Таємниці японського мислення та культури відбиті в мові

Наша рідна є набагато складнішою порівняно з японською, стверджує співавтор книги про мовні символи японської культури Микола Якименко.

— В японській мові існує лише дві граматичні категорії часу — теперішній та минулий, нема категорій роду та числа, — пояснює Микола. — Фонетична система також досить проста. Принаймні, для українця, який вирішив вивчати японську мову, звуки не викличуть ніяких труднощів. А от для японця навпаки. Вимовити українські слова буде нелегко, оскільки в японській мові майже немає закритих складів. До речі, саме тому вона і звучить для нас дещо дивно. Складність японської мови полягає у її віддаленості від української, у відмінності культур та світоглядів наших народів.

Днями вийшло друком наукове дослідження «Всесвіт у дзеркалі японської мови: словесні символи культури Японії» (Київ, видавничий дім А+С, 2005, 352 с.). Авторами книги є професор Юрій Мосенкіс і випускник аспірантури Київського національного університету імені Тараса Шевченка Микола Якименко. Вони розглядають різноманітні грані японського культурного феномену — не лише мову, а й міфологію, обряди, літературу, архітектуру, мистецтво, історію, археологію тощо. Простежено, як у звуках мови втілюються неповторні уявлення японців про світ, у чому полягає специфічність традиційного японського світовідчуття. Вивчено особливості поглядів різних країн Сходу, починаючи з найдавніших цивілізацій, на магію слова, силу звукового впливу. Автори дослідили ті мовні основи, які закорінені у глибинних шарах міфології. Становить інтерес запропонований у книжці огляд наукових праць українських та зарубіжних японістів.

Ця праця є найбільшим в Україні дослідженням з японської культури за широтою та різноманітністю охопленого матеріалу (близько тисячі наукових джерел різними мовами).

Важливість японознавчих студій у сучасній Україні визначається не тільки необхідністю вивчення японського «економічного дива». Паралелі наших культур сягають глибоко. Всесвітньо відома трипільська культура, що процвітала в Україні у VІ—ІІІ тисячоліттях до н. е., має яскраві подібності з культурою «дзьомон» (мотузковий орнамент), яка розвивалась у стародавній Японії. Обидві входять до широкого кола взаємопов’язаних культур передісторичної Євразії. Можливо, саме тут слід шукати коріння тієї близькості, яку спостерігаємо між українською народною кордоцентричністю (філософія серця, переважання чуттєвого сприйняття світу над логічним) і традиційним японським світосприйняттям, в основі якого — знову-таки уявлення про серце як центр світосприймання.

— Українці переважно знайомі лише з тими зразками культури, які широко пропагуються самими японцями: ікебана, орігамі, гра «го», чайна церемонія, також популярні японські види єдиноборств. Це все справді дуже цікаво, але це лише частина феномену, який називається японською культурою. Незнайомими залишаються ще багато речей, які нам потрібно досліджувати та розкривати, — стверджує М. Якименко. — Українцям є багато чого повчитися в японців, і це насамперед стосується ставлення до власної культури. Вони не лише пишаються нею, а й пропагують серед інших народів. Нам також є що показати світові, але цим слід займатись, і бажано на державному рівні.