Не помітити Бурштинську ТЕС, чиї височезні труби стримлять вище всіх галицьких храмів, просто неможливо. На фоні патріархальних сіл це громаддя з залізобетонних конструкцій, що займає 25-гектарну площу, виглядає справжнім чудовиськом, що день і ніч вивергає зі своїх нутрощів клуби диму, який розсіюється в повітрі на багато кілометрів, а потім осідає на навколишні сади і городи. Галичани за 40 років існування ТЕС уже, здається, звикли до такого сусідства і приреченості своїх повстань, але ще чинять супротив, коли мова йде про відведення землі під нові золовідвали. Наразі таких є три, а вже потрібний четвертий. Що краще підприємство працює, то швидше вони заповнюються. Свого часу ці відходи виробництва намагалися утилізувати і перетворювати на корисні речі, скажімо, в керамзит чи шлакоблоки. Але фінансово-економічні негаразди зупинили це виробництво, і нині величезні цвинтарні золоями намагаються замаскувати рекультивацією.

Втім, нарікаючи на Бурштинську ТЕС за шкоду, яку та завдає довкіллю та їхньому здоров’ю, галичани разом з тим розуміють, що станція — та гілка, на якій вони сидять. Адже Бурштинська ТЕС, по суті, нині тримає на своїх плечах бюджет району. Вона дає роботу 2,5 тисячі працівників, а з підсобними господарствами — й усім чотирьом тисячам. Та й у промисловому виробництві Прикарпаття частка підприємства становить 24 відсотки. ТЕС по праву називають енерговелетнем держави, бо це одна з найпотужніших теплових електростанцій України, що забезпечує нині електроенергією три області Західної України (Закарпатську — цілком, Івано-Франківську і Львівську — частково), а також експортує її в сусідні країни. Не рахуватися з цим було б абсурдно, так само як і не зважати на законне право людей дихати чистим повітрям. Тож керівництво підприємства намагається одночасно вбити двох зайців — збільшувати виробничі потужності й зменшувати шкідливі викиди в атмосферу. Перша частина поки що йде успішніше, ніж друга. Починаючи з 2001 року, ТЕС невпинно нарощує темпи виробництва електроенергії, особливо після того, як Бурштинська ТЕС стала працювати від’єднано від ОЕС України, паралельно і під контролем UCTE (союз централізованого транспорту і розподілу електроенергії). Але, оскільки вона є структурним підрозділом ВАТ «Західенерго» — не розпоряджається своїм продуктом. Кошти на розвиток і модернізацію підприємству виділяють з центру, і їх занадто мало, щоб зробити революційне переоснащення енергоблоків і вийти з викидами на євронорми. За словами керівництва, капітальний ремонт з маломасштабною реконструкцією одного блока коштує до 15 млн. доларів. І на це ще можна разом з ВАТ «Західенерго» спромогтися. А ось великомасштабна реконструкція одного блока вартістю від 80 до 130 млн. доларів — ні ТЕС, ні «Західенерго» не під силу. Потрібен потужний інвестор. Окупність такого проекту, запевняють на ТЕС, — від 4 до 10 років. А гарантією окупності є робота Бурштинської ТЕС на експорт з можливостями збільшення експортної потужності з 450 до 700—1000 мВт. Та поки що інвестора, який був би здатен ризикнути своїми мільйонами, нема. Звідси й багато проблем та відчуття без вини винних.

Говорити, що ТЕС не переймається проблемою збереження довкілля, було б несправедливо. Це її постійний головний біль. Про це свідчить хоча б те, що тут регулярно проводять заміну старих електрофільтрів на нові, модернізують виробництво, шукають якісне паливо, впроваджують нові схеми і проекти, які дали б можливість зменшити викиди шкідливих речовин в атмосферу. А в 2002 році навіть створили відділ охорони навколишнього середовища на правах самостійного структурного підрозділу ТЕС. Але результати й досі маловтішні: станція щороку в середньому викидає понад сто тисяч тонн шкідливих речовин (пил, оксиди азоту, вуглецю тощо), які осідають на легенях Карпат і людей.

Можливо, аби якоюсь мірою реабілітувати себе, на підприємстві дуже уважні до розвитку соціальної сфери. Коли директор ТЕС Мирон Романів сказав, що два місяці тому тут здали 82-квартирний житловий будинок, а потім додав, що це вже п’ятий будинок за останні роки, це прозвучало, як слова з давно забутої казки: невже ще хтось комусь сьогодні дає безплатне житло? А на Бурштинській ТЕС, з’ясувалося, таких «реліквій» збереглося не так і мало. Є тут, скажімо, санаторій-профілакторій «Сокіл», де енергетики відпочивають після робочої зміни, приймають лікувальні процедури, а влітку оздоровлюються їхні діти — до тисячі щорічно. У затишному куточку Карпат в Яремчі розташована чудова база відпочинку «Легенда», де працівники станції можуть відпочивати протягом шести днів за 120 гривень. Щорічно у такий спосіб вдається оздоровити 500—600 осіб. Вихідні в «Легенді» може провести й ціла сім’я. І лише, як сказав директор, за 90 гривень! Наслухались ми і про здоровпункт, і про тепличне господарство, де вирощують помідори, огірки, банани, фініки і лимони, якими вітамінізують харчування своїх працівників, адже тут є дві їдальні, буфети, пельменна. Пишаються енергетики і своїм Палацом культури «Прометей», де продовжують щорічно проводити концерти цехової художньої самодіяльності. Крім того, мають комплекс спортивних споруд, новий стадіон, плавальний басейн, футбольну команду «Енергетик», що єдина в галузі репрезентує у професійній футбольній лізі традиційну енергетику. Планують на базі спорткомплексу створити ще й спортивний інтернат на 120 дітей. Та й сам Бурштин з появою теплової електростанції перетворився на промисловий центр. Хоч місту минуло 450 років, та треба визнати, що стрімко розвиватися воно стало, власне, з будівництвом ТЕС. Якщо у 1970 році тут проживало 8100 осіб, то нині — понад 18 тисяч.

Ось такі контрасти Бурштинської ТЕС. Чи врівноважують вони один одного? Мабуть, марно шукати на це відповіді, та й не потрібно, як не варто тепер, коли Бурштинська ТЕС є, існує, думати, що це — благо чи зло. Подумаймо про те, щоб останнього було менше, а більше було добра. Згадую, з якою радістю мені повідомили сенсаційну новину: у Бурштинському водоймищі рибалки зловили раків! Вперше за багато років. А раки, як відомо, водяться лише в чистій воді.

Івано-Франківська область.