Столична влада розмістила на зовнішньому ринку боргові зобов’язання на суму 250 мільйонів доларів. За більш детальними коментарями ми звернулися до голови правління КБ «Хрещатик», кандидата економічних наук Дмитра ГРИДЖУКА.

— Дмитре Миколайовичу, ваша установа виступила колід-менеджером цього випуску, тобто співменеджером...

— Це природно, оскільки міська влада — найпотужніший наш акціонер, до того ж у цій важливій ролі, як ви знаєте, ми виступали і раніше, тож маємо значний досвід і на світовому фінансовому ринку, і на вітчизняному. Наприклад, на внутрішньому ринку — в організації випуску муніципальних облігацій на загальну суму 100 мільйонів гривень для Києва, 65 мільйонів — для Донецька. Цього разу, сприяючи залученню інвестицій у київський бюджет шляхом реалізації, на наш погляд, цікавого фінансового інструменту — операцій з цінними паперами, ми виступили поряд з такими відомими зарубіжними фінансовими установами, як CІTІ Bank, Credіt Swіss Fіrst Boston, «Комерцбанк», «Альфа-банк» і «Парекс-банк». Використання одержаного кредиту визначається бюджетом розвитку міста, що зафіксовано у представленому інвесторам проспекті емісії. Якщо конкретніше — гроші міська влада спрямує на соціально орієнтовані програми розвитку інфраструктури Києва, зокрема, спорудження Подільського мостового переходу і будівництво кардіологічного центру...

— А чи вигідно місту залучати кошти таким шляхом?

— Залучаючи кошти шляхом випуску облігацій місцевої позики та завдяки зовнішнім запозиченням, місто отримує довгостроковий ресурс для фінансування бюджету розвитку. Тільки у такий спосіб можна залучити кошти на термін 5—10 років за привабливими для міста ставками. Останню зовнішню позику місто залучило під 8 відсотків на 10 років! Іншого шляху залучити на такий тривалий термін гроші немає. Завдяки цим коштам місто має змогу профінансувати капітальні видатки, отримує можливість ввести відповідний об’єкт в дію та прямо або опосередковано отримувати в бюджет доходи від цього об’єкта, таким чином покриваючи видатки на обслуговування цієї позики. Більше того, в умовах зростання дефлятора ВВП більш швидкими темпами, аніж зміна динаміки курсу, фінансування видатків бюджету розвитку місцевих рад шляхом залучення інвестицій на фондових ринках є на сьогодні найпривабливішим способом наповнення міських бюджетів, адже доходи бюджету в таких умовах зростають швидшими темпами, ніж рівень обслуговування боргу.

— У структурі вашого кредитного портфеля чимало привабливих позик, які беруть підприємці...

— Ще б пак, адже програма з підтримки малого і середнього бізнесу діє від 2001 року. За цей період видано близько одного мільярда пільгових кредитів, що дало змогу, до речі, відкрити майже п’ять тисяч робочих місць. А з цього року започаткували разом зі столичною владою нову програму фінансово-кредитної підтримки надання житла молодим сім’ям та одиноким громадянам. У рамках цієї програми видаємо кредити під 3 відсотки річних, а сім’ям з дітьми відсотки повністю компенсує міський бюджет. До того ж «тіло» кредиту зменшується, щойно в сім’ї народжується дитина. У структурі нашого кредитного портфеля — фінансування, справді, цікавих, життєво важливих проектів, як-от — забезпечення столиці та регіону дешевим хлібом і хлібобулочними виробами, розбудова транспортної інфраструктури міста, мережі комунальних аптек тощо. Банк має широкі ділові контакти з підприємствами та організаціями міста.

— Дмитре Миколайовичу, тим часом ми живемо в добу перманентних виборів, а значить, і політичних ризиків. У вашого банку високий міжнародний рейтинг, авторитет доволі стабільної і прибуткової установи, вас не турбують політичні перспективи?

— Політичними ризиками банкіри мають управляти, як і будь-якими іншими. Ви маєте рацію, ми доволі твердо стоїмо на ногах, про що свідчить і доходність наших активів, і, зрештою, те, що незабаром (у лютому наступного року. — Авт.) маємо намір за рахунок емісії підвищити статутний капітал до 250 мільйонів гривень. Це означає, що банк на сьогодні має міцну фінансову основу, а, отже, з цього боку якихось ризиків, пов’язаних з капіталізацією або ліквідністю банку, я не вбачаю. Інша справа, що вони, ризики, існують завжди. Прихід нової команди на державному, чи навіть муніципальному рівні, зумовлює появу нових рішень, які або сприяють соціально-економічному розвитку всіх або якогось конкретного регіону, або його гальмують. Але так само запорукою стабільності для нас є взаємовигідна співпраця зі столичною владою у втіленні в життя багатьох муніципальних проектів, вміння працювати з комунальними підприємствами, допомагаючи органам місцевого самоврядування втілювати в життя соціально значущі програми. Така практика наповнення міських бюджетів шляхом залучення інвестицій уже успішно діє не лише у Києві, а й у Тернополі, Одесі.

— Найуживаніша абревіатура останнім часом — СОТ. Переважна більшість народних депутатів протестує проти відкриття філій банків з іноземним капіталом. Як до цього ставитеся ви, професійний банкір, науковець?

— Спокійно. Якщо брати до уваги традиційні процедури приєднання до СОТ, то, звісно, не все нас може влаштовувати. Але, як показує міжнародний досвід, Україна здатна підготуватися до такого акта у всеозброєнні. Виходячи з цього, гадаю, даремно ми пручаємося відкриттю філій іноземних банків, ніби не помічаючи при цьому досвід Китаю або Кореї, які увійшли в СОТ, обмеживши діяльність філій іноземних банків на своїй території. СОТ нам потрібна, а коли так, то треба торгуватися за кращі умови. Озирнемося довкола. Філії іноземних банків працюватимуть у правовому полі своїх країн, але керуючись правилами гри нашого ринку. Сьогодні, наприклад, фінансові установи зі 100-відсотковим іноземним капіталом менше ризикують за наші банки, а відтак мають більш вигідні проекти. Причина зрозуміла —де вища капіталізація, там менші процентні ставки. З огляду на це слід подбати про умови, які дали б можливість забезпечити більш рівні умови конкуренції, а потім вступати в СОТ. До речі, судячи з нормативу адекватності капіталу, наша банківська система зовсім не нагадує хлопчика для биття. Хоч, звісно, капіталізація банків ще не достатня. Але все пізнається в порівнянні. Якщо сукупний капітал українських банків — це авуари п’ятого польського банку, то сукупний капітал польських банків — це авуари десятого німецького...

— А як ви ставитеся до деяких пропозицій з посилення податкового навантаження на банки, скажімо, до європейського рівня?

— Негативно, бо це суперечить рівню економічного розвитку. Я вам скажу, що банки сьогодні більш відкриті, ніж будь-які інші підприємницькі структури, звідси й спроби якимось чином негайно їх оптимізувати. На жаль, ми ще недостатньо усвідомлюємо, що банки — це кровоносна система економіки, а сьогодні — і судини крихкі, і крові замало. Так, знаєте, недалеко й до реанімації. А там, самі розумієте, без донора вже не обійдеться, а донор якраз і є іноземним банком з потужними інвестиціями, готовий скупити наші банки на корені. Мені спадає на думку повоєнна Англія — розлад в економіці, безробіття, падіння ВВП тощо. Уряд дозволив банкам сплачувати податок на прибуток консолідовано, разом з дочірніми лізинговими компаніями. Останні мали дозвіл на придбання тільки виробничого обладнання з подальшим наданням його в лізинг і з правом внесення вартості обладнання до складу витрат. Зменшення бази оподаткування банків компенсувалося за рахунок податку з продажу товарів. Це дало змогу реконструювати виробництво, поліпшити конкурентоспроможність продукції, зменшити безробіття, зрештою, підвищити ВВП... Так країну було захищено від економічної кризи. І, зауважте, обійшлося без податкового тиску на банківську систему. То, може, і нам варто сформувати для комерційних банків умови, аби вони активніше кредитували реальний сектор економіки?