшли своє політичне становлення в лавах НРУ, які живуть з вірою в перемогу демократії. Тож...

— Пане В’ячеславе, під час помаранчевої революції демократія здобула перемогу?

— Я сказав би, що так, бо найголовніше — це те, що кожен громадянин незалежної держави Україна під час помаранчевої революції отримав нарешті унікальну можливість уперше самостійно, без будь-якого втручання ззовні реалізувати свій вибір й обрати Президента, і це виборче право вже ніколи не буде забрано жодною владою.

Майдан і події помаранчевої революції свідчать про те, що український народ перестав бути сірою масою і готовий за власні переконання мерзнути. Я вважаю, що справжня перемога настане тоді, коли в кожній сім’ї буде достаток, а кожен українець впевнено дивитиметься в майбутнє. Майданом демократичні сили розпочали цей процес. Ми, народні депутати, підтримали рух народу і почали в парламенті реально діяти, об’єднавшись заради досягнення спільної мети — боротьби з корупцією, несправедливістю. Ми по-іншому, більш відкрито і відверто готові спілкуватися із ЗМІ, які теж змінилися і сьогодні стали об’єктивними. Я вважаю, що досягнень багато, хоча допущено багато прорахунків і помилок.

— Прорахунків і помилок?

— Після закінчення президентських виборів потрібно було створювати парламентську більшість, однак цього не було зроблено. Не проводилася відповідна робота з налагодження зв’язків з Верховною Радою, народними депутатами — врешті- решт, багато актуальних для країни пропозицій Президента не знайшли належної підтримки парламенту й залишилися нереалізованими. Неадекватною була поведінка деяких осіб, призначених на високі державні посади, які, тримаючись за депутатські мандати, спричинили несприйняття громадськості, недовіру і певне несприйняття дій представників нової влади.

З другого боку, помаранчева революція дала українському народові свободу, і ця свобода була багатогранною — свобода слова, свобода вибору, свобода переконань, свобода, яка дала людям надію і віру у велике майбутнє України. Нині багато можна почути нарікань про невиконані обіцянки, які проголошувалися на Майдані. Однак варто з холодною головою проаналізувати досвід світових революцій, і ми побачимо, що наслідком кожної є позитивні зміни, але є й певні розчарування. Критикуючи нинішню владу, основний наголос сьогодні робиться саме на тому, що багато розчарованих людей. А я хотів би навести приклад сусідньої нам і близької по духу держави Польща, де після революції прогресивна політична сила «Солідарність» розпалася внаслідок розчарувань народу. Навіть після десяти років по тому, коли в країні відбулися позитивні економічні зміни, незадоволених вистачало. І тільки відсвяткувавши 25-річчя створення «Солідарності», польський народ належно оцінив роль, яку відіграла ця політична сила в історії країни, та її революційні досягнення.

— Пане В’ячеславе, на всіх фотознімках ви — усміхнені, отже, ви — життєлюб, який вміє вселити й у своїх колег, і вихованців таке саме ставлення до життя?

— Чесно кажучи, не помічав такого за собою, але, мабуть, це тому, що за характером я більше оптиміст, ніж песиміст. Я вважаю, що потрібно серйозно ставитися до якоїсь ситуації чи до політичного або життєвого прогнозу, але до всього потрібно ставитися з оптимістичною нотою.

— Ви обрали Регламентний комітет, бо любите, щоб скрізь був порядок?

— Два з половиною роки в минулому скликанні парламенту я працював керівником Апарату Верховної Ради України.

Я дуже чітко розумів і розумію зараз, що демократія — це насамперед процедура. Якщо не має чітко виписаної процедури, зрозумілої для суспільства, для влади, для народних депутатів, для чиновників, то нічого позитивного не вдасться зробити. Кожен із названих робитиме так, як йому вигідно на той чи інший момент, керуючись при цьому доцільністю. Хочу зазначити, що я не розумію і не сприймаю такого терміну, як «політична доцільність». Вважаю, що це нонсенс.

Раніше ми все життя жили під девізом політичної доцільності: з’їзди Компартії приймали рішення про інтенсифікацію, підсилення, підвищення, і все це виходило з політичної доцільності. І що ми досягли в кінцевому результаті?

Я вважаю, що процедура є засадничим визначальним елементом, основним принципом демократичного суспільства. Власне Регламентний комітет і відповідає за ті процедури, на основі яких і будується робота Верховної Ради України. В організації її роботи є недоліки — нинішній парламентський зал ще не навчився працювати за певними юридичними нормами, які є спільними правилами для всіх: для меншості, більшості, для правих, лівих. Робота в пленарному залі повинна бути регламентованою, побудованою на чітких правилах — лише за таких умов можна запобігати конфліктам та вирішувати спірні питання під час пленарних засідань. Проблемні питання маємо також в організації роботи парламентських комітетів. Проблематичною є ситуація: чи може народний депутат України передавати свій голос у разі своєї відсутності на засіданні комітету; чи є кворум за умови, якщо на його засіданні присутні троє від загальної кількості народних депутатів, які входять до складу комітету, та під час засідання комітету в них на руках є десять, а то й п’ятнадцять, заяв про передачу голосів. Усі ці питання вимагають правого врегулювання. Отже, в організації роботи Верховної Ради є велика кількість неврегульованих питань, тому наступні скликання матимуть над чим працювати. На даний момент парламент не дозрів до того, щоб прийняти відповідний закон про Регламент вищого законодавчого органу України.

— А цей документ уже готовий для винесення на розгляд до сесійної зали?

— Готовий. Не скажу, що він ідеальний, бо нічого у світі немає ідеального.

— А ви дисциплінований народний депутат?

— Гадаю, що я організований депутат.

— Один з останніх ваших законопроектів, які розглядалися парламентом, був з питань соціального житла?

— Так, законопроект про соціальне житло. Ще у 1995 році Народний рух висунув програму боротьби з бідністю. Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй проголосила 1997 — 2006 роки першим десятиріччям Організації Об’єднаних Націй з подолання бідності і закликала всі країни об’єднати для цього свої зусилля, а також у межах своїх економічних можливостей вжити власних заходів.

На жаль, сьогодні для України характерний високий рівень бідності. В останні роки соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах відносного спаду виробництва, інфляції, зміни форми власності призвели до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, спричинили розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття. Чимала частина населення України (багато дітей, людей похилого віку) опинилася без даху над головою. В основу цього документа покладено запровадження в Україні системи заходів правового, економічного та соціального характеру з метою подолання таких прикрих явищ, як безпритульність, загроза втрати житла через неплатоспроможність, насильство тощо, а також передбачено встановлення механізму фонду соціального житла, його правовий режим, порядок надання такого житла або набуття прав на нього.

Житловий фонд, відведений під соціальне житло будь-якої форми власності не може змінювати свого цільового призначення за жодних обставин, у тому числі у разі переходу до нового власника. Тому наявність такого законопроекту є довгоочікуваною та актуальною новацією.

Довгоочікуваною, виходячи з тієї точки зору, що зареєстрований він у Верховній Раді України 2003 року. І лише через три роки нарешті дійшла до нього черга. Знову-таки це відбулося через відсутність потрібних процедур регулювання законотворчого процесу. Будь-який комітет може затримати розгляд законопроекту з різних причин. У цьому разі причиною затримки стала процедура підготовки і розгляду Житлового кодексу.

Я взагалі вважав і вважаю, що питання малозабезпечених верств населення повинно врегульовуватися спеціальним законом, а не бути складовою частиною Житлового кодексу чи багатьох інших законів так, як в інших демократичних країнах, де проблема створення і використання фонду соціального житла регламентується окремими законами.

Нині в першому читанні прийнято базовий законопроект, який після відповідного доопрацювання найближчим часом знову буде винесено на обговорення, адже таке важливе питання не маємо права відкладати на роки...

— У нас що, таке недосконале законодавство, що на розгляд кожної сесії подається кілька сотень проектів?

— Відверто кажучи, мені імпонує принцип роботи німецького бундестагу, де народний обранець, вносячи законопроект, мусить мати підтримку ще сорока своїх колег, аби його законотворча ініціатива була зареєстрована. На мою думку, такий підхід напевно поліпшує якість законотворчого процесу. Бо якась частина законопроектів, які вносяться моїми колегами, має популістський характер, і потрібні вони лише тому, хто ініціює цей законопроект для популяризації власного «я». Як урегулювати це питання, щоб парламент розглядав справді необхідні проекти? Це знову ж питання процедури.

— Розглядаючи те чи інше питання, ви завжди керуєтеся програмою НРУ?

— Я не можу сказати, що я весь час відкриваю програму чи статут Народного руху і дивлюся, відповідає питання його засадам чи ні. Але, мабуть, я по суті не можу пропонувати чогось іншого, ніж те, що випливає з нашої партійної програми. Національна демократія — це поєднання кількох філософій, це поєднання кількох організацій життя — лібералізму та консерватизму поряд з високим соціальним захистом людей.

— Нещодавно відбулися 16 Всеукраїнські збори НРУ, на яких було прийнято рішення йти на парламентські вибори єдиним блоком з НСНУ. Чи не розчиниться НРУ в загальній масі народних представників?

— Упевнений, що ні. Ще у 2002 році НРУ був перший, хто запропонував Віктору Ющенку свою підтримку на парламентських і президентських виборах. До того ж із Руху вийшли на політичний простір усі демократичні партії.

Бесіду вела Оксана ЧЕРКУН.