Спочатку для людей, потiм для себе

У районі ми намагалися вибирати колективи, які справді зуміли зробити самі себе. Якщо повторити історію державного підприємства «Ізяславське лісове господарство», то вона дуже схожа на Новоселицьку.

— Коли чотири роки тому прийшов директором Петро Курельчук, наше лісове господарство нагадувало колгосп. Сапали буряки, збирали пшеницю, розводили свиней — займалися всім, тільки не лісом, — розповідають мені робітники в цеху переробки лісу. —І результати були такі, що середня зарплата трохи більше двохсот гривень. Зате мільйонні борги у різних платежах, а звідси — майже ніякої перспективи.

Тепер у лісництві оперують геть іншими цифрами. Тільки з початку року продукції реалізовано на чотирнадцять мільйонів гривень. Середній заробіток становить дев’ятсот гривень. Торік підприємство сплатило понад чотири мільйони гривень податків.

Навіть не знаючи про ці цифри, але поспілкувавшись із Петром Івановичем, одразу розумієш, що тут керує добрий господар. Коли очолив підприємство, перед усіма поставив одну вимогу: безпорядку і самоуправства в лісі не буде. А це означало, що всяким «лівим» вирубкам, розпродажу цінних порід — зась. Якщо й зароблятимуть гроші та авторитет, то тільки чесним шляхом.

Усякі підозри в тому, що цінні породи дерев ізяславських лісів можуть щезнути, було відкинуто. Тут насамперед садять і вирощують ліс. А от гроші для цього заробляють його переробкою. Здавалося б, така проста і зрозуміла політика. Але спробуй втілити її в життя.

Курельчук почав з будівництва. Не свого будинку, хоч мав на це повне право, бо досі його законне помешкання знаходиться в сусідньому районі. Він розпочав із виробничих цехів, їдальні, котельні... Серед зими перекривав дахи, зводив стіни, бетонував подвір’я. Це можна було б назвати просто авантюрою — за що береться при таких боргах? А з’ясувалося — все це бізнесовий ризик, котрий дав-таки свій результат. Люди побачили, що керівник старається не для власної кишені, а для них. Хіба такого не підтримаєш?

Безплатні обіди в їдальні для робітників, усі соціальні гарантії, щомісячно п’ятдесят гривень доплати кожному із дев’яноста пенсіонерів, які працювали у лісгоспі, — це вже норма. А вони не зупиняються, йдуть далі.

Лісівники часто кажуть, що мало кому із них доводиться доживати до справжніх «лісових» жнив. Не один десяток літ потрібен, щоб із насінини піднявся дубовий чи сосновий ліс. Але й Курельчук не міг стільки чекати, обіцяючи всім краще життя. Його треба було створити вже сьогодні. І він це зробив.

Тому, як навчилися переробляти деревину в Ізяславі, можна подивуватися. Спочатку ми проходимо нижнім складом, де акуратно, за сортами і розмірами складена деревина. Петро Іванович спеціально акцентує увагу: більшість — це або вже старі й хворі дерева, або молодняк, який отримано від рубок догляду за лісом. Раніше все це йшло в основному на дрова. Сьогодні —це вигідніший товар для продажу. Звичайно, не в такому вигляді, а після того, як пройде через цехи переробки. Із низькосортного дерева тут виготовляють понад сто різновидів заготовок. Найменші — уміщаються на долоні. І все покупці забирають ледь не з коліс. А нині почали переробляти ще й тонку деревину, що раніше йшла тільки на технічні дрова. Ліс тут ніхто не пускає на дим, переводять тільки у гроші.

Керівник з гордістю показує свою котельню. Тепло і зручно — це одне. Але й як вигідно: опалюється вона не газом чи вугіллям, і навіть не дровами — тирсою. Раніше з її вивезенням були цілі проблеми. Тепер відходи виробництва гріють і в буквальному, і в моральному розумінні.

Взагалі ліс любить і вміє годувати, одягати, лікувати, давати тепло і житло. Тільки треба вміти взяти все це так, щоб не нашкодити ні лісові, ні собі. Нинішнього року ізяславське лісове господарство зуміло реалізувати продукції на чотирнадцять мільйонів гривень. Але зробили це так, що не тільки не зменшили, а й збільшили свої ліси, які займають понад двадцять п’ять тисяч гектарів.

На такій площі нелегко господарювати, втримувати порядок, але лісники не перестають дивувати своїми цікавинками. У теплицях набирають сили молоді пагони декоративних рослин, а поряд вже розбито розсадник із такими деревцями, що їх у наших краях навіть ніхто не бачив. У Курельчука чуття на все нове: якщо завтра знадобиться комусь диво-дерево, то його треба посадити вже сьогодні. Він так і робить.

Нині господарство справляє враження потужного і стабільного підприємства. Не дивно, що в нього є до двох сотень партнерів, з якими налагоджена тісна співпраця. Але цінують вони не так виробничі показники, як чесність і порядність у стосунках. Ми встигли познайомитись із власником потужної австрійської компанії, що займається переробкою деревини. Пан Герберт, котрий дає роботу двом з половиною тисячам закарпатців, пробував працювати вже не з одним партнером, але порядність ізяславчан відзначає особливо: тільки на таких засадах можна розвивати справжній бізнес.

— Мільйони кишені не тягнуть? — жартома запитую у Петра Івановича і розумію, що їм згодилося б у багато разів більше. Щороку тут садять понад півтори сотні гектарів нових насаджень. Для цього в розсадниках вирощують до двох мільйонів саджанців. І кожен гектар новонародженого лісу коштує майже три тисячі гривень. Хоча існує державна програма заліснення територій, бюджетних грошей на неї не передбачено. Отож і фінансується вона такими господарниками, як Курельчук.

Наостанок Петро Іванович не забуває похвалитися величезним складом із десятками тонн лікарських рослин. І ще — своїм фірмовим чаєм. Каже, що рецепт із кількох десятків трав складав сам. Поки що цей п’янкий напій куштують лише гості. Але на підприємстві вже готові організувати цех із серійного пакування цілющого напою. Кожний гарячий ковток його — це не просто згадка про ліс. Це вдячність тим, хто вміє брати з лісу найдорожче, не завдаючи при цьому шкоди.

Ізяславський район

Хмельницької області.