Якщо відверто, то вже давно нічого не чекаю від чергових львівських прем’єр: вони майже не приносять не те що мистецького потрясіння, але й крихти радості, і вже добре, коли не приносять розчарування. До чергової заньківчанської прем’єри поставилась як до вистави, яку просто треба подивитись, щоб мати повну картину театрального життя Львова. І була приємно здивована, навіть вражена! Федір Стригун, художній керівник Львівського національного театру імені Марії Заньковецької, який в основному тяжіє до української класики, на цей раз узяв до постановки п’єсу німецького драматурга Фрідріха Дюрренматта «Візит старої дами», яка в заньківчан перетворилась на «Візит літньої пані». На щастя, пом’якшення назви нічого не змінило в інтерпретації складної, навіть жорстокої п’єси Дюрренматта. Стригун створив монументальний твір про спотворення людських стосунків, коли над ними існує лише один бог — Гроші.

Трагікомедія Дюрренматта в інтерпретації Федора Стригуна набуває гостро сучасного звучання. У цій виставі нема ні головних, ні другорядних героїв, усі люди, втягнені в круговерть цієї немилосердно жорстокої історії, є головною дійовою особою вистави, бо через призму їхнього сприйняття рушиться світ і відбувається вбивство. Лише двоє юних щасливих накручуватимуть на велосипеді свої кола щастя, які вестимуть... до такої ж замкненої безвиході, бо 45 років тому там безтурботно і щасливо сміялись інші двоє, які тепер стоять навпроти одне одного, на межі, за якою приречено чекає смерть.

Стригун «одягає» свою виставу в ніжні шати музики (композитор — Іван Небесний), художниця Людмила Боярська перенасичує сценографію незліченною кількістю деталей, світловим обрамленням, яскравістю одягу. Але звідки такі дорогі вдяганки в зубожілій місцевості? Мабуть, отак намагалися у виставі підкреслити дисонанс дійсності з внутрішньою вбогістю персонажів, які ховають своє справжнє єство перед невгамовним бажанням матеріального благополуччя. Найлегше звинуватити в цьому Літню Пані (артистка Таїсія Литвиненко) чи ще краще звинуватити її колишнього коханого Фреді (артист Степан Глова), який так жорстоко її зрадив. І тоді вбивство стає осанною. Немає критеріїв моральних, немає мук душевних, є вічна влада грошей. Коло навколо приреченого звужується, стає схожим на потворну квітку, породжену нашим часом, де людина перестає бути людиною.

Що чекає на тих двох, які мчать, такі щасливі, на своєму велосипеді? Вони не зі світу Дюрренматта, вони зі світу Стригуна. Він, як режисер розумний, залишає нам надію, хоча б на один подих. Та все-таки вистава і від Дюрренматта, і від Стригуна — як справжня пересторога, щоб не озвіріти, не забути, що «ти на землі людина».

Львів.