Не розкіш, а засіб пересування

На базі клініки травматології й ортопедії Дніпропетровської державної медичної академії й у Запоріжжі, на базі медсанчастини ВАТ «Мотор-Січ», відбувся навчальний семінар з використання ендопротезу колінного суглоба «Мотор-Січ ЕПК-1». Подія викликала інтерес фахівців із багатьох регіонів України, в тому числі визнаних лідерів у галузі ортопедії — харків’ян і киян.

Ортопеди під ковпаком

Чесно кажучи, вважав, що конференція — захід нудний. Самі подумайте: як ото воно журналістові вникати в усі ці медичні тонкощі? Особливо коли він, сором зізнатись, навіть не дуже-то твердо засвоїв зі шкільного курсу, де в людини печінка, а де — нирки.

Та й про операції я знав до цього дня приблизно таке: кладуть на стіл, ріжуть, виймають, зашивають, відвозять (добре, якщо назад у палату). А от бачити, як відбувається процес, не доводилося. Можливість заповнити цю прогалину мені надали. І я зрозумів, чому ніколи не хотів стати лікарем. Відповідальність велика. Якщо журналіст у разі помилки завжди може написати спростування, то лікар, на жаль, далеко не завжди у змозі щось переробити...

Загалом став я свідком двох операцій з уживлення колінних ендопротезів пацієнтам. Спостерігав я їх з балкона над операційною, котрий професійною мовою зветься ковпаком. Можна було дивитися і в екран телевізора за п’ять метрів від мене, але цікавіше виявилося — вниз.

Було очевидно, що бригада дніпропетровських лікарів на чолі з професором Олександром Лоскутовим уже встигла набити на них руку. Злагоджено, чітко, без суєти і, головне, впевнено і правильно. Рекордів не били, але графіків (щось близько години на одну операцію) не порушували.

До речі, і сам семінар не став снодійним заходом. Хоча без медичної латини, звісно, не обійшлось. Утім, супроводжувальні картинки слайдів розумів навіть я. Але, нарешті, перейшли до розмови загалом, де не довелося напружувати свої скромні знання в ортопедії.

Росію випередили на сім років

Для «розминки» начальник конструкторсько-технологічного управління ВАТ «Мотор-Січ» Віктор Великий дав гостям коротку довідку про свій завод:

— ВАТ «Мотор-Січ» є найбільшим в Україні підприємством оборонної промисловості. Наш річний доход — понад мільярд гривень. Приблизно 92% моторівської продукції припадає на експорт. Серед країн СНД за обсягом випуску авіадвигунів ми давно й міцно лідируємо. Але це зовсім не означає, що завод повинен займатися тільки «повітряними» технологіями.

Не забуваючи про нарощування основного виробництва, не залишаємо без уваги і товари народного вжитку. Ідея робити медичну техніку з’явилася в той момент, коли розпався СРСР. Тоді обсяг авіаційних замовлень внаслідок відомих причин пішов на спад. Довелося думати, де ще можна використати наші унікальні технології й висококласних фахівців. І вихід було знайдено.

На медичному ринку України от уже 15 років широко відомі наші вироби медичного призначення, використовувані в хірургії, травматології, стоматології, гінекології. Дослідні роботи почали в 1991—92 роках, а вже в 1994-му з’явилися зі своїми розробками на ринку збуту. Сьогодні 76 клінік країни — наші клієнти. Що цікаво, майже 80% медичної продукції «Мотор-Січі» призначено для використання в галузі травматології й ортопедії.

У цьому розрізі найсерйозніше досягнення останніх років — ендопротез колінного суглоба виробництва «Мотора». Сама ідея його виготовлення виникла давно, але перші кроки в заданому напрямку зроблено в травні 2002 року, з ініціативи нашого генерального директора В’ячеслава Богуслаєва.

І вже через якихось два роки провели першу операцію з використанням моторівського протеза! Для порівняння: єдиний протез російського виробництва — «Next» — впроваджувався аж дев’ять років! І це при тому, що згодом він одержав у фахівців далеко не однозначні відгуки.

Ми не користуємось паперовими кресленнями: весь процес базується на комп’ютерних технологіях. У травні 2004-го було проведено повну клінічну апробацію протезів, відповідно до закону про ендопротезування, в Запоріжжі та Дніпропетровську. Зроблено 29 операцій, і всі з позитивним результатом. Підсумком чого стала сертифікація 8 червня цього року нашого ендопротезу колінного суглоба в Україні. Не за горами завершення його сертифікації в Росії. Таким чином, ВАТ «Мотор-Січ» стало дев’ятою фірмою у світі, яка випускає ендопротези.

До речі, в нас уже проведено перші платні операції. Що свідчить про дедалі зростаючий авторитет перших українських ендопротезів. Але ми хотіли б запланувати і безплатну їх установку соціально незахищеним людям. Нині кількість громадян, які потребують протезування, але не мають коштів на операцію, дуже велика.

То навіщо платити більше?

Далі слово взяв завідувач кафедри травматології й ортопедії Дніпропетровської державної медичної академії, доктор наук, професор, лауреат Державної премії Олександр Лоскутов.

— З відповідальними за розробку українського ендопротезу фахівцями ВАТ «Мотор-Січ» ми часто зустрічалися й багато консультувалися. І я був дуже радий, коли, нарешті, всі питання вирішилися. Поясню, чому.

За попередні десять років у Дніпропетровську було проведено близько двох тисяч операцій з протезування. А в тій же Швеції, з її вісьмома мільйонами населення, таких операцій роблять незрівнянно більше. Точну цифру не назву, але в сотні, якщо не тисячі разів.

Звичайно, скандинавів за цим показником ми наздоженемо дуже нескоро, якщо наздоженемо взагалі. Але, принаймні, те, що найближчими роками значно скоротимо це ганебне відставання, — безперечний факт. Сьогодні ендопротезування коліна потребують 15—17 тисяч пацієнтів на рік. У 2005-му в Україні буде проведено в цілому більше 200 таких операцій, а в майбутньому ця цифра неухильно ростиме.

Люди звертаються до нас із проханням про встановлення протезу найчастіше тоді, коли терпіти вже несила, коли вже не можуть стати на ноги. Зрозуміло, негайне хірургічне втручання — єдиний прийнятний для них вихід.

Приходять до нас пацієнти віком від 19 до 75 років. Але вік практично не має ніякого значення в реабілітаційний період. Уже менш як за тиждень людина почне розробляти прооперовану ногу, зовсім скоро — ходити на милицях. Півтора-два місяці — і пацієнт пересувається тільки з допомогою ціпка. Як бачите, все відбувається досить швидко.

Тепер щодо горезвісного співвідношення «ціна—якість». Найдешевший ендопротез німецького виробництва коштує десь 2300 доларів, а моторівський — 6000 гривень. Різниця у вартості дуже велика. А якістю, між іншим, ми нічим тим же німцям не поступаємось. Тому зробімо елементарний висновок, як у відомому рекламному ролику: «Навіщо платити більше?» Ми робимо нітрохи не гірше, але в два рази дешевше.

Я це підтверджую як ортопед з великим стажем. На сьогодні мною, доцентом запорізької обласної лікарні Анатолієм Чемирисом і завідувачем відділення 9-ї запорізької міськлікарні Ігорем Руденком проведено понад 30 операцій з установлення колінного ендопротезу. І тому я думаю, що колеги погодяться з моїми словами на всі сто відсотків.

Своє обіцяли відстояти

Наступного дня представники делегацій прибули до Запоріжжя. Зробили екскурсію до цеху № 31 ВАТ «Мотор-Січ», відвідали імпровізовану виставку медичної техніки конструкторсько-технологічного управління. Багато хто всерйоз зацікавився можливістю придбати зразки ендопротезів «Мотор-Січі».

Завершивши обов’язкову програму, гості перейшли до розважальної: покаталися на теплоході «Омельченко» по Дніпру, заїхали на моторівську базу «Меридіан». І, схоже, залишилися задоволені відвіданням і нашого міста, і підприємства, яке налагодило випуск першого ендопротезу вітчизняного виробництва. Принаймні пообіцяли разом доносити всі переваги цього медичного пристосування до свідомості людей.

Пора, зрештою, припинити сліпо вірити в те, що все закордонне набагато вище від нашого, українського...

Запоріжжя—Дніпропетровськ—Запоріжжя.