Чи втримає її від кримінальних спокус міліція?
Не новина, що однією із головних обіцянок нової влади було встановлення законності і справедливості у державі. Саме вони привели на Майдан тисячі симпатиків. Але так само не секрет, що сьогодні суспільство переживає кризу розчарування: обіцянки залишились обіцянками. Що заважає правоохоронцям як головному інструменту втілення в життя революційних ідей подолати головні проблеми суспільства — насамперед корумпованість владних структур? З цим запитанням ми звернулися до начальника УМВС у Хмельницькій області, генерал-майора міліції Володимира Гаврилюка
— Володимире Івановичу, якщо навіть не вдаватися до статистики, а поглянути на ситуацію в області очима звичайного обивателя, вимальовується не дуже райдужна картина. Порізані на металобрухт заводи, зруйновані селянські господарства, за копійки приватизовані діючі підприємства... Всім здавалося, що ось прийшла нова влада і нарешті буде наведено порядок. Але суди не здригаються від резонансних справ. А тим часом розгораються нові скандали, і знову немає винних.
— Почнемо з того, що не треба плутати політичний популізм із реальною роботою із забезпечення законності у всіх сферах життя. Що значить, немає резонансних справ? Розкриваючи економічні злочини в області, ми лише з початку року відшкодували державі шістнадцять мільйонів гривень. Хіба це не показник? Чи, може, хтось очікував, що правоохоронці розпочнуть масові арешти, репресії, усіх підозрюватимуть у злочинах?
Не треба забувати, що порядок у домі залежить не тільки від того, хто за цим домом наглядає, а й від того, хто і за якими правилами в ньому живе. За дев’ять місяців ми виявили майже сімдесят фактів хабарництва. Сфери традиційні — бюджетні установи, освіта, охорона здоров’я, приватизація землі. І суми хабарів становлять від двохсот до десяти тисяч гривень. Не думаю, що у всіх випадках йшлося про вимагання. Дуже часто хабарі беруть тому, що хтось їх хоче дати, створюючи собі якісь преференції. Уявіть собі, голова однієї медико-соціальної експертної комісії взяв п’ятсот доларів за те, щоб інваліду присвоїти групу. Чи, приміром, суд уже розглянув справу стосовно двох спеціалістів управління землеустрою, котрі вимагали гроші за оформлення земельного акта. У таких випадках не тільки про кримінальну відповідальність треба говорити, а про стан моральності в суспільстві взагалі. Одним законом уже не обійтися.
— Але закон повинен стримувати від усіляких хибних бажань. Але чомусь складається враження, що найбільше його боїться дрібний карась, а для щук він наче і неписаний.
— Розумію, про що йдеться. Тут одразу всім пригадується розкрадання і розвал економіки. Нерідко мені доводиться чути: завод в районі розтягнули, а кого покарали? Але у тих
«крадіжок» дуже непроста історія. Де були колективи, коли їх підприємство спродували-перепродували? Дуже часто люди самі віддавали за безцінь свої акції, а вже потім кусали лікті. Тепер зрозуміло, що помилялися, але ж не всяка помилка — це кримінальний злочин. Якщо він є — ми зробимо все, щоб його зупинити. Наведу лише кілька прикладів. Ми розкрили діяльність однієї групи, котра незаконно розмитнювала автомобілі. Суддя райсуду направляв у виконавчу службу підробні судові вироки, на основі яких і здійснювалося розмитнення. Збитки держави становили майже десять мільйонів гривень.Чи ось зовсім свіжий факт: директор одного із підприємств вимагав дев’ять тисяч гривень від підприємців за те, щоб відвантажити їм за доступною ціною продукцію свого заводу. Слідство ще триває, але факт залишається фактом.
— Володимире Івановичу, давайте облишимо колишні, так би мовити, приватизаційні
«борги» і повернемося до нинішніх стратегічних об’єктів. Сьогодні в області триває справжня боротьба за управління будівництва ХАЕС. Скуповуються акції, зав’язалася боротьба між теперішніми і новими власниками. Обидві сторони претендують на цей об’єкт, а тим часом заручниками знову стають прості робітники. Люди уже виходили на вулиці з пікетами, розуміючи, що навколо точиться щось дивне. Де правоохоронці? Чи завтра ми знову скажемо, що помилися?— Ми не можемо керуватися лише мітинговими гаслами, тому серйозно вивчаємо цю проблему. Проводиться ретельна перевірка фінансової діяльності цього підприємства, і ми слідкуватимемо, щоб усі теперішні фінансові операції проводилися тільки на законній основі.
Але я принагідно хочу зупинитися ось на якій проблемі. Дуже часто керівниками підприємств є люди із депутатськими мандатами різного рівня. Відновлення їх недоторканності — це просто нонсенс, на мою думку. У нас в області майже одинадцять тисяч депутатів. Уявімо, хтось із них скоїв банальну ДТП. То перш ніж провести слідчі дії, прокурору необхідно вийти на відповідну раду, яка протягом місяця може дати відповідь про притягнення до відповідальності. До того ж вона може бути не обов’язково позитивна. А якщо доведеться районному прокурору звертатися із таким проханням до Верховної Ради — коли вона зможе його розглянути? А тим часом терміни розслідування будь-якої справи спливають.
Нагадаю, мова зайшла про звичайну ДТП. А якщо йтиметься про серйозні злочини і речі? Мені довелося побувати в Естонії і познайомитися із роботою тамтешніх правоохоронців. За населенням ця країна трохи менша за нашу область, тому багато проблем у нас схожі. Я запитав там про депутатську недоторканність. Моє запитання викликало тільки усмішку: закон рівний для всіх, посада не звільняє від відповідальності. Чому ми відступаємо від цього такого зрозумілого і логічного правила?
— Можливо, тому, що ми взагалі часто відступаємо від правил. Хіба не буває так, що правоохоронці, котрі повинні слідкувати за законом, самі його порушують?
— Дехто справді уявив собі, що посада, чи, приміром, міліцейська форма ставлять його у виняткові умови. Тривалий час цю норму успішно використовували в житті. Подолати її дуже непросто. Нинішнього року ми порушили одинадцять кримінальних справ за фактами посадових злочинів. До того ж, незважаючи на дефіцит кадрів, намагаємося одразу звільнятися від тих, хто не зрозумів теперішніх завдань і повноважень міліції. Але повторюю, міліція — це не якийсь окремий інститут, котрий живе поза суспільством і державою, і подолати старі звички, уявлення буває дуже непросто.
В одному з райцентрів у нас сталася справжня НП. Вночі злочинці пограбували магазин із зброєю. Одинадцять одиниць вогнепальної зброї опинилося в руках у бандитів. Факт дуже тривожний. Та найнеприємніше те, що
«допомогли» у цьому самі міліціонери. Кілька разів спрацьовував сигнал тривоги, але двоє чергових так і не виїхали на місце події. Зрозуміло, що стосовно них була порушена кримінальна справа. Здавалося, всі факти є, але ось уже півроку прокуратура так і не спромоглася направити матеріали справи до суду. Не можу говорити про причини такого зволікання, але хіба його наслідком не стали розмови про те, що міліції все можна і вона безкарна?Виходить парадоксальна ситуація: дуже часто люди нарікають на столичну владу, на те, що вона не може навести ладу в державі. Але чомусь не хочуть зрозуміти, що всяка влада починає своє існування в селі, маленькому містечку, райцентрі. І від неї передусім треба вимагати чесності та справедливості.
— Але як сільський безробітний, приміром, може проконтролювати голову райдержадміністрації, котрий в районі є головним господарем?
— Ось тут і повинна допомогти міліція. Навряд чи цим можна хвалитися, бо це, з одного боку, підриває авторитет нової влади, але ми вже порушили справи стосовно кількох перших осіб в різних районах. З другого боку, це свідчення того, що помаранчеві обіцянки — це не пусті слова. Масштабні злочини завжди розпочинаються із малих і непомітних. Якщо ми сьогодні зупинимо когось на малому, значить, завтра не станеться чогось гіршого. Нехай у нас буде менше резонансних справ, бо це вже свідчення важкої хвороби. А буденна міліцейська робота, можливо, не така гучна, зате результат її важливий для всіх. Бути чесним, особливо коли є різні спокуси, дуже непросто. І новій владі так само. Якщо міліція втримає від цих спокус, не вдаючись до політики, можна вважати, що вона виконає свої функції.
Розмовляла Ірина КОЗАК.
Хмельницький.
