Президент України нещодавно підписав указ «Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель». Документом зобов’язано Кабмін розробити до 1 січня наступного року концепцію вдосконалення земельних відносин на 2006—2015 роки.

Коментуючи указ глави держави віце-президент Української академії аграрних наук Антон ТРЕТЯК під час формування аграрної політики пропонує керуватися етикою земельних відносин:

— У країні тепер понад 23 мільйони власників землі і землекористувачів. Разом з тим, у цій сфері нагромаджується дедалі більше проблем, пов’язаних із приватизацією гектарів і соток. Вагома причина — некомплект законодавчої бази. Адже з часу прийняття у 2001 році Земельного кодексу України так і залишились не розробленими 24 законопроекти і близько 90 інших нормативних актів.

Але не лише недосконалість законодавства — корінь зла. Треба визнати, Держкомзем України не зміг забезпечити реалізацію задекларованої Кодексом земельної політики. Знищений єдиний в державі науково-дослідний Інститут землеустрою.

Звичайно, неможливо створити необхідний звід законів, які регулюють використання землі і природних ресурсів, без формулювання принципів, на яких буде побудовано фундамент суспільства. Це означає, що у країні спочатку необхідно досягти громадянської згоди стосовно тих філософських цінностей і правил, які мають стати фундаментом для ухвалення законів про землеволодіння. Конституція України визначає, що земля — всенародне надбання і тому бережливе ставлення до неї є важливим для нинішнього, і майбутнього поколінь. Враховуючи це, можна запропонувати оптимальну модель землеволодіння. Причому треба керуватися правилами:

— кожен представник нинішнього і наступного поколінь повинен мати доступ до землі однакової якості;

— обов’язковість сплати суспільству повної вартості землі (ренти) в обмін на привілей ексклюзивного використання.

Ці правила, що є еталоном для будь-якого стабільного суспільства незалежно від характеру соціального устрою, і можна назвати етикою земельних відносин.

Які ж рушійні сили земельних відносин? До них відносимо економіку, політику, соціологію, екологію тощо.

Економіка. У ринковій економіці земля є предметом купівлі-продажу, тут не виключена земельна спекуляція, котра в свою чергу може призвести до нестабільності та кризи.

Етична земельна політика дає змогу усунути існуючі стимули до спекуляції приростом вартості землі. Вона заохочує вкладати кошти в основний капітал, що допомагає розвитку економіки.

Політика. Побудована на основі земельної етики система оподаткування формує систему, яка урівноважує соціальні й екологічні стреси. Цей механізм автоматичної стабілізації звільняє уряд від необхідності довільно втручатися в економічний і соціальний процеси.

Соціологія. Існує напруга між селом і містом. Мегаполіси намагаються витягнути лишки ресурсів, і не тільки із села. Аналогічним чином сучасна податкова система налаштована проти сільського населення: вона, присвоюючи велику частину оподаткованого доходу в сільській місцевості, витрачає його на потреби населення у міських центрах. Тільки етично сформовані земельні відносини можуть усунути цю внутрішню експлуатацію.

Екологія. Є дві основні причини деградації довкілля. Перша — відчай людей, які не можуть заробити собі на життя. Вони викинуті на задвірки суспільства і змушені існувати за допомогою антисоціальних засобів або внаслідок виснаження природного капіталу. Друга причина — нестягування плати за користування землею та природними ресурсами. А відтак забруднюються грунти, річки, повітря, тому що за їхнє користування не потрібно платити.

Етично сформовані земельні відносини дають змогу проводити земельну реформу так, що люди не витісняються на соціальні задвірки. Збори за користування землею та іншими природними ресурсами примусять тих, хто їх забруднює, припинити свою руйнівну діяльність.

Якщо Україна візьме на озброєння етичну земельну політику, то у відносинах з довкіллям між центром та регіонами може бути досягнутий здоровий баланс. Об’єднання навколо своєї загальної спадщини — землі України — це початок еволюційної, а не революційної трансформації.

Записав Іван ЛАЗНЮК.