Важко перелічити всіх наших оперних артистів, які зробили кар’єру вдалині від дому. Втім, ім’я Лідії Липковської пов’язане з Україною тісно: вона народилася недалеко від Хотина, багато співала по Україні, а ще була небогою Марії Заньковецької. Цього року минає 120 років із дня її народження.

Українська і російська оперна і камерна співачка (сопрано) Лідія Липковська (у заміжжі — Маршнер) народилася 1884 року в селі Бабине в Бессарабії (тепер Кельменецького району Чернівецької області, поблизу кордону з Молдовою). Закінчила Петербурзьку консерваторію, співала на петербурзькій сцені, а в 1919 році емігрувала. З українського репертуару виконувала, зокрема, партію Наталки, чимало народних пісень і тремтливо пронесла через усе концертне життя романс Заремби «Соловейко». Липковська дебютувала на оперній сцені 20-річною студенткою Петербурзької консерваторії. Старий Римський-Корсаков схвально оцінив її спів — Липковська виконувала партію Марфи в його «Царевій нареченій», вважалася чи не найкращою Снігуронькою російської сцени.

З 1906-го п’ять сезонів Липковська співала в Маріїнській опері. Ці роки були затьмарені для неї суперництвом з Марією Кузнецовою-Бенуа, дочкою відомого російського художника, яка вступила до театру за рік до Липковської. Обидві мали той самий сопрановий репертуар. Обидві були ласі на сенсації у пресі й обидві вміли бурхливо реагувати на конкуренцію. Суперництво породжувало інтриги і штовхало співачку на необдумані кроки. Спокушаючись додатковими ангажементами, вона нерідко виступала в опереті, де їй доводилося танцювати і промовляти зі сцени багато прози, а це не найкраще заняття для оперного співака. Згодом у репертуарі Липковської з’явилися партії, які виходили за межі її голосового амплуа. Володіючи легким ліричним сопрано, Липковська бралася за партії, які потребували більшої драматичної насиченості і радше були призначені для «міцнішого», так званого центрального сопрано.

Саме в петербурзький період відбулися перші великі закордонні гастролі співачки. На два роки перервавши роботу в Маріїнці, вона співала в Парижі, в Італії (в легендарному «Ла Скала», Римській опері), відвідала Сполучені Штати. Виступи в Нью-Йорку, Чикаго і Бостоні остаточно затвердили її в статусі оперної зірки світового масштабу. Її голос записували найбільші фірми грамзапису. Деякі з тих безцінних дисків початку ХХ століття тепер зберігаються у відділі формування музичного фонду Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.

Липковська багато разів співала з Шаляпіним. Саме вона була його партнеркою, коли він вперше виступав у тій або іншій партії на сцені Маріїнки. Так було в «Лакме» у 1906-му і в «Севільському цирюльнику» — в 1913-му.

Якщо продовжувати тему зв’язків з Україною, варто згадати, що в Одесі стався один з поворотів у її долі. Якось її запросили виступити в благодійному концерті на користь нужденних студентів. Розпорядником концерту був Федір Рабинович — високий, темноволосий студент із яскравою зовнішністю. Він походив з родини багатих підприємців, здобув медичну освіту у Франції. Під час концерту він мав опікуватися співачкою й уособлювати в її очах вдячне студентство. Але сталося щось більше: протягом усього вечора вони все дивилися одне на одного, і назад співачка поїхала вже в товаристві свого нового знайомого, молодшого за неї. Федір мав співочий голос. Його скромний тенор не міг «вивести в зірки», але покровительство знаної співачки зробило свою справу. Він саме закінчував навчання в Одеській консерваторії. Після знайомства з Липковською його доля круто змінилася. Він став її сценічним партнером в Одеській опері. В американському турне виступав разом з Липковською під псевдонімом Теодор Річ.

У період еміграції географія виступів Липковської набула воістину шаляпінського розмаху: Японія, Китай, Індія, Австралія, Південна Америка, вся Європа... Наприкінці 20-х років вона приїхала на гастролі до СРСР, відвідала Київ, Харків, Одесу та інші міста України. Завершувався творчий шлях Липковської традиційно — викладанням, тим паче що співочий вік колоратурних сопрано, як правило, короткий. У 1937—1941 роках вона завідувала кафедрою сольного співу в Кишинівській консерваторії, у 50-х — викладала в російській консерваторії в Парижі. Потім переїхала до Бейрута. Саме там, далеко від Батьківщини, вона пішла з життя в 1958 році.