10 грудня 1948 року в Парижі на ІІІ сесії Генеральної Асамблеї ООН було схвалено Загальну декларацію прав людини. Цей день вважається початком нової ери в історії людства. Основним автором проекту цього історичного акта зазвичай називають відомого французького юриста Рене Кассена, адже саме йому було доручено підготувати перший офіційний проект майбутньої декларації (спочатку під назвою «Міжнародний білль прав людини»). Але не всі знають, чиї наукові ідеї, праці найбільше використовувались ним та іншими членами робочої групи Комісії ООН з прав людини, хто був справжнім науковим «батьком» Загальної декларації прав людини...Про це наша розмова з Петром Рабіновичем (на знімку), академіком НАПрН України, професором кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка, заслуженим діячем науки і техніки України.
— Давайте розпочнемо з історії, — каже професор Петро Рабінович. — Травень 1945 року. В Європі закінчилась війна. І ось у цей час у США виходить друком книга одного з вельми авторитетних тоді фахівців із міжнародного права, професора Кембриджського університету Герша Лаутерпахта «Міжнародний білль прав людини». Про те, що її автор народився на Львівщині у місті Жовква та на початку 20-х років минулого століття навчався деякий час на юридичному факультеті Львівського університету, я дізнався лише три роки тому від професора Лондонського королівського коледжу Філіпа Сендса, який неодноразово відвідував Львівщину, досліджуючи фахове становлення Г. Лаутерпахта.
Мета цих поїздок лондонського професора в Україну полягала в тому, щоб з’ясувати: завдяки чому у Г. Лаутерпахта сформувався праволюдинний світогляд? Професора Філіпа Сендса цікавило, зокрема, яким було близьке оточення Г. Лаутерпахта, які саме викладачі читали йому лекції, яка соціально-психологічна атмосфера панувала у студентському середовищі Львівського університету.
— Чому Герш Лаутерпахт залишив Львів?
— Професор Ф. Сендс мені це пояснив. Уявіть собі Львів у 1921-22 роках. Польща. У місті точиться давній конфлікт між польськими та українськими студентами, у тому числі студентами юридичного факультету. Сам Г. Лаутерпахт походив з єврейської родини і, не беручи участі у таких сутичках, відчував зрозумілу некомфортність... Тому після двох років навчання у Львові він вирішив здобувати юридичну освіту в інших європейських університетах. Тим часом батьки й сестра Г. Лаутерпахта залишаються у Львові. І після окупації міста німецькими фашистами їх було знищено. Про це він дізнався лише через декілька років.
— У чому виявився лаутерпахтівський правозахисний світогляд?
— Особливо яскравий прояв він дістав під час Другої світової війни, яка (як пізніше було сказано у преамбулі Загальної декларації прав людини) супроводжувалась «варварськими актами, які обурюють совість людства». Так, професор Г. Лаутерпахт, беручи участь у підготовці Статуту Нюрнберзького військового трибуналу для суду над головними німецькими військовими злочинцями, вперше в історії міжнародного права вирізнив та конкретизував такий різновид міжнародних кримінальних деліктів, як злочини проти людяності. І нині, до речі, цей різновид злочинів зазначений у Статуті Міжнародного кримінального суду. Після закінчення Другої світової війни саме Г. Лаутерпахт, не займаючи державних посад, переконав тодішнього прем’єр-міністра Великої Британії Уїнстона Черчилля виступити з пропозицією щодо прийняття в Європі міжнародної Конвенції з прав людини. Та, мабуть, найбільшою його заслугою — дозволю собі сказати, навіть інтелектуально-гуманістичним подвигом всесвітньо-історичного значення — стало перше оприлюднення ідеї про необхідність схвалення ООН Міжнародного білля прав людини, а також розроблення першопочаткового проекту цього акта. І сталось це якраз у згаданій книзі професора Г. Лаутерпахта, яку він писав протягом 1943—1944 років.
— На підставі чого ви, Петре Мойсейовичу, робите такий сміливий висновок?
— Річ у тім, що один із 12 розділів цієї монографії, який має назву «Міжнародний білль прав людини», було викладено у вигляді проекту нормативного документа (договору), що, як зазвичай, у такого роду актах складався з преамбули та низки статей. І коли навесні 1947 року Комісії ООН з прав людини було поставлено завдання: підготувати проект Міжнародного білля прав людини, то її Секретаріат сформував і роздав кожному члену відповідної Робочої групи підготовчі матеріали, до складу яких включив також і згадану книгу Г. Лаутерпахта. А у своїх письмових рекомендаціях він пропонував звернути на неї особливу увагу. Ось так! В Україні цей факт став відомим завдяки нещодавнім публікаціям лідера вітчизняної науки міжнародного права, доктора юридичних наук, судді Європейського суду з прав людини у відставці, професора Володимира Буткевича, який свого часу ґрунтовно вивчав архівні першоджерела, документи згаданої Комісії ООН, пов’язані з підготовкою Загальної декларації прав людини. Отож члени Робочої групи Комісії — включно, ясна річ, з професором Рене Кассеном, гадаю, не могли не бути, так чи інакше, обізнаними з працею професора Герша Лаутерпахта...
— Але ж хіба лише ця обставина є достатньою, аби стверджувати, що пропозиції Г. Лаутерпахта, котрі вміщені у зазначеному розділі його монографії, дістали безпосереднє відображення у тексті Загальної декларації прав людини?
— Ваше запитання є цілком слушним. Так ось, аби віднайти переконливу відповідь на нього, я, за сприяння молодого науковця — магістра права Вікторії Особи, порівняв тексти Білля Г. Лаутерпахта і Загальної декларації прав людини. В результаті виявилось, що переважна частина прав і свобод, відображених у Загальній декларації прав людини (змістовно, а нерідко навіть і текстуально), збігаються із Біллем, а у деяких випадках ще й з положеннями інших розділів його праці! Уявіть собі, моєму радісному здивуванню не було меж: адже у доступних мені джерелах цей факт не відображався. І навіть професор Філіп Сендс — на сьогодні, мабуть, найкращий знавець творчості Г. Лаутерпахта — у тривалих розмовах зі мною цього не згадував. З огляду на це я й дозволяю собі стверджувати, що саме професор Герш Лаутерпахт, народжений на українській землі колишній студент юридичного факультету Львівського університету, був автором і самої ідеї, і першим науковим «архітектором» Загальної декларації прав людини.
Додам ще й таку деталь. У передмові до своєї книги він з оптимістичним натхненням прогнозував, що «... ідея Міжнародного білля прав людини є більш ніж життєво необхідною частиною структури світу». Й уся наступна світова історія — хай поки що не повністю, не безперешкодно, з неминучими «відкатами» — демонструє реалістичність передбачення цього науковця, яке було оприлюднено ним майже 70 років тому!
— І останнє запитання, Петре Мойсейовичу. Чи не заслуговує виявлений вами факт — донині, мабуть, мало кому відомий — на широкий суспільний розголос? Чи плануються якісь заходи у цьому напрямку?
— Саме так! Україна, її Галичина, Львівський університет мають, вважаю, безперечно пишатись цим історичним фактом. Унікальний внесок професора Герша Лаутерпахта в міжнародну правозахисну сферу справді має належно висвітлюватись у науковій, навчальній та довідковій літературі.
Можна згадати також і про деяких інших випускників нашого факультету в міжвоєнний період, які згодом стали основними проектантами фундаментальних правозахисних актів ООН: професорів Рафаела Лемкіна та Луїса Сона.
Тому варто сподіватись, що адміністрація Львівського національного університету імені Івана Франка, його юридичного факультету і факультету міжнародних відносин знайдуть можливість організувати широку міжнародну наукову конференцію, скажімо, на тему: «Вихованці Львівського університету — співзасновники системи міжнародного захисту прав і свобод людини». І це було б гідним виявом нашого українського патріотизму, гордості за львівську правничу наукову традицію, відновленням історичної справедливості в оцінках віхових подій, пов’язаних із переломними моментами розвитку міжнародного права, насамперед — права прав людини.
Розмову вів Богдан КУШНІР.
Львів.
Фото з архіву Петра Рабіновича.
