Грузька колія

Перед річницею помаранчевої революції, яка постала у формі корпоративного віче, зателефонував сусід по дачі. Попри свої вісімдесят, він тримає у пам’яті доволі такого, що мене дивує. Цього разу згадав мій коментар про перші кроки нової влади, в якому я цитував рядки відомої пісні Володимира Висоцького. «Колія» (саме так вона називалася) тоді в мені лунала гучніше за усі промови. Адже йшлося не про тверду місцину, якою можна проїхати, а про довготривалу, гарантовану здатність рухатися власним курсом, про стратегічну колію країни. І ось її контури: за дев’ять місяців в економіку спрямували 60 мільярдів гривень капітальних інвестицій, 85 відсотків від цієї суми — в основний капітал підприємств. Здебільшого це — їхні гроші, іноземних інвестицій — кіт наплакав. До цього можна додати 25 мільярдів гривень на банківських рахунках громадян, які також інвестують в економіку. З огляду на запити економіки — куці гроші, бо просіяні через густе сито тіньового сектору і податкового законодавства. А якщо порівняти з приростом інвестицій у попередні роки, то — жалюгідні гроші, які не спроможні стати дієвим важелем індустріального розвитку. Що пропонують?

Кабмін на словах обіцяє знизити податкове навантаження, а на ділі пропонує зменшити у 20 разів (!) норму формування резервів комерційних банків під активні операції на майбутнє, наступаючи на горло своєму інвестору — вкладнику. (Не вдалося тільки завдяки потужному протесту з боку профільного комітету Верховної Ради, Нацбанку і Асоціації українських банків). На тижні набули чинності зміни до Держбюджету-2005, якими ми збільшили граничний розмір дефіциту більш як на 2,5 мільярда гривень. Від оподаткування ПДВ втекли лише операції з ввезення природного газу. Вже зрозуміло, що ціною компромісу між Мінфіном і профільним комітетом парламенту стане чергове збільшення дефіциту держбюджету — щонайменше до 2,5 відсотка від рівня ВВП. Звідси висновок — ані цього року, ані наступного влада не протиставлятиме падінню ВВП помірні податки на бізнес — нема бажання і часу. І другий — практика погашення дефіцитів державних балансів надходженнями від приватизації тільки стимулюватиме зростання цін на споживчому і курсову нестабільність на валютному ринку, бо платіжний баланс трьох кварталів року вказував на те, що ми починаємо «проїдати» більше, ніж виробляти (негативне сальдо торговельного балансу становило 748 мільйонів доларів). Сьогоднішні контури економічної політики вказують на те, що країна невдовзі матиме дуже грузьку колію. Проте коли сусід спитав мене, про що зараз пишуть газети, я відповів те, що він хотів почути: «На Кіровоградщині за гроші Фонду соціальних інвестицій побудують школу. Виділили 650 тисяч гривень. А ще міністр фінансів чи не вперше повісив у себе на дверях оголошення, мовляв, гроші є»... І він зрадів так, нібито це йому виділили 650 тисяч.

Влада сьогодні говорить те, чого від неї очікують і на що вона розраховує сама. Голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко як уповноважений владою на переговорах з Москвою щодо підписання газового контракту на 2006 рік — у тім числі. І саме тому його коментарям вірять аж ніяк не всі, багато хто просто на цьому спекулює. Прямо кажучи, підстав відкласти на тижні свій візит в Україну у російського прем’єр-міністра Михайла Фрадкова було набагато більше, ніж розбіжності у газовому питанні. І то правда, що не далі, як у липні 2004 року, на міждержавному рівні ми домовилися з росіянами, що в оплату транзиту 112 мільярдів кубометрів природного газу цього року Україна одержить 23 мільярди кубометрів за ціною 50 доларів за 1 тисячу куб. м. (І транспортували вже більше, і одержали за це значно більше газу). А за рік до того — про умови транзиту і його оплати домовилися на більш далеку перспективу. Тож Україна як транзитер, і Росія як постачальник природного газу не можуть не порозумітися — це, по-перше. Підвищувати вартість природного газу для населення треба не тому, що нам погрожують підняти на нього ціну, а тому, що НАК «Нафтогаз України» продає його собі на збиток — це, по-друге. Але ми про це не хочемо чути і нам про це майже не кажуть. І, спитай мене сусід, що новенького у цій сфері, то я відповів би йому, що до села Марковичі, що у Волинській області, протягнули газопровід від Локачинського родовища. Ніби хто інший, як я збираюсь на вибори.

...І треба ж таке, наприкінці тижня стало відомо, що Кабмін створить базу даних українських пісень.