Процес створення в Україні суспільного телебачення та радіомовлення має досить тривалу історію. Ще у 1997-му парламент прийняв відповідний закон, відбулося й чимало бесід та дискусій за участю всіх зацікавлених сторін. Але віз і нині там — закон не діє, суспільне телебачення не створено, а ідея має багато і прихильників, і супротивників. Сьогодні на розгляді у Верховній Раді на стадії другого читання перебуває нова редакція закону про систему суспільного телебачення і радіомовлення.

За словами першого заступника голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Сергія Правденка, проти створення суспільного телебачення та радіомовлення найчастіше лунає таке застереження: мовляв, візьмуть державне і розкрадуть. Враховуючи такі настрої, а також інші численні пропозиції, і було доопрацьовано нову редакцію закону. У ній, зокрема, передбачається, що суспільне ТБ, як і радіо, будуть самостійними юридичними особами у формі державних підприємств, які не підлягають приватизації. Держава участі в управлінні суспільним телерадіомовленням не братиме, а найвищим управлінським та контролюючим органом стане наглядова рада, одну половину якої (15 осіб) формуватиме за пропозиціями депутатських фракцій і груп Верховна Рада, а другу — громадські організації методом жеребкування у прямому ефірі. А затверджуватиме склад наглядової ради Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Наглядова рада призначатиме й генеральних директорів суспільного телебачення та радіо. «Головне — унеможливити втручання будь-якої гілки влади», — вважає Сергій Правденко . До того ж, на думку народних депутатів, створення суспільного телерадіомовлення додасть свободи всім ЗМІ. А щоб «новонароджене дитя» не потрапило в передвиборний буревій, автори законопроекту пропонують, щоб відповідний закон набрав чинності після парламентських виборів, з 1 липня 2006 року, коли країна матиме нову Верховну Раду.

Засідання «круглого столу», проведеного парламентським Комітетом з питань свободи слова та інформації разом із міжнародним фондом «Відродження», засвідчило, що українські парламентарії взяли на озброєння досвід створення системи суспільного телерадіомовлення розвинутих європейських країн, приміром, Швеції, де керівний орган такого ТБ також формують навпіл парламент і громадськість. Однак українські реалії диктують власну перспективу. До того ж впровадження суспільного телебачення має відбуватися синхронно із розвитком в нашій державі цифрового ТБ, де ми, на жаль, порівняно з «бабусею» Європою ще пасемо задніх.

«Суспільне мовлення для України — це демократичне реформування національних телерадіокомпаній, в яких уже відбуваються зміни. Але тепер їх треба закріпити в законі», —- вважає директор Інституту медіа-права Тарас Шевченко. А противникам цього закону, які твердять, мовляв, держава втратить свої інтереси, відповідає: але ж державні інтереси мають збігатися з народними, які й відображатиме в ефірі суспільне радіо та ТБ.

«Держава після сподівань Майдану просто зобов’язана надати законодавчі гарантії», — переконаний голова Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Віталій ШевЧенко . Бо хоча після помаранчевої революції у вітчизняних мас-медіа і відбувся серйозний прорив, але поки що ніхто не може дати жодних гарантій, що не буде вороття назад.