Чому не покарано жодного високопосадовця, відповідального за лютневі події минулого року? Це питання турбує не тільки наше суспільство, а й зарубіжних партнерів. Їм важко зрозуміти, якої підтримки ми просимо в них, якщо самі не робимо нічого, щоб покарати винних і не допустити подібного в майбутньому. Зарадити міг би Міжнародний кримінальний суд, так званий Гаазький трибунал. До компетенції цього органу входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, військові злочини, злочини проти людства та агресію. Однак Україна й досі не ратифікувала Римський статут, згідно з яким 17 липня 1998 року суд утворено. Наша країна підписала цей документ у січні 2000 року. Однак пізніше, у 2001-му, Президент Леонід Кучма звернувся із поданням до Конституційного Суду, щоб отримати висновок про відповідність Римського статуту нашому Основному Закону. Отоді ми й зупинилися перед фактом, що статтю 124 розділу VІІІ про судоустрій необхідно доповнити положенням, яке дасть змогу нашій країні визнавати «юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту Міжнародного кримінального суду». Минулій владі не вистачило тринадцяти років, щоб прийняти ці зміни до Конституції і зробити можливою ратифікацію статуту. Тиждень тому такий законопроект зареєстровано у Верховній Раді за авторством народного депутата Віталія КУПРІЯ. Документ №1788 уже зібрав 155 підписів парламентаріїв і тепер очікує схвалення в комітеті. Нам вдалося поспілкуватися з автором проекту змін.
— Віталію Миколайовичу, на ці зміни до Конституції ми чекаємо вже довго. Вочевидь, у попередньої влади не було політичної волі їх ухвалювати через особисті побоювання. Де гарантія, що теперішня влада, тим паче за умов фактичної війни, захоче приєднуватися до Римського статуту?
— Думаю, жоден Президент, який прагне мати повноту влади і, як заведено на посттоталітарному просторі, імунітет від закону, не захоче мати справу із такою додатковою інстанцією, яку не можна підкупити, з якою не можна домовитися ані політично, ані за хабарі. Розумію, чому нинішнє керівництво не прагне імплементації цього статуту, а відтак і цих дуже простих змін до Конституції, які вкладаються в одне речення. Водночас є політики досить високого рангу, які вважають, що це може зіграти на руку Росії. Начебто ця країна може задокументувати якісь окремі випадки злочинів проти людяності і передати їх на розгляд Міжнародного кримінального суду. Ідеться навіть не про Президента, а, наприклад, про командирів, які віддавали накази на застосування хоча б тих самих «Градів». Адже це неточна зброя, яка може призвести до жертв серед мирного населення. Але такі побоювання, як на мене, необґрунтовані, бо цей суд застосовує заходи впливу тільки тоді, коли очевидним є умисел здійснити такий злочин. Окрім того, передбачається субсидіарність, коли злочин спочатку має розслідувати внутрішня система правоохоронних органів, і жодна міжнародна інстанція не може втручатися. Фактично, зовні втручатимуться тільки якщо нам не під силу розслідувати якусь справу і ми просимо допомоги, або не хочемо розкривати якийсь злочин. Нині маємо достатнє фінансування правоохоронних органів і немає підстав вважати, що не зможемо розслідувати окремі злочини. А коли йдеться про злочини проти людяності, про масові вбивства, допомога нам не завадить.
— Під вашим законо-проектом підписалися 155 народних обранців, але серед них немає підпису голови профільного Комітету з питань правової політики та правосуддя Руслана Князевича. Чи означає це, що документ матиме певні труднощі із проходженням до сесійної зали?
— Звісно означає. Це мій колега по фракції («Блок Петра Порошенка». — Авт.), він був одним із перших, до кого я підходив з пропозицією підтримати ці зміни. Свою відмову аргументував саме тим, що це може бути вигідно Росії. Але мене турбує, що ця людина довго була представником Президента в парламенті. Чи не узгоджено цю позицію з главою держави? Якщо так, то незрозуміло, як ми взяли на себе зобов’язання, згідно зі статтею 8 Угоди про асоціацію із ЄС, ухвалити Римський статут шляхом внесення змін до Конституції?
Цього тижня ми провели круглий стіл з учасниками міжнародної спільноти, серед яких було троє ініціаторів створення Міжнародного кримінального суду. Прийшли також голови і члени комітетів Верховної Ради, представники громадськості. Я зробив публічну заяву про необхідність створення громадського тиску на керівництво держави, на високопосадовців, щоб вони заявили свою чітку позицію «за» чи «проти». Якщо «проти», то незрозуміло, як виконувати обов’язки перед Європейською спільнотою і як пояснити це людям, в іншому разі ми вимагаємо рішучих дій для розгляду питання в парламенті. Це залежить тільки від політичної волі. На останньому засіданні комітету в цьому скликанні голова може поставити питання про внесення проекту змін у порядок денний. Згідно з процедурою, документ має розглянути Конституційний Суд. Якщо так станеться, на березень-квітень можна очікувати ратифікації статуту. Інакше питання перейде на осінь. Поки що нас на засідання комітету не запрошували, а отже, питання на порядку денному, я так розумію, не стоїть. Це турбує і депутатів, які підписалися під документом, і громадськість, і мене особисто як учасника Майдану.
Я подавав заяву, щоб визначитися з позицією стосовно цього питання на засіданні нашої фракції. Минуло вже десять днів, і жодної реакції немає. Це видається бойкотом, бо «потрібні» документи ухвалюють за один день. Просять невідкладно проголосувати за те, чого в очі не бачив.
— Підтримуєте такий підхід?
— Ні. Вирішив не голосувати за законопроекти, які мені кидають на стіл працівники апарату, а я не маю можливості навіть прочитати висновки експертів.
— То, може, ця мовчанка від фракції — відповідь на таке ваше ставлення?
— Можливо, когось у фракції це і не влаштовує. Але таких, як я, там достатньо. Десятків два-три.
— Є низка країн, не останніх у світі, які не підписують Римський статут, вважаючи, що він «зазіхає» на їх суверенітет. Поясніть простим громадянам, для чого він потрібен нам?
— Цей документ не підписують, наприклад, США, які мають свої досконалі суди та правоохоронну систему, і на міжнародному рівні можуть ініціювати резонансні процеси. Вони просто не потребують зовнішньої допомоги. А для слабших країн, в яких процвітає корупція, це просто вихід для відновлення справедливості. Ніхто ж не має зауважень до Європейського суду із захисту прав людини. Для багатьох він остання надія для чесного розгляду скарги. Упевнений, що Міжнародний кримінальний суд об’єктивно розглядатиме всі справи. Після кількох гучних процесів наші чиновники вже боятимуться віддавати накази для вчинення страшних злочинів.
— Дякую за розмову!
