Давно помічено, що кожному раунду україно-російських газових переговорів передує інформаційний наступ з боку «Газпрому». Тут усе зрозуміло — Російська Федерація, прагнучи й надалі диктувати Україні свої умови, застосовує весь наявний у неї арсенал засобів впливу. Проте далі різноманітні інформаційні інсинуації підхоплюють так звані російські ЗМІ в Україні, вітчизняні експерти та політики, і невдовзі, як наслідок, Україна змушена спростовувати чергову нісенітницю на офіційному рівні. Для прикладу, саме так розвивався скандал із начебто зниклим із українських підземних газосховищ російським газом. Невдовзі з’ясувалося, що газ нікуди не зникав. Але, як кажуть, неприємний осадок залишився. Можна було б навести чимало інших прикладів необгрунтованих звинувачень з боку «Газпрому», але й так зрозуміло, що ці дії переслідують єдину мету — створення для російської сторони сприятливої переговорної ситуації. Пригадується, свого часу Президент України навіть був змушений заборонити урядовцям коментувати діяльність Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», бо численні і дуже часто нефахові коментарі високопосадовців ускладнювали й без того непрості «газові» переговори із Росією та Туркменистаном.

Проте критичні закиди на адресу керівництва «Нафтогазу України», котре начебто «не може домовитися із «Газпромом» про ціну та умови транзиту російського газу» та й загалом, «займає неконструктивну позицію у переговорах з Росією», не припинилися. «Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння, став підтриманий парламентом депутатський запит, який стосується стану переговорів з Росією та моєї нібито «неадекватної» реакції на вимоги російської сторони», — заявив після цього голова правління «Нафтогазу України» Олексій Івченко. Щоб дати вичерпну відповідь на всі звинувачення, він вирішив публічно відзвітувати перед українською громадою про результати діяльності компанії за десять місяців нинішнього року. Отже, про що розповів голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій ІвЧенко (на знімку) під час свого публічного звіту?

Про переговори з «Газпромом»

— Сьогодні дуже часто лунають звинувачення, що керівництво «Нафтогазу» не може домовитися із «Газпромом», а тому виникають проблеми у стосунках. Але що означає «домовитися»? Прийняти ультимативні вимоги «Газпрому» та «здати» національні інтереси? — запитує О. Івченко. — «Нафтогаз» на це не піде, оскільки не порушував і не порушить жодного пункту жодного міжурядового україно-російського договору. Проте якщо одна зі сторін хоче змінити чинні договори, то шлях до укладення нових домовленостей лежить через пошук взаємних компромісів, а не через висунення ультимативних вимог.

Ці твердження О. Івченка підкріплені цілком достатньою правовою базою. Зокрема, згідно з доповненням до контракту між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» від 21 червня 2002 року про обсяги та умови транзиту російського природного газу територією України на період з 2003 до 2013 року та доповненням №4 до цього контракту, «Газпром» зобов’язується щорічно, до 2009 року, поставляти в оплату за надані Україною транзитні поcлуги природний газ за ціною 50 доларів за 1000 кубометрів. Причому домовленість передбачає, що зазначені умови не можуть бути змінені в односторонньому порядку. Для повноти картини додамо, що ці умови також пов’язані з міжурядовою україно-російською угодою від 4 жовтня 2001 року, за якою Україна погоджувалася встановити зменшений, пільговий тариф на послуги за транзит російського газу (з 1,75 до 1,093 долара США за транзит 1000 кубометрів газу на кожні 100 кілометрів відстані), а Росія, відповідно, зменшувала ціну газу, що постачається в оплату за транзит, з 80 до 50 доларів США за 1000 кубометрів. Важливо зазначити, що на обсягах отримуваного Україною газу це не позначалося.

Сьогодні російську сторону ця схема перестала влаштовувати, і вона запропонувала перейти до нового механізму оплати транзитних послуг: не газом, як передбачають чинні угоди, а грошима. Відповідно й Україна також муситиме купувати російський газ за гроші, причому, як наголошують представники «Газпрому», купувати за європейськими цінами. На очевидну непроробленість російської пропозиції вказує хоча б та обставина, що неясно, як розуміти термін «європейська ціна на газ», оскільки в різних європейських країнах ціна газу різниться на сотні доларів США. Проте розрахунок був якраз на те, що Україна погодиться з російським ультиматумом і в пожежному порядку підпише нові угоди про зміну механізму розрахунків. Як зазначив О. Івченко, «ми отримали напередодні планованого візиту прем’єра Російської Федерації Михайла Фрадкова компромісні, як вважає російська сторона, пропозиції стосовно зміни газових домовленостей. Щоправда, по суті, це був ультиматум — або ви сьогодні приймаєте ці умови, або... мабуть, тоді немає сенсу їхати», — каже О. Івченко. Зрозуміла річ, що Україна не могла погодитися на ці, запропоновані навіть не «з коліс», а «з літака» умови, оскільки вони щонайменше потребують вивчення, розрахунків та узгоджень. Врешті-решт, маємо всебічно виміряти ту межу компромісу, до якої можемо дійти. Саме тому запропоновані російською стороною умови наразі є неприйнятними.

Водночас все вказує на те, що позиція «Нафтогазу» й України загалом у цих переговорах не така вже й слабка, як може здатися. Бо, по-перше, на нашому боці чинний договір, який не може бути змінений в односторонньому порядку. У зв’язку з цим нагадаємо ситуацію, яка склалася в 1998—1999 роках, коли різко зменшилися європейські ціни на газ: зокрема, 1999 року Росія продавала Франції природний газ на кордоні останньої по 79 доларів за 1000 кубометрів. Та якщо врахуємо вартість транспортних послуг від україно-російського кордону до кордону Франції, то з’ясуємо, що фактично на україно-російському кордоні для Франції російський газ коштував близько 28 доларів за 1000 кубометрів. Тим часом Україна того само 1999 року платила за 1000 кубометрів російського газу 80 доларів США, а отже, щороку переплачувала «Газпрому» більш як 2 мільярди доларів США. Пам’ятаємо, що на той час Україна неодноразово пропонувала Росії змінити умови та ціни постачання газу в Україну, однак «Газпром» відмовився це зробити, посилаючись якраз на чинні україно-російські міжурядові «газові» домовленості. У такому разі виникає логічне запитання: чому Україна має нехтувати національними інтересами і на догоду Росії змінювати вигідні й чинні як мінімум до 2009 року умови розрахунків за російський газ?

По-друге, на нашому боці й та важлива обставина, що саме через Україну транспортується понад 120 мільярдів кубометрів російського газу, що становить понад 80 відсотків загального обсягу російського газового експорту. Отже, Росія, незважаючи на різноманітні «обхідні заяви», зацікавлена в українських транзитних потужностях не менше, ніж Україна в російському газі як платі за цей транзит. Уже ця обставина повинна підштовхувати обидві країни до пошуку взаємного компромісу. І Україна, навіть маючи на руках належні юридичні аргументи, готова до пошуку компромісу і не виключає, що в майбутньому буде підписано нові угоди. Але саме в майбутньому, бо, по-третє, щоб перейти до нового механізму розрахунків за транзит російського газу, треба перепідписати більше десятка договорів, у тому числі міжурядових, які потребують ратифікації парламентами обох країн. Чи це реально зробити за місяць до початку 2006 року? Звичайно, ні. Тому, якщо до початку наступного року не буде підписано нових угод, Україна продовжуватиме дотримуватися чинних домовленостей, а саме — транспортуватиме визначені обсяги російського газу і на законних підставах в оплату за транзитні послуги отримуватиме визначені обсяги природного газу. А нинішня інформаційна атака Росії має цілком конкретну мету — домогтися якомога швидшої зміни міжурядових угод та отримати економічні переваги. І це цілком зрозуміло. Хотілося, щоб це зрозуміли і вітчизняні політики та щоб вони у передвиборній метушні не сприяли втіленню далекосяжної мети Російської Федерації.

Про переговори з Туркменистаном

На початку нинішнього року дуже непростою була ситуація із постачанням туркменського газу. Голова «Нафтогазу України» під час публічного звіту нагадав, що з 1 січня 2005 року Туркменистан збільшив ціну природного газу до 58 доларів США за тисячу кубометрів (порівняно із 2004 роком ціна збільшилася на 14 доларів США). Іншими словами, собівартість імпортованого у першому півріччі 2005 року природного газу істотно зросла, але ціна реалізації газу споживачам України залишалася без змін. Причому врегулювати ситуацію було надзвичайно складно, оскільки через неузгодженість клірингових коефіцієнтів (на той час Україна розраховувалася за туркменський газ на 50 відсотків товарами, а ще на 50 — грошима) виникла затримка з товарними розрахунками. Однак проблему таки було вирішено, причому під час переговорів з Туркменбаші навіть вдалося знизити ціну туркменського газу з 58 до 44 доларів США за 1000 кубометрів. Також було вирішено перейти з Туркменистаном винятково на грошові розрахунки, що цілком знімало так звані клірингові проблеми. Але водночас було підписано протокол про наміри, за яким Туркменистан заявляв про бажання купувати українські товари за валюту за середніми світовими цінами. Отже, перейшовши на грошові розрахунки за газ, Україні вдалося зберегти туркменський ринок для українських товарів. Наприклад, якщо минулого року до Туркменистану було поставлено товарів на 100 мільйонів доларів США, то нинішнього вже на 150 мільйонів доларів США і до кінця року ця цифра значно зросте. До того ж тепер торгівля з Туркменистаном базується на прозорих і зрозумілих принципах оплати. Адже, на думку О. Івченка, «попередній, кліринговий принцип торгівлі, не дав нічого доброго ні Україні, ні Туркменистану, ні «Нафтогазу України», ні «Туркменнафтогазу», а був вигідний лише посередницьким структурам, котрі заробляли на цьому великі гроші. Саме вони найголосніше кричать про можливі втрати України внаслідок скорочення товарних поставок до Туркменистану». Тим часом практика показала, що Україна не тільки не втратила, а й збільшила ці поставки та позбулася можливих проблем із товарними розрахунками з Туркменистаном.

— Якщо із товарними розрахунками за газ, поставлений у першому півріччі 2005 року, справді виникла затримка, оскільки не було вчасно узгоджено ціни та номенклатуру товарів, то грошові розрахунки було проведено день у день, а коли йдеться про друге півріччя, то «Нафтогаз» навіть сплатив наперед 30,1 мільйона доларів, що ще раз свідчить на користь грошових розрахунків, — каже голова НАК «Нафтогаз України». Тобто є всі підстави говорити про позитивну динаміку україно-туркменських стосунків.

Про разрахунки з бюджетом та ціни на газ

Що стосується фінансово-господарської діяльності компанії за 10 місяців нинішнього року, то тут теж є чимало здобутків, але, так само чимало проблем, котрі «Нафтогазу України» самотужки вирішити дуже важко. Зокрема, внаслідок внесення змін до держбюджету на 2005 рік суму відрахувань компанії до бюджету було збільшено більш як удвічі. І «Нафтогаз України», незважаючи на всі труднощі, виконує це зобов’язання: за 10 місяців до держбюджету вже перераховано 8,463 мільярда гривень, тоді як за весь минулий рік було перераховано лише 4,546 мільярда гривень. Зрозуміла річ, що забезпечити ці виплати було дуже непросто, адже якщо темпи зростання доходів компанії у 2005 році становлять 13,2 відсотка, то податкове навантаження зросло більш як у шість разів. При цьому компанії вдалося зберегли прибутковість: за 9 місяців 2005 року консолідований дохід «Нафтогазу України» становив 40, 236 мільярда гривень, що на 13,2 відсотка більше, ніж у 2004 році. Валовий прибуток становив 4,647 мільярда гривень, що також на 5,16 відсотка більше, ніж за аналогічний минулорічний період.

За рахунок яких резервів компанії вдалося вийти на ці показники та виконати зобов’язання перед бюджетом? Насамперед було наведено порядок у закупівлі матеріально-технічних ресурсів — якщо минулого року на це було витрачено майже 2,4 мільярда гривень і значна частка закупленого залишилася на складах, то сьогодні на склади ніхто не працює. Застосувавши новітні технології, компанія стала «закопувати» вдвічі менше грошей під час ремонтів трубопроводів. Також було поламано незаконні схеми, які давали змогу ухилятися від сплати податків.

Але треба сказати, що навіть ці заходи не дають можливості «Нафтогазу» почуватися спокійно. Водночас мало хто говорить про те, що постанова Кабміну, якою встановлювалися підвищені зобов’язання «Нафтогазу» перед бюджетом, також передбачала підвищення ціни на газ до економічно обгрунтованого рівня для всіх категорій споживачів України. Саме за рахунок цього підвищення компанія до кінця року планувала додатково отримати 1,7 мільярда гривень. Але плани з підвищення цін на газ так і залишилися планами, тож компанія продовжує продавати газ собі у збиток, бо наявні ціни навіть не відшкодовують витрат на його видобуток, закупівлю та реалізацію. І це при тому, що в Україні ціна газу для населення не лише найнижча в Європі, а й на 26,3 відсотка нижча, ніж у Росії. Те саме стосується цін для промисловості — менше, ніж в Україні, за газ платять тільки російські споживачі.

Невже ми найбагатша країна світу, якщо за рахунок утримання необгрунтовано низьких, незмінних з 1999 року цін на газ дозволяємо собі дотувати металургійні компанії, що належать приватним власникам, або аж ніяк не бідних власників елітних котеджів і квартир? А бюджет країни, відповідно, втрачає додаткові кошти на пенсії та соціальні виплати. Тим паче що наявний в Україні механізм субсидій дає змогу зробити так, щоб зростання відпускних цін на газ не зачепило соціально незахищені верстви населення. Чи не час розірвати це порочне коло?

Отож залишається дивуватися, що «Нафтогаз України» в умовах майже відсутнього державного фінансування геологорозвідки та дефіциту власних коштів зумів на належному рівні профінансувати роботи із збільшення сировинної бази та цілком виконав плани з видобутку нафти, газу і газового конденсату. Зокрема, за 10 місяців нинішнього року було видобуто 15,2 мільярда кубометрів природного газу та близько 3,3 мільйона тонн нафти і газового конденсату, що, відповідно, на один та два відсотки більше від минулорічного видобутку. При цьому О. Івченко для порівняння наводить приклад російського «Газпрому», котрий, маючи набагато кращу сировинну базу, збільшив минулого року видобуток газу лише на 0,44 відсотка.

Насамкінець голова «Нафтогазу України» висловив сподівання, що українська громада на підставі викладених фактів зробить самостійний висновок про те, хто насправді дбає про захист енергетичної безпеки та економічних інтересів України. «Нафтогаз України» працює на державу, дай Боже, щоб так працювали всі, — підсумував О. Івченко свій публічний звіт.