Хто був справжнім науковим «батьком» Загальної декларації прав людини?

— Давайте розпочнемо з історії, — каже професор Петро Рабінович. — Травень 1945 року. В Європі закінчилась війна. І ось у цей час у США виходить друком книга одного з вельми авторитетних тоді фахівців із міжнародного права, професора Кембриджського університету Герша Лаутерпахта «Міжнародний білль прав людини». Про те, що її автор народився на Львівщині у місті Жовква та на початку 20-х років минулого століття навчався деякий час на юридичному факультеті Львівського університету, я дізнався лише три роки тому від професора Лондонського королівського коледжу Філіпа Сендса, який неодноразово відвідував Львівщину, досліджуючи фахове становлення Г. Лаутерпахта.

Мета цих поїздок лондонського професора в Україну полягала в тому, щоб з’ясувати: завдяки чому у Г. Лаутерпахта сформувався праволюдинний світогляд? Професора Філіпа Сендса цікавило, зокрема, яким було близьке оточення Г. Лаутерпахта, які саме викладачі читали йому лекції, яка соціально-психологічна атмосфера панувала у студентському середовищі Львівського університету.

— Професор Ф. Сендс мені це пояснив. Уявіть собі Львів у 1921-22 роках. Польща. У місті точиться давній конфлікт між польськими та українськими студентами, у тому числі студентами юридичного факультету. Сам Г. Лаутерпахт походив з єврейської родини і, не беручи участі у таких сутичках, відчував зрозумілу некомфортність... Тому після двох років навчання у Львові він вирішив здобувати юридичну освіту в інших європейських університетах. Тим часом батьки й сестра Г. Лаутерпахта залишаються у Львові. І після окупації міста німецькими фашистами їх було знищено. Про це він дізнався лише через декілька років.

— Особливо яскравий прояв він дістав під час Другої світової війни, яка (як пізніше було сказано у преамбулі Загальної декларації прав людини) супроводжувалась «варварськими актами, які обурюють совість людства». Так, професор Г. Лаутерпахт, беручи участь у підготовці Статуту Нюрнберзького військового трибуналу для суду над головними німецькими військовими злочинцями, вперше в історії міжнародного права вирізнив та конкретизував такий різновид міжнародних кримінальних деліктів, як злочини проти людяності. І нині, до речі, цей різновид злочинів зазначений у Статуті Міжнародного кримінального суду. Після закінчення Другої світової війни саме Г. Лаутерпахт, не займаючи державних посад, переконав тодішнього прем’єр-міністра Великої Британії Уїнстона Черчилля виступити з пропозицією щодо прийняття в Європі міжнародної Конвенції з прав людини. Та, мабуть, найбільшою його заслугою — дозволю собі сказати, навіть інтелектуально-гуманістичним подвигом всесвітньо-історичного значення — стало перше оприлюднення ідеї про необхідність схвалення ООН Міжнародного білля прав людини, а також розроблення першопочаткового проекту цього акта. І сталось це якраз у згаданій книзі професора Г. Лаутерпахта, яку він писав протягом 1943—1944 років.

— Річ у тім, що один із 12 розділів цієї монографії, який має назву «Міжнародний білль прав людини», було викладено у вигляді проекту нормативного документа (договору), що, як зазвичай, у такого роду актах складався з преамбули та низки статей. І коли навесні 1947 року Комісії ООН з прав людини було поставлено завдання: підготувати проект Міжнародного білля прав людини, то її Секретаріат сформував і роздав кожному члену відповідної Робочої групи підготовчі матеріали, до складу яких включив також і згадану книгу Г. Лаутерпахта. А у своїх письмових рекомендаціях він пропонував звернути на неї особливу увагу. Ось так! В Україні цей факт став відомим завдяки нещодавнім публікаціям лідера вітчизняної науки міжнародного права, доктора юридичних наук, судді Європейського суду з прав людини у відставці, професора Володимира Буткевича, який свого часу ґрунтовно вивчав архівні першоджерела, документи згаданої Комісії ООН, пов’язані з підготовкою Загальної декларації прав людини. Отож члени Робочої групи Комісії — включно, ясна річ, з професором Рене Кассеном, гадаю, не могли не бути, так чи інакше, обізнаними з працею професора Герша Лаутерпахта...

— Ваше запитання є цілком слушним. Так ось, аби віднайти переконливу відповідь на нього, я, за сприяння молодого науковця — магістра права Вікторії Особи, порівняв тексти Білля Г. Лаутерпахта і Загальної декларації прав людини. В результаті виявилось, що переважна частина прав і свобод, відображених у Загальній декларації прав людини (змістовно, а нерідко навіть і текстуально), збігаються із Біллем, а у деяких випадках ще й з положеннями інших розділів його праці! Уявіть собі, моєму радісному здивуванню не було меж: адже у доступних мені джерелах цей факт не відображався. І навіть професор Філіп Сендс — на сьогодні, мабуть, найкращий знавець творчості Г. Лаутерпахта — у тривалих розмовах зі мною цього не згадував. З огляду на це я й дозволяю собі стверджувати, що саме професор Герш Лаутерпахт, народжений на українській землі колишній студент юридичного факультету Львівського університету, був автором і самої ідеї, і першим науковим «архітектором» Загальної декларації прав людини.

Додам ще й таку деталь. У передмові до своєї книги він з оптимістичним натхненням прогнозував, що «... ідея Міжнародного білля прав людини є більш ніж життєво необхідною частиною структури світу». Й уся наступна світова історія — хай поки що не повністю, не безперешкодно, з неминучими «відкатами» — демонструє реалістичність передбачення цього науковця, яке було оприлюднено ним майже 70 років тому!

— Саме так! Україна, її Галичина, Львівський університет мають, вважаю, безперечно пишатись цим історичним фактом. Унікальний внесок професора Герша Лаутерпахта в міжнародну правозахисну сферу справді має належно висвітлюватись у науковій, навчальній та довідковій літературі.

Можна згадати також і про деяких інших випускників нашого факультету в міжвоєнний період, які згодом стали основними проектантами фундаментальних правозахисних актів ООН: професорів Рафаела Лемкіна та Луїса Сона.

Тому варто сподіватись, що адміністрація Львівського національного університету імені Івана Франка, його юридичного факультету і факультету міжнародних відносин знайдуть можливість організувати широку міжнародну наукову конференцію, скажімо, на тему: «Вихованці Львівського університету — співзасновники системи міжнародного захисту прав і свобод людини». І це було б гідним виявом нашого українського патріотизму, гордості за львівську правничу наукову традицію, відновленням історичної справедливості в оцінках віхових подій, пов’язаних із переломними моментами розвитку міжнародного права, насамперед — права прав людини.

 

 

Львів.