Наближається кінець року. І розпочинаються
«тендерні війни». Компанії, котрі протягом року з високих трибун наголошували на пильності й коректності ведення бізнесу, відкладають на певний час смокінг і вдаються до «важкої артилерії».Протягом кількох років МОЗ України закуповує за бюджетні кошти дорогі імпортні препарати.
«Традиції» передаються з року в рік, ринок давно поділений між іноземними фармацевтичними фірмами. Аж ось український виробник реєструє й налагоджує виробництво точнісіньких копій цих препаратів, проводить усі необхідні клінічні дослідження й доводить ефективність й безпечність ліків.Але ці вітчизняні препарати, так звані
«генерики», коштують вдвічі дешевше за імпортні аналоги. І починаються проблеми. Не у вітчизняного виробника. У нього позиція чітка: препарати працюють, безпечність і ефективність доведені клінічними звітами та відгуками про застосування, ціна набагато менша. А відтак — є усі переваги для тендерних закупівель.Що ж робити іноземним компаніям, які так звикли до щорічних мільйонних прибутків? Залишати ринок? Без бою ніхто, зрозуміло, здаватися не збирається.
Через це йдуть нападки на препарат
«Епокрин», що є аналогом («генериком») препарату «еритропоетин альфа». Рік тому в рамках програми «Онкологія» МОЗ України закупив певну його кількість і розподілив між обласними лікувальними закладами для онкологічних та онкогематологічних хворих. Всупереч усім звинуваченням було отримано численні схвальні відгуки саме з цих лікувальних закладів, де застосовували препарат. Фахівці відзначають його високу клінічну ефективність і доведену безпечність. Щодо міжнародної назви, то вітчизняний виробник не може давати її своїм препаратам, а тільки фірмову назву, зареєструвавши її відповідно до законодавства. А міжнародна непатентована назва (до речі, зареєстрована чи запатентована ВООЗ) обов’язково друкується на упаковці чи в інструкції для медичного застосування.Ось іще одна історія на цю тему з досвіду вітчизняного заводу-виробника.
В 2004 році столичне підприємство
«Біофарма» розпочало виробництво рекомбінантного гормону росту під назвою «Растан». Цей препарат застосовують для лікування дітей з патологією росту (карликовістю). Клінічні дослідження довели високу ефективність й безпечність препарату.Та, крім клінічних досліджень, завод-виробник провів безпрецедентну в Україні акцію: передав безкоштовно 17500 флаконів цих ліків на суму близько 2 500 000 грн. Київському ОХМАТДИТу. Це дало змогу пролікувати 100 хворих дітей (третину від тих, які потребують такого лікування в Україні), котрі досі не увійшли до державних реєстрів, а відтак не отримували і не мали отримувати безплатні препарати. Швидше за все, ці діти так і залишилися б
«карликами», якби «Біофарма» не ініціювала створення нової державної програми з їх лікування. Тодішній міністр МОЗ пан Поліщук наголошував, що майбутнє тендерних закупівель, безумовно, за вітчизняним гормоном росту.Особливо підкреслювалися економічні переваги нового препарату, який і справді був набагато дешевший за імпортний, а відтак давав змогу лише в 2005 році заощадити державі майже 10 млн. грн. бюджетних коштів. Все це цілком співвідносилось з новою державною політикою і обіцяло підтримку вітчизняному виробникові. Аж ось...
Проблеми почалися раптом, коли перед чиновниками МОЗ України постало просте запитання: так що, тепер закуповуємо не імпортний, а вітчизняний препарат? І все. Півроку завод шукав відповіді на свої запити й листи по численних коридорах МОЗ. І врешті-решт... закупили на всі бюджетні гроші тільки імпортний препарат. Куди при цьому поділися так і не заощаджені 10 млн. грн. державних коштів, достеменно невідомо.
Отака собі історія про
«чесність і прозорість» тендерних закупівель.Не дуже зрозумілий і підхід до тендерної закупівлі наступного, 2006 року. Головним аргументом на користь імпортного гормону росту є те, що вітчизняний
«Растан» не увійшов до Наказу МОЗ № 169 щодо «Переліку лікарських засобів...», які можуть закуповувати медичні заклади за бюджетні кошти. Але ж протягом року ЗАТ «Біофарма» звертається з проханням внести «Растан» у доповнення до цього наказу! Надія тільки на нове керівництво МОЗ України, на його об’єктивність й розуміння.Лобіювання інтересів певних політичних груп, великих компаній і корпорацій давно вже стало нашим сьогоденням. Розподіл сфер впливу на фармацевтичному ринку нічим не відрізняється від будь-якого іншого. Так було і так завжди буде. Залишається тільки сподіватися, що вітчизняний виробник врешті-решт колись здобуде право стати рівноправним учасником тендерних закупівель у власній країні.
