Сімер Перечинського району на Закарпатті: «тифозне» село, де встановлено захворювання на черевний тиф

Як часто буває в таких випадках, чутки про масштабність лиха виявилися перебільшені. Навіть у самому обласному центрі — Ужгороді, нас застерігали від поїздки в Сімер: там і карантин, і люди масово потерпають від страшної інфекції, і навіть є вже десятки трупів нелегалів із Азії, котрі начебто і завезли тифозну паличку в Перечинський район.

Сільський голова Сімера Іван Вільчинський уже стомився і від наїздів тележурналістів, і від їхніх гіпербол. «Перебільшена недобра слава про село, — зізнався він, — вже просто дратує. Все не так трагічно, як показує телевізор». Місцева жінка потрапила в лікарню, провели дослідження, і справді 30 листопада знайшли паличку черевного тифу. Сім’ю ізолювали.

У меншого сина також встановили цю хворобу. Паличка, розповідає Іван Дмитрович, потрапила у водонапірну башту. Одразу почали здійснювати санепідемічні заходи не тільки в ній: з сільських криниць викачують воду, хлорують її, людей просять воду добре кип’ятити перед вживанням. У селі чистять усі туалети. Щодня медики обходять двори і перевіряють мешканців. Але жодного захворювання саме на черевний тиф за цей час не встановлено. Отож «гори трупів» — це вже витвір фантазії «зіпсованих телефонів», а не сімерська реальність.

До речі, в самому селі паніки немає. Усі наші співрозмовники до ситуації ставляться спокійно, а підвищеній увазі лікарів навіть раді. Так само подобається й інша «гігієнічна процедура» — чищення сільських нужників.

— Коли б це ще зробили безплатно, — хваляться жінки, з якими ми розговорилися на вулиці.

Тифозна слава Сімера і місцеві мальовничі краєвиди дивовижно контрастують одне з одним. До речі, це село чи не єдине в районі повністю газифіковане. Приїжджайте відпочивати, запросив нас у гості Іван Дмитрович і сказав, що «Голос України» поважає. «Тусування» нелегалів з далеких азійських країн у цих місцях він не заперечує. Каже, що в кожній халабуді в горах їх можна знайти, але не під силу сільському голові викорінити це явище. «Це дуже прибутковий бізнес — перекидати їх за кордон, — пояснює пан Вільчинський, — і в цьому зацікавлене широке коло осіб, яке ми не можемо розірвати».

На прощання у Сімері нас пригостили кавою. «Приготовлена на тифозній воді», — пожартували ми. «Пийте спокійно. Не бійтеся», — заспокоїли господарі, відпиваючи і собі ковток. Щоправда, ми випадково дізналися, що в кавоварку налили магазинної негазованої мінералки.