Напередодні вихідних зателефонувала зі Сміли одна з найактивніших депутатів обласної ради Ніна Дем’яненко і запропонувала
«помандрувати» її виборчим округом. Причому не удвох, а з «бідовими жінками» села Балаклеї. Тамтешній сільський голова Олена Ковальська разом із своїми активістками «напекли пирогів і провідуватимуть людей, котрим необхідна підтримка».Рано-вранці блакитна
«Славута», за кермом якої сиділа заповзятлива Ніна Трохимівна, «попливла» крізь мряку і калюжі до Балаклеї. У центрі села на нас уже чекав «сільрадівський десант»: завідуюча будинком культури Лідія Синільник, директор центру дитячої та юнацької творчості Людмила Зубко та «головиха», Олена Ковальська. Завантаживши подарунки та коробки з духмяною випічкою, жіноча бригада вирушила до села Теклине, яке територіально належить до Балаклеївської сільради.У невеликому чепурному будиночку молодого подружжя Черняєвих нас не чекали. Однак Леся і Микола зраділи, що до їх донечки, п’ятикласниці Оленки,
«прийшла з подарунками сільрада». Їх дівчинка через родову травму має інвалідність: одна ніжка в неї коротша за другу. На жаль, батьки не мають матеріальної змоги проконсультувати і лікувати Оленку у столичних професорів. Щоб якось звести кінці з кінцями, тато змушений їздити з дому на заробітки — у селі немає роботи. Леся працює за невелику зарплату у «хазяйській» крамничці. Подружжя навіть не може через свій скромний бюджет газифікувати будинок. Розпитавши про їхні турботи і проблеми, Ніна Трохимівна разом з Оленою Миколаївною пообіцяли задіяти «депутатські канали» і допомогти Черняєвим повезти доньку до Києва, у спеціалізований медичний заклад.Наступна оселя — багатодітної родини Світлани та Анатолія Кудряшових, також мала свою біду. Їхня восьмирічна Галинка стала інвалідом через нещасний випадок. У дівчинки прооперовано підшлункову залозу, вона дуже слаба, потребує постійного догляду, строгої дієти. Однак повноцінного і збалансованого харчування дитині якраз і бракує. До того ж у вбогій хаті, де тільки-но протопили хмизом, несвіже повітря, вогко, і хвора Галинка змушена ходити одягнутою. Бабуся дівчинки, Марія Михайлівна Грозна, бідкалася на скруту, на недолю, на внуччині та свої недуги. Її пенсії не вистачає, щоб
«латати злидні» у доччиній сім’ї. Довгий час, ділилася журбою стара жінка, її зять заглядав у чарку. Тепер схаменувся, але втрачене здоров’я не повернеш. До того ж Галинчина мати не може знайти роботи... «А ви кажете, чому ми не провели газ, — скрушно хитала головою Марія Михайлівна. — За цю «розкіш» треба заплатити тисяч сім гривняків — а де ж ми їх візьмемо, безробітні?!»—
Нестатки не дають змоги газифікувати житло багатьом сім’ям, — з гіркотою підтвердила Олена Ковальська. Ми вийшли з холодних сіней хати Кудряшових, і «головиха» вела далі: — Цим моїм односельцям особливо прикро і боляче: по вулиці прокладено газопровід, у багатших сусідів голубе паливо обігріває весь дім, а вони через безгрошів’я туляться коло печі.У інваліда дитинства, 60-річної самотньої Галини Михайлівни Швець, куди завітали сільрадівські гості, хата також опалювалася дровами. Однак тиха, приязно усміхнена жінка не скаржилася на своє життя-буття. Вона була рада, що до неї прийшли
«добрі люди». Подякувала за подаровану нову хустину, за пироги. А потім делікатно попросила поради в Олени Миколаївни: може, замінити їй інвалідську пенсію на трудову? Маючи хворі руки й ноги, жінка, проте, сумлінно працювала в колгоспі й має більше двох десятків років трудового стажу. Мізерна пенсія по інвалідності не дотягує нині й до мінімальної. А Галині Михайлівні потрібно й дров купити, і машину найняти, і город зорати. Що вже й казати про ту газову трубу, що проходить повз її хату. Для обділеної долею людини омріяний блакитний вогник — наче світло далекої зірки...Чотирнадцять домівок, де мешкають діти-інваліди, десятки хатин малозабезпечених одиноких людей провідали того і наступного дня
«сільрадівські жінки». Кожному приділили увагу, вручили подарунки, підбадьорили словом. «Проте, — мовила Ніна Дем’яненко, — щоб потепліло у людських душах, потрібно спочатку обігріти їх оселі. Хотілося б, щоб це усвідомили державні мужі і відкраяли шматочок бюджетного «пирога» для найменш захищених. Для тих, хто недоїдає і прокидається щоранку у холодній хаті...»Будемо сподіватися, що до небайдужих слів депутата обласної ради дослухаються її колеги зі столичного парламенту. Для цього потрібно зовсім небагато: ухвалити законодавчі акти, котрі надавали б реальні пільги для знедолених людей на селі. Принаймні зрівняти, як колись проголошували, місто з селом. Хоча б у
«газовій» частині. Адже городяни не платять за підведення «блакитного блага» у свої квартири...Черкаська область.
