У шахтарській Макіївці стривожені перспективою продажу вугільних підприємств

Шахта «Ясинівська-Глибока» свого часу вважалася флагманом галузі, причому не лише в Макіївці. Чимало відомих керівників-вугільників починали звідси. У найкращі часи тут видобували 4 тисячі тонн палива на добу. Потім обсяги почали скорочуватися. Критичною позначкою були 800 тонн на добу — це мінімум, за якого колектив ще міг себе прогодувати. Однак і на цій межі, на жаль, утриматися не вдалося. Та чи може бути інакше, коли півтора десятка років у розвиток підприємства кошти майже не вкладалися?

Дірки і латки

Сувора дійсність постає на глибині у вигляді латаної-перелатаної конвеєрної стрічки, зношених роликів і старенької бурильної установки, над якою «ворожать» прохідник Олександр Ташликов, електрослюсарі Денис Каминда та Семен Ткачов. За п’ятнадцять років шахта не отримувала нової прохідницької техніки, тож доводиться мудрити зі старими вузлами і деталями.

— Раніше жодних проблем ми не знали, — розповідає гірник із майже 30-річним стажем Володимир Макаров. — Прийшов на склад, отримав усе, що потрібно, та і якість була така, як треба. І, будь ласка, по 70 метрів на місяць вільно проходили. А зараз що? Склад порожній. Виходить, нікому ми не потрібні? Вирішила, видно, держава поховати вугільну галузь. Он по телевізору показували: київський бомж, якийсь чимось промишляє, має 150 гривень на день. А в шахтаря тисяча гривень на місяць заробіток. Ні в які рамки не лізе.

Шахтарі, які говорили про відсутність фінансування розвитку підприємства, стривожені перспективою приватизації шахт. Хоча, здавалося б, гірники повинні були пов’язувати надії із приходом нового власника. Але чи буде «капіталіст» вкладати кошти у майбутнє, чи просто намагатиметься «витиснути» якомога більше сьогодні і кинути «Ясинівську-Глибоку» напризволяще? Де гарантія, що шахту, де запаси вугілля обчислюються 40 мільйонами тонн, не закриють як нерентабельну? Аналогічні настрої панують нині у колективах усіх макіївських шахт.

«Одна гривня? Ми коштуємо дорожче!»

Обговорення законопроекту «Про особливості приватизації підприємств вугільної промисловості України» на сесії Макіївської міської ради було гарячим і бурхливим. За 15 років кількість шахт у місті скоротилася із 24 до 10, а кількість працюючих у вугільній галузі — із 60 тисяч до 21 тисячі. І хоча для ліквідації нерентабельних чи старих підприємств і були підстави, соціальні наслідки цього процесу виявилися для міста дуже болючими. Крім того, після негативного прикладу приватизації найбільшого в місті підприємства — Макіївського металургійного заводу, який змінив кілька власників і пережив процедуру банкрутства, — городяни упереджено ставляться до приходу «капіталізму» на колишні державні підприємства. Обговорення названого законопроекту пройшло в колективах усіх шахт. Гірники рішуче висловилися проти приватизації в «урядовому» варіанті.

Що викликало найбільшу тривогу в законопроекті?

1. Приватизація шахт без збереження державного контрольного пакета (тобто понад 51 відсоток акцій).

2. Можливість приватизації і об’єднань у цілому, і окремих підприємств, які входять до їх складу.

3. У низці випадків шахти можуть бути придбані за одну гривню.

Олексій Кузнецов, електрослюсар шахти «Ясинівська-Глибока»:

— Укотре нас хочуть продати за одну гривню. Із шахтарями продешевили. Ми коштуємо дорожче. Ми категорично проти приватизації шахт приватними особами. У такому разі в місті закриються майже всі вугільні підприємства, 14 тисяч сімей залишаться без засобів до існування лише в Макіївці. Президент хоче закрити всі збиткові підприємства, щоб увійти до Євросоюзу. Навіщо нам потрібен цей союз такою ціною?

Микола Доманов, начальник дільниці шахти імені Леніна:

— Якщо Верховна Рада ухвалить цей закон, нашим шахтам прямий шлях у могилу, а шахтарям — на біржу праці. Тільки навряд чи якась біржа витримає такий наплив.

Анатолій Акімочкін, заступник голови Незалежної профспілки гірників України:

— Сьогодні існує не один проект закону про особливості приватизації шахт, а цілих три. А це означає, що знову йде гра «втемну» і про жодну прозорість не може бути й мови. Уряд часто нав’язував нам свої правила гри: сьогодні дають ознайомитися із документами, а завтра їх приймають. У цьому випадку такого допустити не можна. Адже йдеться про закон, який визначає життя не підприємства, а цілої території. Шахти повинні бути державними, і постає запитання: а чому держава не може ефективно управляти шахтами?

Продаж «по шматочках» — це смерть

Із десяти шахт, які сьогодні перебувають у складі «Макіїввугілля», лише одна — імені Бажанова — працює прибутково. Ще дві — «Бутовська» та «Чайкіне» — за умов фінансування мають шанс наблизитися до порогу рентабельності. Решта сім шахт збиткові, і їхня життєдіяльність підтримується за рахунок перерозподілу зароблених коштів у межах державного підприємства «Макіїввугілля». Плюс державна підтримка на собівартість тонни палива. Очевидно, що прагматичний приватний власник не стане виявляти альтруїзм щодо збиткових шахт, а просто вибере собі «ласі шматочки» перспективних підприємств.

— Можу навести масу прикладів, коли саме єдність комплексу не давала загинути тому чи іншому підрозділу, — каже генеральний директор ДП «Макіїввугілля» Михайло Ничипор. — Шахтарська удача дуже мінлива: сьогодні ти допоміг, завтра допомога потрібна тобі. Проблема виживання — на жаль, лише наша проблема. Держава відсторонилася і взагалі хоче збути галузь із рук. Це неправильно. Вугільні підприємства мають бути державними, і про жодну іншу форму приватизації мови не повинно бути.

— Розчленування державного підприємства «Макіїввугілля» і продаж власнику трьох-чотирьох привабливих шахт призведе до стихійного і швидкого закриття решти, — переконаний міський голова Олександр Мальцев. — Для міста та його мешканців це означає втрату 10—14 тисяч робочих місць, вимушену міграцію населення, провал у формуванні міського бюджету, а отже, і в життєзабезпеченні міста: тепло, вода, газ... Вважаю, що таке підприємство, як «Макіїввугілля», враховуючи його сьогоднішнє економічне становище, містоутворювальну роль у Макіївці, має залишитися під час імовірної приватизації державним і єдиним.

Депутати міської ради вирішили просити Кабінет Міністрів, Міністерство вугільної промисловості України переглянути основні моменти законопроекту і внести до нього положення про збереження за державою протекторату над ДП «Макіїввугілля». Імовірним варіантом могло би стати створення державної холдингової компанії, де 51 відсоток акцій залишався б за державою. Депутати висловилися категорично проти вичленування із ДП окремих підприємств, які працюють беззбитково і є найпривабливіші для приватного капіталу — як це свого часу сталося зі збагачувальними фабриками. У шахтарському місті небезпідставно побоюються, що приватизація видобутку «чорного золота» одним принесе «золото», а іншим — «чорні» наслідки такого кроку.

Ліна КУЩ, Наталія ХРУСТАЛЬОВА.